skip to main |
skip to sidebar
Євгеніо Петрович разом з колегами запропонував новий підхід до бібліометричного аналізу, який виходить за межі традиційних цитувань і фокусується на використанні індексу згадок (mention index) для аналізу зв’язків між науковцями та текстами в періоди, коли звичні для нас практики цитування ще не існували. Дослідники зібрали корпус з 22977 статей з 12 англомовних філософських журналів 1890-1979 років, провели ідентифікацію, екстракцію та дезамбигуацію згадок філософів у текстах і створили базу даних EDHIPHY (Enriched Data for the History of Philosophy).
Право на забуття (right to be forgotten, RTBF) – це затверджене в ЄС право людини вимагати видалити з пошукових систем або баз даних недоречні, неточні чи надлишкові дані про себе, що можуть нашкодити репутації. Це право не є абсолютним і повинне враховувати свободу вираження поглядів інших суб'єктів даних. Також дані не можна видаляти, якщо їх обробка необхідна для архівування в інтересах суспільства, для проведення наукових або історичних досліджень, або статистичних цілей. Чи можна застосувати принцип "права на забуття" до академічних публікацій? На сторінках Learned Publishing спробували дослідити це питання з точки зору особистих прав, архівної справи, відкритої науки, хижацьких публікацій та пострецензування.
Наукова спільнота стає усе прозорішою та відкритішою: публікації дедалі доступніші, шириться планетою відкрите рецензування, препринти, обмін даними, попередня реєстрація гіпотез тощо. З'являються все нові та нові способи публікації, існують численні ініціативи та академічні видавничі платформи. Сучасний ландшафт дослідницьких онлайн інструментів і баз даних став таким складним та розпорошеним, що годі очікувати, що пересічний дослідник точно знатиме, які саме інструменти слід використовувати для отримання конкретної інформації. Словом, нам бракує інфраструктури, яка б надавала інформацію про відкритість, політики та процедури наукових журналів, платформ і видавців.
Довкола нас вже купа відкритих даних, репозитарії ломляться від датасетів, але від цього ви не стали щасливіші?! Можливо, ви навіть відчуваєте певний сором через те, що всі волають, які прекрасні відкриті дані, а ви не знаєте, що з цими прекрасностями робити? А знаєте чому так? Тому що вас дурять! Майкл Гурштейн ще у 2011 році запропонував модель ефективного використання даних для того, щоб стримати зростання інформаційної нерівності – щоб бідні верстви населення не були виключені з процесу «ефективного використання» відкритих даних.
Краудсорсингова база даних політик наукових журналів Transpose фокусує нашу увагу на відкритому рецензуванні, спільному рецензуванні, а також на докладній інформації щодо правил представлення препринтів. Transpose прагне стати зручним інструментом для перевірки політик журналів, щоб автори, читачі, рецензенти та інші стейкхолдери змогли легше знаходити видання, які відповідають їхнім цінностям. Відповіді на деякі питання щодо самоархівування робіт можна знайти в SHERPA/RoMEO, типи рецензування у відкритих журналах можна підглянути в DOAJ, але Transpose хоче надавати про все це значно докладнішу інформацію.
“Викрадені журнали” (hijacked journals) – це журнали-підробки, що цуплять у наукових журналів їхні назви, ISSN та інші метадані й видають себе за справжні. Як правило, такі “викрадені журнали” намагаються надурити науковців – пропонують за гонорар швидко опублікувати статтю, яку буде проіндексовано в Scopus. Багато університетів та урядів хибно переконані, що індексація роботи в подібних базах даних – це неспростовний доказ її науковості, тому “викраденим журналам” не бракує клієнтів.
Десять років не згадував про програми Research4Life, що надають країнам, що розвиваються безплатний, або за дуже низькою ціною, повнотекстовий доступ до наукової літератури. В якийсь момент провідні видавці вирішили, що Україна може купувати доступ за комерційними цінами й кількість доступних через Research4Life назв наукових видань для українських користувачів зменшилася до непристойного.
Європейський проєкт OpenAIRE довго, дорого та невпинно працював над підтримкою Відкритого доступу та Відкритої науки й в результаті з'явився цікавий OpenAIRE Research Graph – відкритий ресурс, що об’єднує різні властивості дослідницьких даних (метаданих та посилань), які надходять від грантодавців, наукових установ, дослідників, академічних спільнот та видавців і які доступні в інфраструктурі OpenAIRE Open Science. Сервіс бере дані з різних джерел (журнали, репозитарії, Crossref, DataCite, ORCID…), потім їх аналізує, очищує, класифікує, дедублікує, збагачує і намагається пов'язати всю цю інформацію в єдиній семантичній графовій базі даних.
Кокранівське товариство – міжнародна некомерційна організація медиків, науковців та спеціалістів зі статистики, яка оцінює свідчення щодо ефективності та безпеки різних процедур, тестів та ліків. Інакше кажучи, Cochrane – це надійне джерело об'єктивної, науково обґрунтованої інформації про поточний стан справ у медичній галузі, яка не містить комерційного спонсорства та інших конфліктів інтересів.
