skip to main |
skip to sidebar
Поки університети в Європі змагаються за нові патенти, аспірантів і міжнародні гранти, в Україні розігрується підозріла вистава під назвою: “У кого більше корпусів, тому дамо мільйон”. Офіційно це називається реформою вищої освіти від МОН, хоча правильніше було б сказати – освоєнням позикових коштів під регіт та аплодисменти Світового банку. Сама ідея “укрупнення” на рівні логіки звучить приблизно так: якщо склеїти три середньостатистичних українських ЗВО в один, то вийде Гарвард.
Третій рік з початку повномасштабної війни росіян проти України, а частина українців досі не розуміє, що волати в караоке Кобзона під час прильотів КАБів та панахид – це не комільфо. Що купівлю найновішого ролс-ройса можна відкласти. Що соромно вдавати інваліда. Що підло знущатися з призовників. Що безвідповідально віддавати дітей на навчання радянським маразматикам… Світ абсурдний, жорстокий, холодний та нелогічний, як і розвиток бібліотечної справи в Україні. Ловіть традиційний дайджест, зітканий з цьогорічних дописів.
Recent correspondence in Nature highlights the growing integration of large language models (LLMs) in scientific work. However, the issue of addressing academic misconduct in this context demands a more critical approach. The use of LLMs to generate texts that researchers then sign with their own names, without proper disclosure, violates fundamental principles of academic integrity. This is not genuine scientific inquiry but its mere imitation, and appeals to fears of “stigmatization” should not excuse such practices. If a researcher shifts their core intellectual activities onto AI without meaningful contributions of their own, it raises a pressing question: why allocate grants or retain such individuals in academic positions when their work could just as well be performed by a machine?
Дарон Аджемоґлу та Джеймс Робінсон: «Мобуту побудував собі палац на півночі країни у Гбадоліте, тому місці, де він народився, з великим аеропортом, у якому міг приземлятися надзвуковий Конкорд – літак, який він часто орендував у Air France для подорожей у Європу. У Європі він купував замки й став власником великих кварталів бельгійської столиці Брюсселя. Чи не було б краще, якби Мобуту встановив систему економічних інститутів, які підвищили б добробут конґолезців замість посилення їхньої бідності? Якби Мобуту вдалося підвищити рівень достатку своєї нації, чи не отримав би він ще більше грошей, щоб придбати той самий Конкорд, який він орендував, чи не мав би більше палаців і вілл, можливо, більшу й потужнішу армію?
Натрапив на невеличке цікаве дослідження у травневому Nurse Education Today. Повсюдно вважають, що студенти медсестринства повинні розуміти зміст прочитаного, аналізувати, синтезувати та критично мислити, щоб досягти успіху в клінічній практиці. Кім М. Мітчелл з Університету Манітоби вирішила дізнатися – чи може тестування читацьких вмінь у студентів передбачити їхню успішність на медсестринських курсах? Пані доктор проаналізувала 34 повнотекстові статті та дисертації у яких розглядалося читання як незалежний прогностичний параметр успіху студентів на випускному іспиті.
Журнал Nature попросив вчених розповісти чому вони залишаються вірними академічній роботі: Мені подобається, що моя робота дозволяє працювати над ризикованими, цікавими проблемами, такими як 3D-друк ДНК. Мій головний обов’язок – думати цілий день і писати. Моя спільнота мотивує мене. Втілення ідей у життя. Я люблю говорити з будь-ким про будь-що наукове, а потім перетворювати цю розмову на проєкт, який варто продовжити. Конкурентоспроможна зарплата разом зі світовим визнанням і відчуттям стабільності в житті. Я залишаюся заради можливості знайти зв’язки між галузями. Я ціную інтелектуальну свободу. Можливість наставляти майбутні покоління. Свобода думати, створювати та реалізовувати ідеї.
