skip to main |
skip to sidebar
Публікація наукових наборів даних стає дедалі важливішою у сучасному дослідницькому середовищі, оскільки відкритість науки вимагає не лише доступу до результатів досліджень, але й до самих даних, які лежать в їх основі. Саме тому з’являються спеціальні data papers – статті, повністю присвячені опису, обробці та повторному використанню наукових даних. Проте як саме такі публікації оцінюються науковими журналами і які вимоги до них висувають рецензенти?
Україна активно рухається на папері до впровадження відкритої науки й на громадське обговорення винесений законопроєкт «Про внесення змін до деяких Законів України щодо реалізації принципів відкритої науки». У пояснювальній записці сказано, що реалізація проєкту акта “сприятиме швидкому переходу від досліджень до інновацій", однак, як на мене, попри позитивні наміри, у документі залишаються суттєві прогалини, які, навпаки, загрожують інноваційному розвитку країни. Одним із ключових недоліків є відсутність механізму відстрочення відкритого доступу для патентування.
CARE (Collective Benefit, Authority to Control, Responsibility, Ethics) – це набір принципів, що доповнюють FAIR (Findable, Accessible, Interoperable, Reusable), однак на відміну від принципів FAIR, CARE фокусується не лише на технічних характеристиках даних, а й на людях, громадах та етичних аспектах, пов’язаних з використанням даних. Не досліджував історію цього питання, однак принципи CARE чомусь спрямовані на вирішення історичних нерівностей і надання саме корінним народам можливості брати активну участь у створенні, використанні та управлінні даними. Ці принципи дуже співзвучні з ідеями Майкла Гурштейна, дивуюся чому творці обмежилися таким “локальним” застосуванням.
У відповідь на виклики, з якими стикаються метадослідження, створено MetaROR (MetaResearch Open Review) – платформу, що працює за моделлю публікувати-рецензувати-курувати. Традиційну видавничу модель нині часто критикують через свою закритість та повільність, натомість підхід publish-review-curate пропонує: 1) Спершу відкрита публікація – дослідники представляють свої результати як препринти, щоб забезпечити швидкий доступ до знань; 2) Відкрите рецензування – рецензії доступні та інтегровані в наукову екосистему як окремий тип публікацій; 3) Кураторство – результати досліджень групуються у тематичні колекції, що супроводжуються редакційними коментарями та різними бонусами (наприклад, додаткові метадані, резюме, переклади).
До основних переваг підтримки практик відкритої науки, як правило, зараховують: покращення доступу до результатів наукових досліджень, розвиток співпраці, відтворюваність та повторне використання результатів. Звучить непогано, однак, чесно кажучи, всі ці переваги в Україні поки не працюють і навряд працюватимуть. Погляньмо на наші національні особливості реалізації цих відкритих практик.
Дослідники представили результати аналізу наукових статей, опублікованих у 2016 році, та їх цитувань, отриманих у 2016-2020 роках, у 40 предметних категоріях згідно з даними Scopus. Результати свідчать, що опубліковані в гібридних журналах статті в середньому отримали вдвічі більше цитувань, аніж ті, які опубліковано в золотих відкритих журналах! Крім того, незалежно від типу відкритості публікації, наукові роботи, що з'явилися завдяки фінансовій підтримці грантодавців зазвичай отримують на 50% більше цитувань, аніж ніким непрофінансовані роботи. Поговорімо спершу про другий результат.
Довкола нас вже купа відкритих даних, репозитарії ломляться від датасетів, але від цього ви не стали щасливіші?! Можливо, ви навіть відчуваєте певний сором через те, що всі волають, які прекрасні відкриті дані, а ви не знаєте, що з цими прекрасностями робити? А знаєте чому так? Тому що вас дурять! Майкл Гурштейн ще у 2011 році запропонував модель ефективного використання даних для того, щоб стримати зростання інформаційної нерівності – щоб бідні верстви населення не були виключені з процесу «ефективного використання» відкритих даних.