У Journal of Library Metadata з'явилася дорожня карта щодо застосування принципів FAIR для дослідницької інформації у відкритих інфраструктурах, яку розроблено авторами з двох країн – Німеччини та України. FAIR (Findable, Accessible, Interoperable, and Reusable) – це набір керівних принципів, які забезпечують відшукуваність, доступність, сумісність і багаторазовість використання дослідницьких даних. Відповідно до мети цього проєкту, під час серії онлайн воркшопів, принципи FAIR були повторені, переосмислені та інтерпретовані для застосування в дослідницьких інфраструктурах. Не буду переповідати увесь зміст цієї роботи, проте хочу зробити акцент на деяких практичних вітчизняних аспектах цих принципів.
Паралельно із запуском порталу для видавців, Clarivate поділився й своїми критеріями відбору журналів для їх представлення в базах Web of Science. У цьому напрямку нічого нового й не варто вигадувати, вимоги WoS нічим принципово не відрізняються від вимог Scopus, але є певні особливості в строках та етапах проходження перевірки. Пам'ятаємо, що Web of Science – це платформа на якій представлено багато реферативних баз, деякі з них об'єднані в Core Collection, яка також складається з кількох баз даних і для початку журналу потрібно увійти в базу ESCI.
Екстремальне самоцитування та “ферми цитувань” (це коли порівняно невеликі групи авторів масово цитують статті один одного) – роблять метрики фальшивими, безглуздими та непридатними для використання. Для виявлення таких фальшувань Джерон Баас, Кевін Бояк та Джон Іоаннідіс ще у 2019 році створили загальнодоступну стандартизовану базу даних авторських метрик цитування для різних наукових галузей. База надає стандартизовану інформацію про метрики 100K кращих науковців згідно з показником composite citation index із врахуванням та без врахування самоцитувань. Проєкт виявився таким популярним, що на численні прохання наукометристів у 2020 році з'явилося оновлення цієї бази.
Нарешті Clarivate прощається з паперовою ерою і запускає Web of Science Publisher Portal, щоб спростити процес подання журналів для включення в бази Web of Science Core Collection. Якщо раніше видавці надсилали заявки на якусь е-пошту й ризикували не отримати жодної відповіді, то тепер видавці отримали трекер за допомогою якого можна слідкувати за успіхами та долею свого журналу.
Українські економісти дуже активно публікуються, захищають кандидатські та докторські… проте, через непредставленість багатьох україномовних журналів у міжнародних реферативних базах, ми досі мало що могли доказово сказати про ці наукові роботи. Нарешті маємо перше дослідження українських економічних публікацій на основі даних Crossref – за допомогою OUCI зібрано та проаналізовано майже 24 тис. записів зі 123 українських журналів за період 2002-2020 років.
Неодмінно переглядаю у топових журналах статті на регіональну тематику, адже часто доводиться чути від редакторів, що моє дослідження може зацікавити насамперед регіональну аудиторію. Відтак, мені цікаво як інші автори побудували своє дослідження, що їм вдалося привабити прискіпливого редактора та рецензентів. Для прикладу, Бактхавачалам Еланго проаналізував відкликані роботи індійських авторів – статті опублікували, потім їх визнали помилковими й провели ретракцію. Відповіді на своє головне питання я не отримав, однак цікаво було порівняти показники Індії та України.
Міністерство юстиції США та Elsevier закручують гайки найпопулярнішому піратському ресурсу серед науковців. Sci-Hub нині заморожений і з грудня 2020 року не завантажував у свою базу жодних нових статей. Нас просять готуватися до найгіршого і приєднатися до рятувальної місії. Кілька сідерів Library Genesis зараз роздають торенти Sci-Hub. Існує 850 торентів scihub, кожен містить 100 000 статей, загалом 85 мільйонів наукових статей (77 ТБ). Це повна база даних Sci-Hub, яку варто захистити.
Ініціатива Open Editors збирає дані про редакторів та членів редакційних колегій наукових журналів за допомогою веб-скрапінгу. Скрипт (код на R доступний на GitHub) отримує доступ до сайтів видавців і створює відповідний датасет. Зараз цей набір даних містить інформацію про 478.562 редактора, 6.090 журналів від 17 видавців. Наступне оновлення заплановано провести аж у грудні 2021 року. Докладніше про Open Editors читайте в препринті.
Ініціатива для Відкритих цитувань отримує все нових і нових прихильників. Де ж нові наукові пошуковики, що використовують ці можливості? – запитаєте ви. Звичайно такі інструменти є, зараз вони активно розвиваються, тому познайоммось краще з цими сервісами, що допоможуть вам створити хороший огляд літератури та відкрити для себе важливі актуальні наукові дослідження.
