skip to main |
skip to sidebar
МОН оприлюднило новий Перелік наукових фахових видань категорії Б. Якщо я правильно порахував, до нього увійшло 1298 журналів. Якщо додати ще близько 220 українських журналів, що індексуються у Scopus або Web of Science та автоматично належать до категорії А, то отримаємо понад 1500 фахових видань! І ось тут мені знову хочеться повернутися до простого запитання – Що таке науковий фаховий журнал? Не в сенсі чергового наказу МОН, критерію оцінювання НАН України чи пункту в постанові Кабміну… а навіщо взагалі була придумана ця категорія?
Часто бачу одну й ту саму ситуацію. Молодий дослідник за вечір вигадує кілька запитань, переносить їх у Google Forms, розсилає анкету колегам, а вже через кілька днів аналізує відповіді та пише висновки. Усе виглядає майже як справжнє дослідження. Але найважливіше питання так і залишається без відповіді: звідки ми знаємо, що ця анкета взагалі працює?
Зазвичай про людську природу знання говорять філософи, історики чи гуманітарії. Однак, цього разу про це заговорили математики. У червні група провідних математиків опублікувала Leiden Declaration on Artificial Intelligence and Mathematics. Підписанти декларації не виступають проти ШІ як такого, але закликають математичну спільноту не втрачати контроль над розвитком власної дисципліни в умовах стрімкої автоматизації. Найбільше мене вразила їхня головна теза – метою математичних досліджень є не просто отримання правильних відповідей.
У новому номері Scientometrics вийшла стаття Чінції Дарайо, Вольфганга Гленцеля та Хуана Горрайса про відповідальне використання бібліометрії в оцінюванні досліджень. Якщо коротко, то жодних революцій чи проривів тут немає. Автори не відкрили нову метрику і не знайшли спосіб оцінити вченого одним чарівним числом. Навпаки – вони вкотре нагадують речі, які багатьом фахівцям давно відомі: метрики потрібно використовувати обережно, з урахуванням контексту, цілей оцінювання, дисциплінарних особливостей та рівня аналізу. І саме тому ця стаття є важливою.
Як продовження попереднього допису про бібліотеки Європи – кілька вражень від бібліотеки Центральноєвропейського університету (Central European University, CEU) у Будапешті. Для тих, хто раптом не знає, це той самий університет, створення і розвиток якого значною мірою фінансував Джордж Сорос. Загалом на університет було витрачено близько 900 мільйонів доларів. Як вчений та бібліотекар вважаю, що це значно корисніше вкладення грошей, ніж п'ятиповерхова яхта чи футбольний клуб.
У непростий воєнний час вдалося побувати за кордоном, зокрема в Австрійській національній бібліотеці. Щось побачив, про щось доповів, тому особливо прикро, що українські чиновники продовжують створювати проблеми з перетином кордону для науковців лише тому, що можуть. Якщо ігнорувати розумних і начитаних людей, то від цього ані світогляд, ані тексти регуляторних документів кращими не стануть. Втім, повернімося до Österreichische Nationalbibliothek.
Для роботи потрібно було почитати чудову книгу Річарда Ф. Хеллера “Distributing Knowledge. Openness, Equity, and Higher Education Transformation” (рекомендую) і так я відкрив для себе платформу Open Book Publishers – британське некомерційне академічне видавництво відкритого доступу. Цікавинка платформи: книгу можна безплатно читати онлайн або завантажити у PDF, але якщо хочеш EPUB – заплати кілька євро.
