Наталка Сняданко: «Рухаючись далі за такою логікою, потрібно визнати, що освіта – річ узагалі не надто потрібна. Особливо у пострадянських суспільствах, до яких належить і наше. Якщо поставити собі запитання, хто з найвідоміших представників української бізнесової і політичної еліти читає книжки, то список навряд чи буде дуже довгим. Навіть ті, хто піариться на відвідуванні літературних фестивалів, не завжди справляють враження людей, які потім читають придбані там книги. Це формує у суспільстві уявлення про те, що для досягнення успіху освіта – а тим більше література – не надто потрібні або і взагалі зайві. Коли журналісти раптом вирішують атакувати перших-ліпших перехожих запитанням: "А що Ви зараз читаєте?", або ще гірше: "Яку останню книгу українського автора чи авторки Ви прочитали?", то виявляється, що як мінімум кожен п'ятий якраз і дочитує "Кобзар". Як почав ще у школі, так і не може зупинитися. Але найбільш імовірно, просто не знає авторів та книжок поза мінімумом шкільної програми».
Показ дописів із міткою великі про нас. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою великі про нас. Показати всі дописи
Найсміливіша фантазія Шеннона
У статті A Mathematical Theory of Communication Клод Шеннон вперше використав слово bit для позначення найменшої одиниці інформації. Влітку 1949 року Шеннон намалював вертикальну лінію і написав ступені числа 10 від 100
до 1013. Він назвав це віссю «місткості зберігання бітів» і перерахував кілька речей про які можна було сказати, що вони зберігають інформацію. Так десятинне колесо, що використовувалось у настільних арифмометрах містило лише 3 біти інформації. На рівні 10 млн. біт Шеннон помістив товстезний науковий журнал Proceedings of the Institute of Radio Engineers, а на позначці 1 млрд. біт він розмістив Британську енциклопедію.
Айзек Азімов про бібліотеки
Айзек Азімов: «Основи своєї освіти я здобув у школі, та цього було недостатньо. Справжню освіту – надбудову, деталі, правильну структуру – я здобув у бібліотеці. Для бідної дитини, чия сім’я не могла собі дозволити купувати книги, бібліотека була дверми до відкриттів і звершень; і я безмірно радий, що мені вистачило розуму пройти крізь ті двері та не змарнувати шанс. Тепер, коли я постійно читаю, що фінансування бібліотек усе скорочується, я розумію, що двері зачиняються, а американське суспільство знайшло ще один спосіб самознищення».
Шевченко і робота з боржниками
Тарас Шевченко: «Навпроти губернаторського скверу прочитав я на блідо-блакитній вивісці: «Публічна бібліотека для читання». «Браво, – подумав я, – в Астрахані публічна бібліотека. Отже, і читачі є». Хлопчина-замазура показав мені вхід у цю святиню, і я благоговійно піднявся на другий поверх і вступив у єдину залу бібліотеки. Бібліотекар, в сюртуку з червоним коміром і з гренадерськими вусами, якого я прийняв за поліцейського чиновника, сказав мені, що книга Рибушкіна «Опис міста Астрахані» у даний час в бібліотеці відсутня, і що вона знаходиться у бухгалтера громадської опіки Васільєва. Я пояснив йому, що я нетутешній, але він все-таки відіслав мене до приказу громадської опіки. Робити нічого, відправився до згаданого бухгалтера Васільєва. І від цього поважного дідуся отримав надію прочитати книгу Рибочкіна завтра о 9 годині ранку».
Академік Сахаров про Інтернет і майбутнє книг
«…Я припускаю створення всесвітньої інформаційної системи (ВІС), яка зробить доступним для кожного в будь-яку хвилину зміст будь-якої книги, коли-небудь і де-небудь опублікованої, зміст будь-якої статті, одержання будь-якої довідки. Навіть часткове здійснення ВІС глибоко вплине на життя кожної людини, на її дозвілля, на її інтелектуальний та художній розвиток. На відміну від телевізора, який є головним джерелом інформації багатьох з наших сучасників, ВІС буде надавати кожному максимальну свободу у виборі інформації та вимагати індивідуальної активності. Але воістину історична роль ВІС буде в тому, що остаточно зникнуть усі бар'єри обміну інформацією між країнами і людьми.
Станіслав Лем. Повернення з зірок
Увесь післяобідній час я провів у книгарні. Там не було книжок, їх не друкували вже майже півстоліття. А я так мріяв про них після мікрофільмів, з яких складалася бібліотека «Прометея»! Нічого подібного. Не можна було вже ритися на полицях, зважувати па руці томи, вгадуючи їх обсяг. Книгарня нагадувала швидше електронну лабораторію. За книги правили кристали з навічно вкладеним у них змістом. Читати їх можна було з допомогою оптону. Своїм зовнішнім виглядом він навіть скидався на книжку; відмінність полягала в тому, що оптон мав між обкладинками лише одну-єдину сторінку. Дотик рукою – і на ній виникав дальший текст.
