Майбутнє університетів і що воно означає для бібліотек

Університети стоять на межі великих змін. У новому спецвипуску Nature “The future of universities” зібрано під одним дахом цікаві тексти, які показують: традиційна модель вищої освіти більше не витримує тиску. Насамперед академічні бюджети тріщать по швах. У Британії понад 40% університетів прогнозують бюджетний дефіцит, а навіть провідні виші США змушені шукати нові фінансові моделі. Демографія теж не на користь ЗВО – у багатьох країнах зменшується кількість студентів через старіння населення. Тому університети все частіше звертаються до першого покоління студентів (ті, хто перший у своїй сім’ї вступає до університету, тобто їхні батьки не мали вищої освіти) та до молоді з країн, що розвиваються. 

Стрімкі зміни в універах відбуваються і технологічно – штучний інтелект уже тестують як “цифрового ментора”, онлайн-симуляції замінюють лекції, а установи намагаються вкладатися передусім у STEM, біотехнології та напівпровідники. Освіта рухається від такої любої нашому освітянському серцю академічної абстракції до практико-орієнтованої моделі, де важливі не конспекти та оцінки на іспитах, а індустріальні проєкти, партнерство з компаніями й робота “під замовлення роботодавця”. 

Паралельно є ще неприємний політичний тиск, клоунський популізм і криза довіри до науки, що змушує університети шукати нові шляхи комунікації та порозуміння з суспільством. 

У спецвипуску Nature цього нема, але поміркуймо самі над питанням – А що ж буде з бібліотеками? Якщо університети змінюються, бібліотеки не можуть лишатися осторонь. Вони мають інтегруватися у навчальні команди, стати майданчиками, де студенти працюють із даними, патентами, ринковою аналітикою. Раніше ми говорили про інформаційну грамотність, тепер на часі – ШІ-грамотність: як правильно ставити запити, перевіряти результати й уникати галюцинацій. 

Потрібно визнати, що Україна сьогодні не готує бібліотекарів нового типу, здатних працювати з даними, аналітикою та ШІ. І навряд чи найближчим часом буде готувати. Тому ми знову змушені вдавати, ніби поки у світі університетські бібліотеки перетворюються на лабораторії знань, у нас – вони свідомо залишаються місцем зупинки, де “серед галасу цифрових потоків можна знайти точку опори”. Але як довго можна жити й працювати в такому лицемірстві?