Попри те, що рашисти в агонії кидають ракети на наші дитячі майданчики, країна працює й Кабінет Міністрів України затвердив національний план щодо відкритої науки. Текст плану містить різні заходи, індикатори та виконавців, проте у цьому дописі я не планую докладно все це розбирати. На самому початку в документі слушно сказано про “удосконалення законодавства відповідно до стандартів та норм Європейського Союзу”.
Поки у Європі тупцюють навколо Плану S, американський президент встрелив по фінансових апетитах великих академічних видавців. Адміністрація Байдена просить наукових грантодавців США розробити та впровадити відповідні політики, щоб з 2026 року всі результати досліджень, які профінансовані за кошти федерального бюджету, відразу були відкритими для читання. Зараз у США допускається 1-річна затримка на відкритий доступ до результатів і це ембарго дозволяє видавцям отримувати прибутки від продажу передплати. Критики цієї системи слушно стверджують, що платників податків дурять і змушують платити двічі – один раз для фінансування дослідження та другий раз для перегляду результатів.
Поки путінські солдатики повзають по українській землі й мріють вкрасти ще пралок та унітазів, у світі відбувається тектонічний зсув у практиках наукових комунікацій. Учасники cOAlition S офіційно заявили, що вважають, що публікація результатів досліджень за допомогою передових ініціатив, які надають послуги з рецензування, це такі як Peer Community in (PCI), Sciety, Next Generation Repositories, Notify Project, PREreview, Review Commons, нічим не поступається публікації у відкритих журналах та платформах. Відразу слідом за цією заявою з'явилась ініціатива Publish Your Reviews, що заохочує рецензентів публікувати рецензії разом із препринтом статті.
Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС. Тепер Єврокомісія очікує від України реформ. Європейські вимоги не стосуються безпосередньо бібліотечної справи, однак сподіватимемося на “ефект метелика” – обіцяна боротьба з корупцією сколихне кумівське болото у різних галузях, зокрема й українську науку та освіту. Ця оптимістична нота простимулювала мене до написання нового посту про європейський інформаційний проєкт OpenAIRE-Nexus, що пропонує Європі, EOSC і всьому світу набір послуг для впровадження Open Science. Проєкт містить багато різних сервісів, згадував на сторінках блогу про відкриті цитування та OpenAIRE Research Graph, а в цьому дописі хочу розповісти про Argos та Episciences.
Європейський проєкт OpenAIRE довго, дорого та невпинно працював над підтримкою Відкритого доступу та Відкритої науки й в результаті з'явився цікавий OpenAIRE Research Graph – відкритий ресурс, що об’єднує різні властивості дослідницьких даних (метаданих та посилань), які надходять від грантодавців, наукових установ, дослідників, академічних спільнот та видавців і які доступні в інфраструктурі OpenAIRE Open Science. Сервіс бере дані з різних джерел (журнали, репозитарії, Crossref, DataCite, ORCID…), потім їх аналізує, очищує, класифікує, дедублікує, збагачує і намагається пов'язати всю цю інформацію в єдиній семантичній графовій базі даних.
У Journal of Library Metadata з'явилася дорожня карта щодо застосування принципів FAIR для дослідницької інформації у відкритих інфраструктурах, яку розроблено авторами з двох країн – Німеччини та України. FAIR (Findable, Accessible, Interoperable, and Reusable) – це набір керівних принципів, які забезпечують відшукуваність, доступність, сумісність і багаторазовість використання дослідницьких даних. Відповідно до мети цього проєкту, під час серії онлайн воркшопів, принципи FAIR були повторені, переосмислені та інтерпретовані для застосування в дослідницьких інфраструктурах. Не буду переповідати увесь зміст цієї роботи, проте хочу зробити акцент на деяких практичних вітчизняних аспектах цих принципів.
Відкрию вам маленьку таємницю. Знаєте, кого не люблять академічні бібліотекарі? Людей, читачів, інших бібліотекарів… але найбільше вони не люблять – очільників НДЧ!!! Жартую, проте сучасні бібліотекарі та наукові управлінці зараз працюють в динамічних умовах стрімкого розвитку технологій та жорсткої конкуренції за фінансові ресурси, тому стосунки між ними часто дуже напружені. У серпні Австралійська дослідницька рада дорвалася до австралійських бібліотекарів, коли раптово вирішила відхиляти грантові заявки, що містили згадки про препринти. Бібліотекарі витратили купу часу та зусиль, щоб розтлумачити науковцям, наскільки важливі препринти у науковій екосистемі, а чиновники одним своїм ретроградним рішенням спробували все зіпсувати.
