skip to main |
skip to sidebar
Натрапив на цікаву давно назрілу статтю про відкриті дослідницькі практики в соціальних і гуманітарних науках. Почитаєте самі, але коротко: автори пропонують дивитися на відкритість значно ширше, а не лише як на open data, preregistration і всі ці інші STEM-атрибути. Відкритість у соціогуманітарних науках – це багатовимірна система, де важливими є участь людей у дослідженні, визнання різних типів знання, прозорість процесу, робота з матеріалами, доступність результатів і здатність комунікувати їх поза академією.
Дуже часто в бібліометрії виникає потреба перевірити, чим одна група публікацій відрізняється від іншої. Наприклад, українські дослідження від польських чи відкриті журнали від передплатних. Популярні нині наукометричні інструменти або не дають чіткої відповіді, або все зводиться до суто візуальних вражень. І ось нещодавно у журналі Scientometrics представили бібліотеку Biblium – Python-інструмент для бібліометричного аналізу, який дозволяє проводити статистичне порівняння підмножин наукових робіт.
Дуже часто українські дискусії про “забагато співавторів” у наукових статтях нагадують не систематичний аналіз, а інтуїтивні судження. Комусь здається, що 7 авторів – це вже підозріло, комусь – що й 127 нормально. Проблема вітчизняної наукової політики в тому, що такі розмови зазвичай не мають нічого спільного з емпіричними даними. Погляньмо як з цими викликами собі радить сучасна наукометрія. У свіжій статті в Journal of Informetrics проаналізовано понад 52 мільйони публікацій (дані Scopus за 2003-2024 роки), щоб зрозуміти, де закінчується нормальна співпраця і розпочинається гіперавторство – коли кількість авторів виходить за межі типової для конкретної галузі.
Це потрібно знати редакторам наукових журналів, науковцям, бібліотекарям і всім, хто дотичний до науки. У системі ISSN з’явився новий ідентифікатор – ISSN-H, який повертає журналам пам’ять. Почнімо з простого. Добрий-старий ISSN – це унікальний номер серіального видання. Щось типу номера паспорта, який не змінюється, навіть якщо змінюється обкладинка. Пізніше з’явився ISSN-L, який об’єднав різні формати одного і того ж журналу – зазвичай друкований і онлайн. І от тепер маємо ISSN-H (h = history), що об’єднує всю історію видання.
З’явився ще один онлайн інструмент, який обіцяє виправити головну несправедливість наукометрії – те, що метрики старих професорів, як правило, мають кращий, потужніший вигляд за метрики молодих науковців. Угорський ресурс Scientometrics.org пропонує порівнювати вчених тільки серед “однолітків”. Беремо Scopus ID (або OpenAlex ID), вставляємо та натискаємо кнопку й отримуємо не просто “h-index 10”, а “цей вчений десь посередині серед інших вчених з таким самим стажем і в цій самій галузі”.
Дослідницька група SCImago представила ще один новий інструмент – SCImago Journal Value. Ідея проста і водночас провокативна: якщо журнали мають науковий вплив, то чи можна оцінити їхню приблизну “економічну вартість”? Не доходи, не реальні APC (Article Processing Charge – плата за публікацію наукової статті у відкритих журналах, яку автор або його установа сплачує після прийняття рукопису), а саме умовну цінність знання, яке цей журнал поширює. Алгоритм бере показник SJR, переводить його у теоретичну “вартість статті”, а далі множить на кількість опублікованих робіт. Виходить цікава картинка: журнали перетворюються на щось на кшталт активів, які генерують мільйони доларів “наукової вартості”.
Є новина, яка для більшості людей виглядає як просто ще один рядок у бюрократичному документі. Але для тих, хто бодай раз оформлював список літератури до курсової, дипломної чи дисертації, це майже історична подія! В Україні скасовано стандарт ДСТУ ГОСТ 7.1:2006, який десятиліттями визначав правила складання бібліографічного опису. Саме той стандарт, що змушував покоління студентів і науковців відтворювати знайому конструкцію з двокрапками, тире і скісною рискою, чи рисками. Для когось ця пунктуація була просто дивною, а для когось – майже окремим видом академічного страждання.
