skip to main |
skip to sidebar
Forbes опублікував матеріал про те, що технологічні компанії масово скуповують друковані книжки, зрізають палітурки, сканують сторінки для використання в роботі з великими мовними моделями, а самі книжки після цього знищують. Спочатку це легко сприйняти як чергову страшилку про ШІ, однак ці історії справді мають документальні підтвердження. Під час судової справи проти Anthropic стали публічними матеріали про так званий Project Panama. Компанія купувала величезні партії фізичних книжок, підрядники зрізали палітурки, сторінки пропускали через високошвидкісні сканери, а оригінали після цього знищували.
Останніми роками у світі активно реформують оцінювання науковців. Старий підхід, коли якість дослідника намагалися визначити за кількістю статей, цитувань та імпакт-факторами журналів, справедливо критикують. DORA, Leiden Manifesto, CoARA та інші ініціативи вже багато років пояснюють доволі очевидну річ – наукова робота значно складніша за кілька чисел у таблиці. Тому до оцінювання поступово додають інші речі: відкриту науку, суспільний вплив досліджень, міжнародну співпрацю, міждисциплінарність, наставництво, академічне лідерство, внесок у дослідницьку культуру тощо.
Останніми роками ми звикли говорити про paper mills – компанії, що продають готові наукові статті. Але, виглядає, поруч із ними формується ще один потворний феномен – review mills, або, якщо зовсім просто, "фабрики рецензій". Саме про це велике журналістське розслідування цього тижня опублікував Nature. Ідея цього шахрайства доволі проста. Уявімо рецензента, який щороку отримує сотні запитів від журналів. Замість уважно читати кожен рукопис, він починає використовувати майже однакові шаблони: “покращте вступ”, “скоротіть висновки", "опишіть прогалини в дослідженнях", а десь наприкінці додає ще кілька рекомендацій процитувати... власні статті.
За останні роки ми звикли, що штучний інтелект працює у форматі чату. Ми ставимо запитання – система відповідає. Для багатьох повсякденних задач цього достатньо, але академічна робота влаштована інакше. Дослідження потребує не одного запитання, а прочитання десятків або навіть сотень наукових статей, між якими потрібно знайти зв'язки, порівняти результати й поступово сформувати власне бачення проблеми. Щоразу завантажувати всі свої документи у віконечко чату незручно, тому варто придивитися до сервісів на кшталт Anara. На відміну від більшості сучасних ШІ-асистентів, Anara – це не просто чат-бот, а персональна наукова бібліотека, всередині якої працює штучний інтелект.
У наукометрії ми дуже любимо аналізувати авторів, статті, цитування, країни та університети. А ось редакційні колегії досі залишаються відносно недослідженим об'єктом, хоча саме вони значною мірою визначають, які теми, методи й підходи отримують шанс стати частиною канонічної науки. Тому, дивитися на мережі редакторів наукових журналів іноді навіть цікавіше, ніж на мережі співавторства.
Один із найцікавіших звітів про майбутнє наукової комунікації “The Future of Peer Review” представив Research on Research Institute (RoRI). Автори не намагаються вкотре придумати черговий різновид відкритого чи подвійно сліпого рецензування. Натомість вони ставлять значно незручніше питання: а чи не є криза peer review наслідком того, як організована сучасна наука загалом?
МОН оприлюднило новий Перелік наукових фахових видань категорії Б. Якщо я правильно порахував, до нього увійшло 1298 журналів. Якщо додати ще близько 220 українських журналів, що індексуються у Scopus або Web of Science та автоматично належать до категорії А, то отримаємо понад 1500 фахових видань! І ось тут мені знову хочеться повернутися до простого запитання – Що таке науковий фаховий журнал? Не в сенсі чергового наказу МОН, критерію оцінювання НАН України чи пункту в постанові Кабміну… а навіщо взагалі була придумана ця категорія?