Бібліотекар
Умберто Еко «Як написати дипломну роботу»: Переборіть сором'язливість. Саме він може дати потрібну пораду, і ви заощадите багато часу. Майте на увазі, що за винятком надто замучених, чи надто роздратованих бібліотекарів, особливо ті, хто завідує невеликими зібраннями, бувають щасливі, отримуючи можливість продемонструвати дві речі: багатство своєї пам'яті і багатство свого фонду. Чим менше і забитіше містечко, в якому це сховище знаходиться, чим менше в бібліотеці відвідувачів, тим сильніше мучиться бібліотекар від незадієності і незатребуваності. Люди, що звертаються за рекомендацією – ось що потрібно від життя такому бібліотекарю.
Іван Франко про важливість створення бібліотек
На перший погляд, наголошував письменник у 1886 р., могло видатись, що кількість початкових шкіл (школи були створені у 2937 галицьких волостях, не враховуючи Львова і Кракова), була цілком достатньою для такого «бідного і занедбаного краю, як Галичина». Однак, попри таку кількість навчальних закладів, селяни і надалі не отримували навіть елементарної освіти. І.Франко спирався у своїй заяві на статистичні дані: 4 876 614 галичан не вміли ні читати, ні писати; читати - лише 1 731 202, а з них тільки 939 122 вміло читати і писати. А у статті «Формальний і реальний націоналізм» він ще різкіше висловився: «Нація, котра помирає з голоду, в котрій 90 % людей не вміє ні читати, ні писати і не має de facto ніякої політичної волі, така нація потребує хліба, азбуки і конституції...» (Анна Рибалка. Іван Франко про важливість створення бібліотек та читалень для поширення освіти в Україні // ВКП. – 2005. – №12. – c. 42-46.).
Рей Бредбері
Вони зовсім не були певні, що ті речі, які вони зберігали в пам'яті, примусять зорю майбуття засяяти чистим полум'ям; вони не були певні нічого, крім одного - вони бачили книжки; ті книжки стояли на полицях перед їхніми спокійними поглядами, ще не розрізані, вони чекали читачів, котрі колись прийдуть і візьмуть їх, хто чистими, а хто й брудними руками. («451° за Фаренгейтом»)
Як Михайло Грушевський готовив ближчий приступ до гімназіальної бібліотеки
... Бібліотекар і його помічники, що видавали книги, вели свого рода цензуру і мені яко третьокласникові, доволі щуплого виду, не хотіли давати справжньої белетристики, давали щонайбільш півдитячу. Тому першого року я був засуджений читати Верна, Вальтера Скотта і Купера в перерібках для дітей, а що найвище Діккенса. Розуміється, се теж було інтересно, але не вдовольняло мене. Добувати книжки збоку не було дуже звідки. Я вже сказав, що літературні інтереси в нашій класі були розвинені дуже слабко. Згодом на поміч мені прийшов пізніший мій приятель Володя Ямпольський, що став приносити мені книжки з бібліотеки інтендантського округа, де белетристичний відділ (російський) був доволі порядний. Але під той час я собі готовив ближчий приступ до гімназіальної бібліотеки. Далі...
Бруно Шульц: конфітури всіх віків і культур
Осене, осене, александрійська епохо року, що громадиш у своїх величезних бібліотеках ялову мудрість 365 днів сонячного обігу! О, ті старечі ранки, жовті, як пергамен, солодкі від мудрости, як пізні вечори! Ті передполудні, хитро усміхнені, як мудрі палімпсести, багатошарові, як старі пожовклі книги! Ах, осінній день, той старий хитрун-бібліотекар, що лазить у сповзлому шляфроці по драбинах і куштує конфітури всіх віків і культур! Кожний краєвид – це для нього як вступ до старого роману. Як же ж гарно він бавиться, випускаючи героїв давніх оповідей погуляти під те задимлене і медове небо, в ту мутну і смутну, пізню солодкість світла! Яких нових пригод зазнає Дон Кіхот у Сопліцові? Як складеться життя Робінзона після повернення до рідного Болехова? (Цинамонові крамниці)
Умберто Еко: Інтернет – це ідіот
Інтернет, який здатний запам’ятати геть усе – це ідіот. Пам’ять лише тоді має сенс, коли вона селективна. Адже, не діло пам’ятати всіх солдатів, які загинули під Ватерлоо. Проте, сьогодні все запам’ятовується, а в Мережі містяться як матеріали великих науковців, так і те, що написали найгірші кретини. І вся ця маса інформації не дозволяє нам зрозуміти, що залишити в пам’яті, а що ні.
(Джерело) Словом, ви зрозуміли: без «управлінців інформацією» життя людське, як казав поет, «is a tale told by an idiot – full of sound and fury, signifying nothing».
Григір Тютюнник: «Ах, жаль, хороший читатель был...»
З автобіографії: Коли це якось восени, саме молотили, кличуть мене до зіньківської міліції. «Утік з Харкова?» — «Ні. Сів, та й поїхав». — «А закон про три роки знаєш?» — «Знаю». — «Ну-от». Обрізали на моєму рам'ї ґудзики — і в КПУ. Потім судили. В залі були мама і я з міліціонером. А за столом — народний суддя і народні засідателі. Дали мені чотири місяці. Колонію знаєте в Полтавській області? Ото я там відбував кару — чотири місяці. Коли мене випускали, табірний бібліотекар сказав мені на прощання: «Тебя выпускают? Ах, жаль, хороший читатель был...» В таборі я взнав Тургенєва і Герцена («Кто виноват?», «Отцы и дети», «Записки охотника»).