В авторських профілях Scopus з'явились препринти, проте поки що в Elsevier довіряють виключно кільком arXivам. У компанії переконані, що в цих репозитаріях проводиться сумлінна модерація контенту, а за спробу додати якихось песиків-котиків кожен отримає повідомлення – “Наші модератори-волонтери вважають, що цей препринт не містить достатньо оригінальних чи предметних результатів і не заслуговує на представлення в arXiv”. Звісно самоархівувати слабеньку роботу в arXiv нескладно (на те вони й препринти, щоб бути нерецензованими), але крім цього в архіві свідомо представляють й несерйозні роботи.
У Scopus до авторських профілів додали препринти, щоб допомогти користувачам дізнатися про найновіші роботи дослідника (приклад). Scopus охоплює препринти тільки розпочинаючи з 2017 року і лише з репозитаріїв ArXiv, BioRxiv, MedRxiv та ChemRxiv. Команда Elsevier працює над розширенням охоплення і протягом року обіцяє ще приєднати до профілів свій SSRN. Додані у профіль автора препринти жодним чином не впливають на наукометричні показники автора, чи установи у Scopus.
Інформація про цитування однією публікацією інших — дуже важлива для наукометрії, адже це дозволяє нам порівнювати впливовість робіт, авторів, журналів… Звичайно, впливовіша не означає якісніша, однак навіть попри такі обмеження ці оцінки корисні для дослідників, тому що допомагають швидко виявляти актуальні наукові роботи. У середині минулого століття, коли сучасна наукометрія тільки зароджувалась, а інформація розповсюджувалася переважно в паперовій формі, творці цитатних покажчиків були вимушені обмежувати кількість аналізованих видань. Сьогодні ж, завдяки розвитку комп'ютерних технологій, стало можливим взяти кілька мільйонів бібліографічних даних та доволі швидко встановити між ними цитатні зв’язки, що й довели Dimensions, Lens, Scilit… а також український OUCI.
Читаємо: «Виявлено, що найбільші групи співавторів (понад 5 тис. осіб) фігурують у чотирьох роботах, виконаних у рамках двох масштабних експериментів на Великому адронному колайдері – ATLAS2 і CMS3. До складу цих авторських колективів входять і представники двох установ НАН України — ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут» та Інститут сцинтиляційних матеріалів. Далі, за зменшенням розміру авторського колективу, йде невелика кількість публікацій астрономічного (понад 3,5 тис. прізвищ) і медичного (дослідження COMPASS) спрямування, а також велика група публікацій за результатами експерименту в рамках проєкту CMS (як правило, пов’язаних з уже згаданими ННЦ ХФТ і Інститутом сцинтиляційних матеріалів).
Цей допис я хочу розпочати словами президента Володимира Зеленського з його нещодавнього виступу в парламенті: "Дорогі українці! Сьогодні, шостий рік поспіль, ми захищаємо свій суверенітет від російської агресії. Ми сплачуємо за це найвищу ціну – життя наших громадян. Сьогодні весь цивілізований світ визнає, що Україна робить все для настання такого бажаного миру”. Попри це, 217 редакцій українських наукових журналів регулярно та безкоштовно передають свої метадані в Російський індекс наукового цитування, РИНЦ.
Рекомендую прочитати статтю про залучення науковців НАН України до діяльності редколегій іноземних видань, а також про участь іноземців у роботі редколегій наших видань. Станом на січень 2020 р. в редакційних колегіях 94 % журналів НАН України працювало 650 закордонних учених з 51 країни, на які припадає від 1 до 109 представників. 78% цих науковців представляють 15 країн. Водночас, менш як 2 % наукових співробітників НАН України (281) з понад 50 % академічних установ входить до складу редколегій 397 закордонних видань зі 174 країн. Деякі науковці є одночасно членами редколегій кількох видань, а найактивніше беруть участь у роботі закордонних редколегій представники Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України.
