skip to main |
skip to sidebar
Професор Лутц Борман, один із провідних дослідників у галузі наукометрії та оцінювання науки, у своїй новій короткій публікації ставить напрочуд просте питання: чи варто університету підписувати DORA, CoARA та подібні ініціативи, якщо сам підпис ще не гарантує кращого оцінювання? Доктор Борман виходить з того, що сучасна система оцінювання справді має проблеми. Надмірна залежність від кількості публікацій, імпакт-фактора, індексу Гірша та інших простих показників заохочує науковців пристосовувати свою поведінку до критеріїв оцінювання й підтримує культуру “публікуйся або зникни”.
Пригадуєте, як Микола Хвильовий майже сто років тому кинув українському письменству своє знамените: Геть від Москви!? Звичайно йшлося не просто про географію, а про інтелектуальний центр тяжіння: куди дивимося, з ким себе порівнюємо, чиї правила та категорії сприймаємо як універсальні. Читаючи нову статтю Сюй Донг і Сіньлу Хе, я подумав, що в сучасній науці можна поставити схоже, хоча значно менш революційне запитання: а що відбувається з науковою роботою, коли вона віддаляється від центру?
Останніми роками у світі активно реформують оцінювання науковців. Старий підхід, коли якість дослідника намагалися визначити за кількістю статей, цитувань та імпакт-факторами журналів, справедливо критикують. DORA, Leiden Manifesto, CoARA та інші ініціативи вже багато років пояснюють доволі очевидну річ – наукова робота значно складніша за кілька чисел у таблиці. Тому до оцінювання поступово додають інші речі: відкриту науку, суспільний вплив досліджень, міжнародну співпрацю, міждисциплінарність, наставництво, академічне лідерство, внесок у дослідницьку культуру тощо.
У наукометрії ми дуже любимо аналізувати авторів, статті, цитування, країни та університети. А ось редакційні колегії досі залишаються відносно недослідженим об'єктом, хоча саме вони значною мірою визначають, які теми, методи й підходи отримують шанс стати частиною канонічної науки. Тому, дивитися на мережі редакторів наукових журналів іноді навіть цікавіше, ніж на мережі співавторства.
У новому номері Scientometrics вийшла стаття Чінції Дарайо, Вольфганга Гленцеля та Хуана Горрайса про відповідальне використання бібліометрії в оцінюванні досліджень. Якщо коротко, то жодних революцій чи проривів тут немає. Автори не відкрили нову метрику і не знайшли спосіб оцінити вченого одним чарівним числом. Навпаки – вони вкотре нагадують речі, які багатьом фахівцям давно відомі: метрики потрібно використовувати обережно, з урахуванням контексту, цілей оцінювання, дисциплінарних особливостей та рівня аналізу. І саме тому ця стаття є важливою.
Дуже часто в бібліометрії виникає потреба перевірити, чим одна група публікацій відрізняється від іншої. Наприклад, українські дослідження від польських чи відкриті журнали від передплатних. Популярні нині наукометричні інструменти або не дають чіткої відповіді, або все зводиться до суто візуальних вражень. І ось нещодавно у журналі Scientometrics представили бібліотеку Biblium – Python-інструмент для бібліометричного аналізу, який дозволяє проводити статистичне порівняння підмножин наукових робіт.
Дуже часто українські дискусії про “забагато співавторів” у наукових статтях нагадують не систематичний аналіз, а інтуїтивні судження. Комусь здається, що 7 авторів – це вже підозріло, комусь – що й 127 нормально. Проблема вітчизняної наукової політики в тому, що такі розмови зазвичай не мають нічого спільного з емпіричними даними. Погляньмо як з цими викликами собі радить сучасна наукометрія. У свіжій статті в Journal of Informetrics проаналізовано понад 52 мільйони публікацій (дані Scopus за 2003-2024 роки), щоб зрозуміти, де закінчується нормальна співпраця і розпочинається гіперавторство – коли кількість авторів виходить за межі типової для конкретної галузі.
З’явився ще один онлайн інструмент, який обіцяє виправити головну несправедливість наукометрії – те, що метрики старих професорів, як правило, мають кращий, потужніший вигляд за метрики молодих науковців. Угорський ресурс Scientometrics.org пропонує порівнювати вчених тільки серед “однолітків”. Беремо Scopus ID (або OpenAlex ID), вставляємо та натискаємо кнопку й отримуємо не просто “h-index 10”, а “цей вчений десь посередині серед інших вчених з таким самим стажем і в цій самій галузі”.
Пошук наукової літератури дедалі частіше схожий на блукання нескінченними кролячими норами: сотні релевантних статей, десятки пов’язаних тем і постійний страх пропустити щось важливе. Саме для полегшення такої складної роботи була створена пошукова система для дослідників ResearchRabbit, яка поєднує класичний літературний пошук із мережевим аналізом наукових публікацій. За логікою ResearchRabbit, щоб провести хороший літературний огляд – мало виконати одноразовий запит у базі даних. Це комплексний дослідницький процес, який розвивається разом із вашим розумінням теми.
Науковці з Нанкінського сільськогосподарського університету вирішили з’ясувати, чи впливає повторне використання наукових даних (dataset reuse) на цитованість публікацій. Хоча різні агітатори люблять запевняти, що відкритість даних є однією з ключових цінностей сучасної науки, у скептиків досі залишаються сумніви: чи не зменшує повторне використання даних новизну дослідження і, відповідно, його науковий вплив? Дослідники проаналізували публікації з PubMed Central Open Access Subset у галузі біомедичних та наук про життя й ідентифікували три типи поведінки: self-reuse – автори повторно використовують власні дані; reuse-of-others – використання чужих відкритих даних; non-reused – дані, які згадуються лише один раз.
