skip to main |
skip to sidebar
У свіжому номері Scientific Data вийшла важлива робота, де автори взяли принципи CARE, розроблені для захисту даних корінних народів, і вдало адаптували їх до сучасних реалій війни в Україні, де персональні дані стали інструментом репресій та злочинів. Головні тези роботи: дані повинні слугувати добробуту спільнот, а не інтересам третіх сторін, і люди повинні мати змогу самі вирішувати, хто і як використовує їхню інформацію.
З початком повномасштабного вторгнення росії українські науковці почали дякувати не лише колегам і фондам, а й захисникам у своїх статтях. У журналі Scientometrics пишуть, що такі «воєнні подяки» стали символом того, що навіть у найскладніші часи українська наука живе, і її серце б’ється разом із країною. Сидить вчений на робочому місці, вдома чи в бомбосховищі з ноутбуком, пише статтю, а десь зовсім поряд звучать вибухи й вчений подумки: «Дякую, ЗСУ, що я можу продовжувати займатися своїми дослідженнями!». Потім ця думка перетворюється на текст у секції Acknowledgment, наприклад: «Щиро вдячний захисникам України за можливість завершити це дослідження».
«Моделі штучного інтелекту руйнуються при тренуванні на рекурсивно згенерованих даних». Так вважає Ілля Шумайлов разом з колегами, які на сторінках Nature досліджують явище "колапсу моделі" – процес, під час якого поступово знижується якість моделей ШІ, що треновані на даних, згенерованих попередніми версіями моделей ШІ. Автори дослідження демонструють, що моделі втрачають інформацію у кожному новому поколінні та наводять приклади колапсу для різних типів, зокрема великих мовних моделей, варіаційних автокодувальників та моделей суміші Гауса.
Ефект вуличного ліхтаря, або принцип пошуку п'яного – це тип упередженості спостереження, який виникає, коли люди шукають щось лише там, де це найлегше знайти. У журналі Scientometrics представлено результати дослідження у якому проаналізовано чи впливає ефект вуличного ліхтаря на рецензентів платформи PubPeer. Підозра ось яка – повні тексти статей у відкритому доступі можна безперешкодно переглядати, відтак, можливо, цим відкритим статтям частіше дістається на горіхи, аніж закритим статтям у передплатних журналах, тільки тому, що читачі та рецензенти завжди мають до них зручний доступ?
Назва наукової статті не тільки повідомляє основну тему дослідження, але й привертає увагу читачів. У Scientometrics з'явилась робота про використання назв відомих фільмів у заголовках наукових статей відповідно до рейтингу класичних фільмів Rotten Tomatoes. Дослідження показало, що загалом назви фільмів використовуються в наукових статтях рідко і 83% з досліджених статей отримали менше цитувань, ніж в середньому отримали інші статті, що опубліковані у тих самих журналах у ті самі роки. Таким чином, використовувати назви відомих фільмів для просування наукових робіт – це малоефективний трюк.
Якось я вже агітував молодих науковців не соромитись інструментів, матеріалів та методів, а нині закликатиму вас не боятися зізнатись, якщо щось раптом пішло не так у процесі дослідження. Але спочатку кілька загальних слів про неймовірну роботу, яка з'явилася цього місяця на сторінках Science. Щоб зрозуміти як працює людський мозок, потрібно з'ясувати його структуру на субклітинному рівні. Олександр Шапсон-Кое разом з колегами за допомогою електронного мікроскопа зісканували (1,4 петабайта даних!) та зробили 3D модель 1 кубічного міліметра скроневої частки кори головного мозку людини, класифікували та кількісно оцінили типи клітин, судин і синапсів. Автори також розробили вільнодоступний інструмент для візуалізації та аналізу цих даних і тепер кожен може зазирнути на рівень окремих нейронів та їхніх синаптичних з'єднань.
