skip to main |
skip to sidebar
Уявіть, що одного ранку ви прокидаєтесь, наливаєте собі філіжанку кави, відкриваєте інтернет і дізнаєтеся, що вас підозрюють у науковому шахрайстві. Хтось знайшов підозрілу схожість між двома зображеннями у вашій статті, помилку в розрахунках або невідповідність у даних. Про це вже написали в соціальних мережах, вашу публікацію активно обговорюють, а незнайомі люди вимагають її відкликання. Можливо, ви справді сфальсифікували результати. А можливо, припустилися помилки. Або ж помилилася людина, яка вас звинувачує. Хто має це встановити?
На світі є багато людей, які щиро не розуміють а) навіщо читати книжки, і ще менше розуміють б) навіщо витрачати гроші на науку, особливо на ту, від якої немає очевидної практичної користі. Такі люди можуть бути успішними бізнесменами, керувати людьми, заробляти великі гроші й цілком раціонально запитувати: Навіщо читати роман на 800 сторінок? Що конкретно зміниться в моєму житті після останньої сторінки? Навіщо знати історію Римської імперії? Навіщо філософія? Навіщо астрономи досліджують галактики, до яких ми ніколи не долетимо? Навіщо біолог роками вивчає якогось жука, назви якого ніхто навіть не чув? Не знаю, чим бозон відрізняється від бозона Хіггса, але я маю бізнес, сім'ю, будинок і авто. Що саме я втратив?
Пригадуєте, у книжках про Гаррі Поттера фотографії рухаються. Люди на них посміхаються, махають руками, можуть навіть кудись ненадовго піти з кадру. Натомість звичайні, маґлівські фотографії просто фіксують один момент.
Поки читав нову статтю у Nature про Paper2Agent, я подумав, що приблизно така сама халепа у нас із науковими статтями. Стаття фіксує результати дослідження, але сама нічого не вміє. Її можна прочитати, подивитися на таблиці та рисунки, а якщо дуже пощастить – ще й десь знайти або попросити в авторів код і дані. А що, як наукову статтю можна було б "оживити"?
Професор Лутц Борман, один із провідних дослідників у галузі наукометрії та оцінювання науки, у своїй новій короткій публікації ставить напрочуд просте питання: чи варто університету підписувати DORA, CoARA та подібні ініціативи, якщо сам підпис ще не гарантує кращого оцінювання? Доктор Борман виходить з того, що сучасна система оцінювання справді має проблеми. Надмірна залежність від кількості публікацій, імпакт-фактора, індексу Гірша та інших простих показників заохочує науковців пристосовувати свою поведінку до критеріїв оцінювання й підтримує культуру “публікуйся або зникни”.
Нарешті знайшов час написати про академічний ШІ-мультитул, з яким я, напевно, знайомий найдовше – SciSpace. Ще коли він був відомий передусім як Typeset, я трішки користувався ним для роботи над науковими текстами. Відтоді SciSpace добряче розрісся і сьогодні це вже не просто інструмент для пошуку та читання статей, а ціле ШІ-середовище для дослідника.
Особливо мене зацікавив новий розділ – Agent Gallery. Нині там представлено понад 2600 спеціалізованих агентів для різних дослідницьких завдань: Extract + Analyse, Literature Review, Create + Write, Deep Search тощо.
Пригадуєте, як Микола Хвильовий майже сто років тому кинув українському письменству своє знамените: Геть від Москви!? Звичайно йшлося не просто про географію, а про інтелектуальний центр тяжіння: куди дивимося, з ким себе порівнюємо, чиї правила та категорії сприймаємо як універсальні. Читаючи нову статтю Сюй Донг і Сіньлу Хе, я подумав, що в сучасній науці можна поставити схоже, хоча значно менш революційне запитання: а що відбувається з науковою роботою, коли вона віддаляється від центру?
Нещодавно вийшов перший Forensic Scientometrics (FoSci) Report 2026 – звіт про те, як за допомогою даних можна виявляти та досліджувати маніпуляції у сучасній науковій системі. Автори пропонують розглядати forensic scientometrics як окремий напрям, що займається виявленням і документуванням маніпуляцій у дослідницькій екосистемі. При цьому вони дивляться на проблему одразу на трьох рівнях: від окремої підозрілої публікації (micro), через мережі паперових фабрик, картелів цитувань та викрадених журналів (meso), до системних стимулів на кшталт університетських рейтингів, політик відкритої науки чи зовнішнього втручання у науку (macro).