Відповідальне оцінювання досліджень стало нині однією з головних цілей наукової політики, спрямованої на інновації та просування ідей відкритої науки. Інколи ця модна гонитва за “відповідальністю” переростає у таке люте критиканство, що прибічники кількісних методів змушені писати про bibliometric denialism. Однак, нині ми поговоримо про установи, які справді прагнуть використовувати відповідальні критерії без перекосів.
У 2013 році два спелеологи виявили у печері Райзінг Стар прохід з рештками кісток, схожими на людські. Медіазірка палеоантропології Лі Бергер дізнався про це, примчав у печери, однак в певних місцях розмір проходу був лише 30 см і наукове світило не змогло потрапити всередину. Лі Бергер швидко зметикував, закинув повідомлення у соціальні медіа – шукаю кваліфікованих дослідників, спелеологів, людей закоханих у науку – і найняв жінок, які змогли протиснутись до решток. У 2015 група дослідників на чолі з Лі Бергер повідомила про відкриття нового людського виду Homo naledi.
Мабуть, ніхто з цивільних не втомився від ворожих повітряних нальотів, бо що тоді казати жовнірам в окопах? Однак накопичується втома від постійної брехні про реформи, від імітації боротьби з кумівством, від молодих корупціонерів, чиї дописи так хочеться лайкати в інстаграм, від використання безвізу для самозбагачення, від лицемірних китайців та турків, що доправляють рашистам все, що маніякам потрібно, росіяни повзуть до нас з “рускім міром” й далі вдають, що воюють з НАТО та США, а в той час економічні санкції США та ЄС стають все дірявішими та дірявішими. Тому, щоразу важче і важче вигадувати відповіді на телефонні запитання – Є хороші новини? Тішуся, що торішню грудневу білянаукову дурню, яку прийнято ВРУ у 1-му читані, так поставили на гальма, що цілий рік про неї ніхто не згадує.
За що ми любимо науку? Насамперед за те що її прогнози збуваються! Передбачили науковці реліктове випромінювання – зафіксували, пообіцяли нам бозон Хіггса – знайшли. Віщували Бартнек та Коккельманс “горбаті” криві при візуалізації h-індексу – такі також знайшлися. Щоправда, є тут певна несподіванка, бо знайшлися ці “горбаті” криві у рейтингу українських університетів згідно з даними Scopus.
Періодично проводжу тренінги для аспірантів і помітив, що наші молоді науковці інколи “соромляться” чітко описати в методології як саме вони проводили дослідження, які інструменти та матеріали використовували, тому що їм це видається недостатньо по-науковому. Натомість аспіранти скочуються у пострадянську манеру пустослів’я і пишуть щось типу: “трансцендентно-іманентний дискурс в контексті когерентної імплементації”. Зрозуміло, що якась частина авторів намагається приховати за цими порожніми фразами відсутність мети та безцільність свого існування. Однак, мені дуже прикро, коли перспективні юні дослідники мавпують таку поведінку. Покажу вам два приклади з журналу Science, які повинні вас переконати писати потужно та щиро.
Влітку у розпал війни трапилися, як на мене, дві цікаві події на які мало хто звернув увагу. У червні недержавна компанія “Нова пошта” відкрила своє перше відділення у Берліні й приблизно у той самий час керівництво національної поштової компанії повідомило, що “Укрпошта” знову хоче придбати банк. Компанія, яку нахвалюють за якість послуг розширила свою європейську мережу, натомість компанія, яку часто критикують за недбале ставлення до клієнтів натякнула, що в неї є й інші справи. Не буду порівнювати вартість, стратегічне мислення, чи професійність українських поштових операторів, однак визнаймо – ще кілька років тому більшість з нас вважали, що жодних альтернатив кепському державному поштовому сервісу просто бути не може.
Якщо вірити базі Crossref, то українські наукові журнали щороку публікують приблизно 73000 робіт. Згідно з інформацією Міністерства освіти та науки України у червні 2023 року 1587 вітчизняних журналів виконали високі вимоги та отримали гоноровий статус “наукового фахового видання”. Спробуємо розділити згадану кількість публікацій на цю космічну кількість фахових видань – отримаємо 46 публікацій у рік на 1 видання, тож дані Crossref видаються мені цілком правдоподібними.
