skip to main |
skip to sidebar
Сьогодні у нас модно рахувати “відкриті” й “FAIR” дані – для атестацій, грантодавців, чи просто, щоб тримати бібліотекарів у тонусі. В результаті часто маємо комічну ситуацію: наукова установа гордо звітує, що її дані fair-преfair, але чи можна відтворити ці дослідження – знають лише боги та домовички Zenodo. Тому, якщо ви хочете, щоб ваші дослідницькі дані справді довго жили й слугували відтворюваності, варто підійти до цього завдання серйозніше. Журнал Nature опублікував 5 порад, що допоможуть оновлювати дані й залишатись у добрих відносинах із відтворюваністю та здоровим глуздом.
I log into the journal’s website, enter my credentials, and navigate to the Submissions Being Processed tab. It’s been three weeks, and my manuscript’s status hasn’t changed. Undergoing Initial Checking. Again. And again. I sigh and close the tab. But, of course, I’ll check again tomorrow. Nine months ago, I found myself in the same situation – my manuscript sat Under Review for months, only for me to receive a formal rejection with no explanation. Now, every time my submission lingers in editorial limbo, a familiar sense of unease creeps in: What if it happens again?
У науковому середовищі багато говорять про відкритість, співпрацю і спільне прагнення до знань. Але за фасадом прогресу приховані менш приємні реалії – і одна з них отримала образну назву “Ефект Ґоллума” (Gollum effect). Цей термін походить із творів Дж. Р. Р. Толкіна, де Ґоллум – це істота, яка одержимо охороняє “своє золотце”, магічний перстень, і готова на все, аби ніхто інший його не отримав. У науці Ґоллумом називають тих, хто чинить подібно: привласнює ідеї, теми досліджень, доступ до ресурсів, даних – і всіляко перешкоджає іншим науковцям працювати в цих напрямках.
Поки університети в Європі змагаються за нові патенти, аспірантів і міжнародні гранти, в Україні розігрується підозріла вистава під назвою: “У кого більше корпусів, тому дамо мільйон”. Офіційно це називається реформою вищої освіти від МОН, хоча правильніше було б сказати – освоєнням позикових коштів під регіт та аплодисменти Світового банку. Сама ідея “укрупнення” на рівні логіки звучить приблизно так: якщо склеїти три середньостатистичних українських ЗВО в один, то вийде Гарвард.
Світ наукової інформації стрімко змінюється. Те, що раніше зберігалося у вигляді MARC-полів у бібліотечних каталогах, сьогодні дедалі частіше перетворюється на графи знань. Knowledge Graph – це спосіб представлення інформації у вигляді пов’язаних між собою сутностей: понять, людей, публікацій, організацій, методів. Основу такого представлення становлять триплети: наприклад, [Автор] – [написав] – [Публікація]. Кожен елемент у цій структурі має унікальний ідентифікатор, зрозумілий як для комп’ютера, так і для глобальних інформаційних систем. Це відкриває нам двері у прекрасний світ зв’язності, машинної обробки, багатомовності та інтеграції з різними джерелами (Linked Open Data).
Результати опитування понад 7800 італійських викладачів-дослідників, опубліковані в журналі Research Policy, засвідчують очевидне, але часто недооцінене: науковці мають різні просторові потреби, і те, де вони продуктивніше працюють, залежить від типу завдань і галузі досліджень. Зокрема, доступ до лабораторії істотно збільшує частку часу, який дослідники в природничих, сільськогосподарських і технічних науках проводять в університеті. Це й не дивно – без лабораторного середовища експериментальні дослідження залишаться теоретичними припущеннями.
Усім, хто бодай трохи знайомий з академічною кухнею, добре відомо: наявність публікації у Scopus чи Web of Science ще не гарантує її наукової якості. Попри заявлені суворі критерії відбору, у цих базах регулярно трапляються журнали, що демонструють ознаки недоброчесної редакційної практики. У випадку з журналами така ситуація бодай частково компенсується періодичними переглядами – іноді індексацію сумнівного видання таки зупиняють. Натомість у частині конференцій контролю ще менше і значна кількість матеріалів потрапляє до баз без належного наукового відбору, що дозволяє шахраям маніпулювати публікаційними показниками.