Еліас Канетті. Засліплення
На п’ятому, й останньому, поверсі будинку на Ерліхштрасе, 24 містилася його бібліотека. Двері до помешкання були захищені трьома складними замками… Всі стіни до самої стелі були обличковані книжками. Він повільно оглянув їх знизу догори. У стелю були вставлені вікна. Своїм горішнім світлом Кін пишався. Вікна в стінах він позамуровував багато років тому, після запеклої боротьби з власником будинку. В такий спосіб він звільнив у кожній кімнаті ще по одній четвертій стіни – місце для нових книжок. До того ж світло, що рівномірно падало на всі полиці згори, було, як на нього, справедливіше й більшою мірою відповідало його ставленню до книжок.
Вавилонська бібліотека на живо
Як ви вже знаєте з попередньої замітки, про існування Вавилонської бібліотеки довідався бібліотекар Хорхе Луїс Борхес. З його слів: «Бібліотека існує вічно». Кожна книга бібліотеки складається з 410 сторінок, кожна сторінка з 40 рядків, у кожному 80 знаків. Набір символів містить 22 літери, крапку, кому й пробіл. Якщо кому закортіло перечитати одну, дві, три… книги бібліотеки, то можете клацнути сюди. Однак, будьте дуже обережні, щоб раптом не зрозуміти, що книги, які повторюються у безладі, який після серії хаотичних повторень стає порядком.
Хорхе Луїс Борхес. Вавилонська бібліотека
Всесвіт – дехто називає його Бібліотекою – складається з величезного, можливо, нескінченного числа шестигранних галерей, з широкими вентиляційними колодязями, огороджених невисокими перилами. З кожного шестикутника видно два верхні і два нижні поверхи – і так до безкінечності. Побудова галерей незмінна: двадцять полиць, по п'ять довгих полиць на кожній стіні, крім двох: їх висота, дорівнює висоті поверху і ледь перевищує середній зріст бібліотекаря. До однієї з вільних сторін примикає вузький коридор, що веде в іншу галерею, таку ж, як перша і як всі інші.
Домонтович про бібліотекарів
Після тридцятьох років усі книжки здаються прочитаними і всі продуманими. Він уже пізнав ту гірку огиду пересичености перед книжками, отеє taedium libelli, що з року в рік збільшується і що від нього, попри всі зусилля, вже ніколи не можна звільнитись, коли зникає колишня юнацька віра в книжки і марною стає надія, що якась нова книжка раптом, як виграш у льотерії, принесе несподіваний дар визволення.
Така доля кожної людини, що має справу з книжками. Книголюби, які все своє життя проводять у бібліотеках, приходять до бібліотеки з любови до книжок, щоб серед книжок згубити її. Бібліофіли, бібліологи, бібліотекарі майже ніколи не пишуть книжок. Іноді, правда, серед них можна натрапити на осіб, що з маніякальною упертістю протягом десятиліть незмінно працюють над однією якою-небудь працею, але вони ніколи її не кінчають.
Це як у шлюбі: перше почуття оджито, і від кохання лишилася лише звичка, якої нема змоги з себе скинути. Коли й є будь-які рештки кохання, то тільки ті, що притаманні звичці. Тільки звичка, та ще млявість і байдужість не дають повстати проти колишнього кохання й обернути його в ненависть, спалити його, як Герострат спалив храм Діяни Ефеської й Омар, небіж Магометів, - Олександрійську бібліотеку.
Віктор Домонтович «Доктор Серафікус»
Умберто Еко: Бібліотека – семіотична модель світу
Людину, яка приходить працювати в бібліотеку, відразу інструктують з пожежної безпеки, з охорони праці… А не зле б було відразу укріпити «бібліотечний дух» нового працівника. Для цього, я б радив новачкам прочитати (перечитати) роман Умберто Еко «Ім’я рози». Детективний сюжет, бібліотека-лабіринт з вбивчими пастками… та головне: протистояння двох вчених мужів – Хорхе і Вільгельма.
І тут новоспечений бібліотекар нехай вирішить для себе: чи хоче він бути схожим на сліпця Хорхе, який вважає, що книги (знання) не для всіх, чи на брата Вільгельма?
Читачезнавство від Орхана Памука
«Згодом він побачив відчинені двері місцевої бібліотеки, зайшов, піднявся брудними сходами нагору… Хоча школи закрили на канікули, в читальному залі Ка побачив п’ять-шість учнів та ще кількох пенсіонерів, колишніх чиновників, які втекли сюди з холодних домівок погрітися».
Памук О. Сніг: Роман / Пер. з тур. О. Б. Кульчинського. – Харків: Фоліо, 2006. – С. 237.
А який читацький склад у твоїй бібліотеці?