Редакційна колегія провідного наукового журналу з досліджень зображень мозку Neuroimage пішла у відставку після того, як Elsevier відмовився знизити збір за публікацію статті у журналі. Колишній головний редактор заявив, що ексредактори Neuroimage планують створити новий журнал і “забирають з собою репутацію”. Бібліотекарі повинні пам'ятати інший успішний приклад такої протестної міграції, що пов'язаний зі створенням журналу Quantitative Science Studies, тож сподіваюся, що й цим бунтарям все вдасться.
Глобальна наука – це не про рівність. У світі є кілька національних наукових систем, що відіграють провідну роль, тоді як решта – це периферійні системи, які, в кращому випадку, слугують постачальниками наукових кадрів. Оптимісти вірять, що нині відбувається рух до плюралістичної глобальної науки й академічні андердоги активно співпрацюють між собою. Песимісти ж ділять земну кулю на Глобальні Північ та Південь й стверджують, що світ завжди несправедливий, а наукова нерівність з часом увічнюється.
Підозра в інтелектуальній крадіжці – це жахливо. Однак у випадках зі скандалами навколо плагіату у наших дисертаціях йдеться, як правило, про 250-500 сторінковий рукопис українською мовою невідомого у науковому світі автора, де відсутні кілька покликів на роботи іншого невідомого українського автора. Якби ж то громада викрикувала звинувачення на кшталт – “Це все вже було в Пріцака!”. Ні, в українських плагіатних кейсах ніколи незрозуміло який же науковий результат вкрадено, а який захищено.
Скриньку Пандори остаточно відкрито, несправедливість виправлено і чат-бот зі штучним інтелектом ChatGPT від компанії OpenAI вже офіційно доступний для користувачів в Україні. Тепер наші наукові керівники, члени спеціалізованих вчених рад, працівники редакцій наукових журналів… повинні навчитися розрізняти маячню білкових ректорів і здобувачів від маячні бездушних залізяк. Якщо хтось сподівається на так звані “антиплагіатні” програми, які всього лиш показують відсоток збігів символів у тексті, то я вас розчарую – ChatGPT генерує цілковито унікальний текст. Так нещодавно у Мордорі студент успішно захистив дипломну роботу, яку він згенерував протягом 23 годин.
З'явилися нові Times Higher Education Impact Rankings, що оцінюють університети відповідно до Цілей сталого розвитку. Не знаю, хто у світі продовжує серйозно вірити в подібні рейтингові таблиці, але насправді цей допис про неефективні санкції проти російських університетів. Укладачі THE дуже швидко відреагували на війну в Україні та запевнили світову громадськість, що у їхніх рейтингах жаба дасть циці рашистам. Можливо такі плани справді були, однак коли за справу береться комерційна фірма, то в результаті отримаємо компроміс.
З'явилася Постанова Кабміну про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії. На сторінках блогу я, як правило, пишу про наукометричні речі в наших правових актах, тому відразу перейдемо до пункту 8 – “наукові результати дисертації повинні бути висвітлені не менше ніж у 3 наукових публікаціях здобувача, до яких зараховуються”… барабанний дріб, оплески та фанфари… “статті у наукових виданнях, включених на дату опублікування до переліку наукових фахових видань України”. Так, здобувачеві PhD тепер достатньо лише 3 статті у фахових українських журналах категорії Б.
Роберт М. Сапольські Чому зебри не страждають на виразку: “У докторантурі я боявся, наче вогню, журнального стенда в бібліотеці, де викладалися нові випуски наукових журналів, отримані за останній тиждень, загалом тисячі сторінок тексту. Ми юрмилися навколо цих журналів, майже непритомніючи від панічних атак, – здавалося, що ця нова інформація неначе вибиває у нас ґрунт із-під ніг і ми почувалися дурними, відсталими й дуже пригніченими”.