З'явилась нова стаття в The Journal of Academic Librarianship про китайський журнальний список для “раннього попередження” Chinese Early Warning Journal List (EWJL). У статті розглянуто сильні та слабкі сторони EWJL, однак у дописі я хочу більше розповісти як цей список цікаво пов'язаний з оцінюванням науки в Китаї. Кожен з нас може ознайомитись з цим списком, однак інтуїтивно складно зрозуміти в чому особливість цієї ініціативи.
Джованні Абрамо на сторінках Research Evaluation поділився своїми думками щодо безперспективності зусиль членів Коаліції з питань покращення оцінювання наукових досліджень – Coalition for Advancing Research Assessment, CoARA. Ще з часів Юджина Гарфілда наукометристи чітко пояснюють для чого варто, а для чого не варто застосовувати метрики, проте наша пісня гарна нова – члени CoARA вперто бачать проблему у самих наукометричних показниках, а не в людях, які намагаються використовувати наукометрію без належних знань та досвіду.
Пригадуєте світлі Інтернет-часи, коли можна було зайти на будь-який онлайн-форум і ввічливо поспілкуватись: Доброго здоров'ячка, шановний пане! Гарного дня, вродлива пані! Звісно не було ніколи такого, але, як ви гадаєте – Чи за останні кілька років вебспілкування стало брутальнішим? Група італійських науковців дослідила на токсичність (= брутальний, зневажливий або необґрунтований коментар, який може змусити когось покинути дискусію) приблизно 500 мільйонів коментарів на 8 платформах за 34 роки та поділилася своїми висновками на сторінках Nature.
Натрапив на невеличке цікаве дослідження у травневому Nurse Education Today. Повсюдно вважають, що студенти медсестринства повинні розуміти зміст прочитаного, аналізувати, синтезувати та критично мислити, щоб досягти успіху в клінічній практиці. Кім М. Мітчелл з Університету Манітоби вирішила дізнатися – чи може тестування читацьких вмінь у студентів передбачити їхню успішність на медсестринських курсах? Пані доктор проаналізувала 34 повнотекстові статті та дисертації у яких розглядалося читання як незалежний прогностичний параметр успіху студентів на випускному іспиті.
Журнал Nature попросив вчених розповісти чому вони залишаються вірними академічній роботі: Мені подобається, що моя робота дозволяє працювати над ризикованими, цікавими проблемами, такими як 3D-друк ДНК. Мій головний обов’язок – думати цілий день і писати. Моя спільнота мотивує мене. Втілення ідей у життя. Я люблю говорити з будь-ким про будь-що наукове, а потім перетворювати цю розмову на проєкт, який варто продовжити. Конкурентоспроможна зарплата разом зі світовим визнанням і відчуттям стабільності в житті. Я залишаюся заради можливості знайти зв’язки між галузями. Я ціную інтелектуальну свободу. Можливість наставляти майбутні покоління. Свобода думати, створювати та реалізовувати ідеї.
Що призводить до низької якості надання медичної допомоги при діареї у дітей? Здавалося, що у відповіді на це запитання не може бути нічого “бібліотечного”, однак мені видається, що в цій статті автори натрапили на цікавий феномен в обслуговуванні клієнтів, який поширений не тільки в Індії й не тільки в медицині. Але давайте по черзі.
Мабуть, ніхто з цивільних не втомився від ворожих повітряних нальотів, бо що тоді казати жовнірам в окопах? Однак накопичується втома від постійної брехні про реформи, від імітації боротьби з кумівством, від молодих корупціонерів, чиї дописи так хочеться лайкати в інстаграм, від використання безвізу для самозбагачення, від лицемірних китайців та турків, що доправляють рашистам все, що маніякам потрібно, росіяни повзуть до нас з “рускім міром” й далі вдають, що воюють з НАТО та США, а в той час економічні санкції США та ЄС стають все дірявішими та дірявішими. Тому, щоразу важче і важче вигадувати відповіді на телефонні запитання – Є хороші новини? Тішуся, що торішню грудневу білянаукову дурню, яку прийнято ВРУ у 1-му читані, так поставили на гальма, що цілий рік про неї ніхто не згадує.
