Токсична прєлєсть: про Ефект Ґоллума в екології й не тільки

У науковому середовищі багато говорять про відкритість, співпрацю і спільне прагнення до знань. Але за фасадом прогресу приховані менш приємні реалії – і одна з них отримала образну назву “Ефект Ґоллума” (Gollum effect). Цей термін походить із творів Дж. Р. Р. Толкіна, де Ґоллум – це істота, яка одержимо охороняє “своє золотце”, магічний перстень, і готова на все, аби ніхто інший його не отримав. У науці Ґоллумом називають тих, хто чинить подібно: привласнює ідеї, теми досліджень, доступ до ресурсів, даних – і всіляко перешкоджає іншим науковцям працювати в цих напрямках. 

Нові дані свідчать про те, що цей феномен – не поодиноке явище, а системна проблема. У дослідженні, проведеному серед понад 560 екологів із 64 країн, майже половина респондентів зізналися, що стикалися з ефектом Ґоллума у своїй академічній кар'єрі. Найчастіше потерпають ті, хто ще тільки починає свій шлях у науці: аспіранти, постдоки, молоді дослідники. 

Відмова у доступі до даних, блокування публікацій, примусові зміни тем досліджень, ігнорування авторства – це лише частина того, як проявляється цей ефект. Дехто змушений залишати проєкти, переходити в інші лабораторії або навіть покидати науку повністю. 

Ось вільний переклад деяких реальних прикладів прояву Ефекту Ґоллума, наведених у дослідженні: 

«Після фінального редагування рукопису один з урядовців змусив нас включити іншого працівника до списку авторів… Нам прямо сказали, що ми більше не отримаємо дозвіл працювати з цим видом, якщо його не включимо.»

«Я подав тези на конференцію… Після цього чортяка підійшов до мене й повідомив, що я не можу нічого публікувати, поки він не опублікує свою статтю… яка вже шість років як "в процесі".» 

«Працівники музею не дають доступу для огляду зразків… як наслідок цей вид взагалі ніким не описується.»  

«Він робив усе можливе, щоб підірвати мою репутацію… Дискредитація відбувалася на конференціях, виступах та навіть у соцмережах для науковців… Мене тричі госпіталізували через панічні атаки.» 

Особливо прикро, що носіями цього ґоллумізму часто є досвідчені вчені (45.8%), наукові керівники (34.8%), люди, які самі колись потребували підтримки, а тепер перетворили доступ до ресурсів на інструмент влади. 

Коли молодий науковець змушений боротися не лише за гранти, а й за право досліджувати взагалі – це не конкуренція, а деградація наукового середовища.