У Journal of Data and Information Science вийшло дослідження про те, як змінювалось наукове життя в Україні з 2005 по 2023 рік. Автори проаналізували понад 26 тисяч публікацій українських дослідників (Dimensions) і спробували зрозуміти: хто публікується, куди переїжджають науковці, і чи зростає науковий вплив їхніх робіт. Дані показують кардинальні зміни в інституційній структурі науки: якщо у 2005-2013 роках майже половина публікацій належала вченим Національної академії наук України (НАНУ), то у 2014-2023 роках ситуація різко змінилася – частка університетських науковців зросла до 86%, а роль НАНУ скоротилася майже утричі. Таким чином, саме університети стали головним місцем наукової продукції, тоді як Академія поступово втрачає дослідників.
Нова тривожна робота в PNAS про наукове шахрайство, мережі горе-авторів і редакторів, працівників так званих “паперових фабрик”, які спільно продукують та публікують фейкові наукові роботи у величезному масштабі. Найбільше вражає динаміка зростання фальсифікованих публікацій. Кількість підозрілих робіт подвоюється кожні півтора року – у десять разів швидше, ніж зростає сама наукова література. Водночас наявні інструменти боротьби, як-от відкликання статей або деіндексація журналів у реферативних базах даних, не встигають за цим зростанням. У результаті тисячі сумнівних публікацій залишаються частиною наукового обігу.
Файний звіт підготували іспанські наукометристи про сьогодення та майбутнє оцінювальної бібліометрії в контексті сучасних реформ у сфері наукової оцінки, зокрема таких ініціатив як DORA та CoARA. Автори запропонували п’ять принципів, яких варто дотримуватися під час використання бібліометричних показників у процесах оцінювання наукових результатів. Нічого принципово нового у цих “іспанських принципах” немає, навіть в Україні давно про це знають. Однак об’єктивна бібліометрична оцінка висвітлює те, що дехто в Україні волів би приховати заради власної вигоди, тож багатьом зручніше удавати, що вони не розуміють цих принципів.
Занадто часто чую у медіях, що багато потужних українських науковців нині працюють закордоном, злякалися війни, повтікали, а мудрі державні мужі безперервно мізкують як їх повернути додому. У новому препринті про публікаційну активність та міграційні тенденції українських вчених у галузі соціальних та гуманітарних наук під час перших двох років російсько-української війни стверджується, що все це зовсім не так. Автор проаналізував продуктивність тих українських вчених, які опублікували щонайменше три статті за рік у наукових журналах, індексованих у SSCI та AHCI.
Платформа Matilda являє собою онлайн інструмент для бібліографічних і бібліометричних досліджень, що орієнтований на підтримку принципів відкритої науки. Мета платформи – забезпечити користувачам зручний доступ до даних про цитування, до відкритих наукових текстів та наборів дослідницьких даних. Цей підхід передбачає охопити науковий контент, що раніше ігнорувався комерційними наукометричними інструментами, і надати рівні можливості для всіх академічних документів та метаданих.
Торік вчені з Університету Гранади у відомій роботі а-ля «Церква свідків заперечення бібліометрії», а нещодавно й президент ISSI поділилися своїми тривогами щодо коарацизму. У відповідь на сторінці LSE Impact Blog з'явилися роз’яснення позиції учасників CoARA щодо використання кількісних показників. Якщо дуже коротко, то експертна оцінка – це звісно наріжний камінь CoARA, однак це оцінювання повинне також підтримуватися відповідальним використанням метрик. Як на мене – нічого не пояснили.
Євгеніо Петрович разом з колегами запропонував новий підхід до бібліометричного аналізу, який виходить за межі традиційних цитувань і фокусується на використанні індексу згадок (mention index) для аналізу зв’язків між науковцями та текстами в періоди, коли звичні для нас практики цитування ще не існували. Дослідники зібрали корпус з 22977 статей з 12 англомовних філософських журналів 1890-1979 років, провели ідентифікацію, екстракцію та дезамбигуацію згадок філософів у текстах і створили базу даних EDHIPHY (Enriched Data for the History of Philosophy).
Нових наукових та технологічних знань з кожним роком все прибуває, однак, як не парадоксально, результати досліджень свідчать, що в кількох основних галузях прогрес сповільнився. Щоб з'ясувати, що відбувається тріо американських вчених проаналізували дані про 45 мільйонів статей, 3,9 мільйона патентів та ввели нову метрику – CD-індекс, що намагається оцінити “об'єднавчу” і “руйнівну” природу науки та технологій.
Шевельов та Пастер обнялися на сторінках Library Hi Tech – з'явилися результати кількісного аналізу публікацій українських авторів у галузі мистецтв та гуманітарних наук 2012-2021 років згідно з даними Scopus (препринт). Кілька загальних висновків: кількість українських гуманітарних досліджень зростає, а українські публікації мають кращу видимість, аніж публікації деяких країн Азії зі схожою чисельністю населення. Водночас цитованість українських робіт є нижчою, аніж очікувалось, англомовні роботи за участі іноземних співавторів цитуються краще. За кількістю публікацій у галузі гуманітарних наук лідирують наші історики.
Усі ми прагнемо великої перемоги над рашизмом та поки підбадьоримо себе переможенькою з полів відкритих цитувань. Відома міжнародна асоціація фахівців у галузі електротехніки та електроніки Institute of Electrical and Electronics Engineers (IEEE) вирішила приєднатися до Initiative for Open Citations та відкрити дані про цитування для всіх своїх публікацій. IEEE залишався єдиним великим науковим видавцем, який ще був не приєднався до Ініціативи для відкритих цитувань і ось у липні 2022 року – це сталося! Тепер величезна кількість даних про наукові цитування відкриті та доступні кожному і можна їх використовувати без будь-яких обмежень у власних інформаційних системах.
