skip to main |
skip to sidebar
Нарешті знайшов час написати про академічний ШІ-мультитул, з яким я, напевно, знайомий найдовше – SciSpace. Ще коли він був відомий передусім як Typeset, я трішки користувався ним для роботи над науковими текстами. Відтоді SciSpace добряче розрісся і сьогодні це вже не просто інструмент для пошуку та читання статей, а ціле ШІ-середовище для дослідника.
Особливо мене зацікавив новий розділ – Agent Gallery. Нині там представлено понад 2600 спеціалізованих агентів для різних дослідницьких завдань: Extract + Analyse, Literature Review, Create + Write, Deep Search тощо.
Пригадуєте, як Микола Хвильовий майже сто років тому кинув українському письменству своє знамените: Геть від Москви!? Звичайно йшлося не просто про географію, а про інтелектуальний центр тяжіння: куди дивимося, з ким себе порівнюємо, чиї правила та категорії сприймаємо як універсальні. Читаючи нову статтю Сюй Донг і Сіньлу Хе, я подумав, що в сучасній науці можна поставити схоже, хоча значно менш революційне запитання: а що відбувається з науковою роботою, коли вона віддаляється від центру?
Нещодавно вийшов перший Forensic Scientometrics (FoSci) Report 2026 – звіт про те, як за допомогою даних можна виявляти та досліджувати маніпуляції у сучасній науковій системі. Автори пропонують розглядати forensic scientometrics як окремий напрям, що займається виявленням і документуванням маніпуляцій у дослідницькій екосистемі. При цьому вони дивляться на проблему одразу на трьох рівнях: від окремої підозрілої публікації (micro), через мережі паперових фабрик, картелів цитувань та викрадених журналів (meso), до системних стимулів на кшталт університетських рейтингів, політик відкритої науки чи зовнішнього втручання у науку (macro).
Forbes опублікував матеріал про те, що технологічні компанії масово скуповують друковані книжки, зрізають палітурки, сканують сторінки для використання в роботі з великими мовними моделями, а самі книжки після цього знищують. Спочатку це легко сприйняти як чергову страшилку про ШІ, однак ці історії справді мають документальні підтвердження. Під час судової справи проти Anthropic стали публічними матеріали про так званий Project Panama. Компанія купувала величезні партії фізичних книжок, підрядники зрізали палітурки, сторінки пропускали через високошвидкісні сканери, а оригінали після цього знищували.
Останніми роками у світі активно реформують оцінювання науковців. Старий підхід, коли якість дослідника намагалися визначити за кількістю статей, цитувань та імпакт-факторами журналів, справедливо критикують. DORA, Leiden Manifesto, CoARA та інші ініціативи вже багато років пояснюють доволі очевидну річ – наукова робота значно складніша за кілька чисел у таблиці. Тому до оцінювання поступово додають інші речі: відкриту науку, суспільний вплив досліджень, міжнародну співпрацю, міждисциплінарність, наставництво, академічне лідерство, внесок у дослідницьку культуру тощо.
Останніми роками ми звикли говорити про paper mills – компанії, що продають готові наукові статті. Але, виглядає, поруч із ними формується ще один потворний феномен – review mills, або, якщо зовсім просто, "фабрики рецензій". Саме про це велике журналістське розслідування цього тижня опублікував Nature. Ідея цього шахрайства доволі проста. Уявімо рецензента, який щороку отримує сотні запитів від журналів. Замість уважно читати кожен рукопис, він починає використовувати майже однакові шаблони: “покращте вступ”, “скоротіть висновки", "опишіть прогалини в дослідженнях", а десь наприкінці додає ще кілька рекомендацій процитувати... власні статті.
За останні роки ми звикли, що штучний інтелект працює у форматі чату. Ми ставимо запитання – система відповідає. Для багатьох повсякденних задач цього достатньо, але академічна робота влаштована інакше. Дослідження потребує не одного запитання, а прочитання десятків або навіть сотень наукових статей, між якими потрібно знайти зв'язки, порівняти результати й поступово сформувати власне бачення проблеми. Щоразу завантажувати всі свої документи у віконечко чату незручно, тому варто придивитися до сервісів на кшталт Anara. На відміну від більшості сучасних ШІ-асистентів, Anara – це не просто чат-бот, а персональна наукова бібліотека, всередині якої працює штучний інтелект.