За що ми любимо науку? Насамперед за те що її прогнози збуваються! Передбачили науковці реліктове випромінювання – зафіксували, пообіцяли нам бозон Хіггса – знайшли. Віщували Бартнек та Коккельманс “горбаті” криві при візуалізації h-індексу – такі також знайшлися. Щоправда, є тут певна несподіванка, бо знайшлися ці “горбаті” криві у рейтингу українських університетів згідно з даними Scopus.
Заведено вважати, що посилання на наукову роботу завжди бажані, адже автори, редактори, керівники тощо отримують певні бонуси коли відповідні роботи цитуються. Однак, якщо йдеться про помилкові цитування, або про цитування з хижацьких журналів, то чи не краще автору відмовитися від таких згадок?
У журналі Scientometrics розглянуто дуже цікавий випадок – коротенька тристорінкова робота професора Ніла Дж. Вікерса про феромони метеликів, яку опубліковано в журналі Current Biology, зібрала понад 1000 цитувань у Scopus та WoS. Як правило, подібні роботи отримають дуже мало цитувань (якщо взагалі їх отримують), а тут статтю-коментар 2017 року вже процитовано понад тисячу разів!
Цікаві назви наукових статей приваблюють читачів, а гумор – це особливо сильний фінт для того, щоб привернути увагу аудиторії. Однак гумор у науці – це доволі тонка річ, важливо не переборщити, й незрозуміло, чи смішні назви підвищують інтерес до роботи, чи навпаки відлякують серйозних науковців? Автори дослідження, що опубліковано в FACETS, попросили 20 експертів оцінити кумедність (від 0 до 5) назв 2439 наукових статей з екології та еволюції, а потім спробували виміряти зв'язок між гумором і цитованістю.
Нових наукових та технологічних знань з кожним роком все прибуває, однак, як не парадоксально, результати досліджень свідчать, що в кількох основних галузях прогрес сповільнився. Щоб з'ясувати, що відбувається тріо американських вчених проаналізували дані про 45 мільйонів статей, 3,9 мільйона патентів та ввели нову метрику – CD-індекс, що намагається оцінити “об'єднавчу” і “руйнівну” природу науки та технологій.
Періодично проводжу тренінги для аспірантів і помітив, що наші молоді науковці інколи “соромляться” чітко описати в методології як саме вони проводили дослідження, які інструменти та матеріали використовували, тому що їм це видається недостатньо по-науковому. Натомість аспіранти скочуються у пострадянську манеру пустослів’я і пишуть щось типу: “трансцендентно-іманентний дискурс в контексті когерентної імплементації”. Зрозуміло, що якась частина авторів намагається приховати за цими порожніми фразами відсутність мети та безцільність свого існування. Однак, мені дуже прикро, коли перспективні юні дослідники мавпують таку поведінку. Покажу вам два приклади з журналу Science, які повинні вас переконати писати потужно та щиро.
Оформлення рукопису для подачі та переподачі може створювати значне додаткове навантаження на науковців. Залежно від складності переоформлення автори витрачають від 1 до 14 годин на таку марудну роботу. Група науковців вирішила оцінити час та фінансові витрати, що необхідні для того, щоб переформатувати роботу відповідно до різноманітних вимог 302 провідних біомедичних журналів. Автори врахували погодинну академічну зарплату в ЄС та США, час витрачений на переформатування статей, кількість повторних подач на рік, і виявили, що лише у 2021 році через переформатування статей втрачено приблизно 230 мільйонів доларів США!
Група, що стоїть за радикальною ініціативою відкритого доступу Plan S, оголосила про свій наступний амбітний план щодо відповідальної публікації результатів наукових досліджень. Творці Plan S тепер хочуть, щоб усі версії статті, а також пов’язані з нею звіти про рецензування, відразу публікувалися безплатно та відкрито, і щоб саме автори, а не видавці, вирішували, де і коли вперше опублікувати свою роботу.
