skip to main |
skip to sidebar
Файний звіт підготували іспанські наукометристи про сьогодення та майбутнє оцінювальної бібліометрії в контексті сучасних реформ у сфері наукової оцінки, зокрема таких ініціатив як DORA та CoARA. Автори запропонували п’ять принципів, яких варто дотримуватися під час використання бібліометричних показників у процесах оцінювання наукових результатів. Нічого принципово нового у цих “іспанських принципах” немає, навіть в Україні давно про це знають. Однак об’єктивна бібліометрична оцінка висвітлює те, що дехто в Україні волів би приховати заради власної вигоди, тож багатьом зручніше удавати, що вони не розуміють цих принципів.
Заведено вважати, що посилання на наукову роботу завжди бажані, адже автори, редактори, керівники тощо отримують певні бонуси коли відповідні роботи цитуються. Однак, якщо йдеться про помилкові цитування, або про цитування з хижацьких журналів, то чи не краще автору відмовитися від таких згадок?
У журналі Scientometrics розглянуто дуже цікавий випадок – коротенька тристорінкова робота професора Ніла Дж. Вікерса про феромони метеликів, яку опубліковано в журналі Current Biology, зібрала понад 1000 цитувань у Scopus та WoS. Як правило, подібні роботи отримають дуже мало цитувань (якщо взагалі їх отримують), а тут статтю-коментар 2017 року вже процитовано понад тисячу разів!
Шевельов та Пастер обнялися на сторінках Library Hi Tech – з'явилися результати кількісного аналізу публікацій українських авторів у галузі мистецтв та гуманітарних наук 2012-2021 років згідно з даними Scopus (препринт). Кілька загальних висновків: кількість українських гуманітарних досліджень зростає, а українські публікації мають кращу видимість, аніж публікації деяких країн Азії зі схожою чисельністю населення. Водночас цитованість українських робіт є нижчою, аніж очікувалось, англомовні роботи за участі іноземних співавторів цитуються краще. За кількістю публікацій у галузі гуманітарних наук лідирують наші історики.
Підозра в інтелектуальній крадіжці – це жахливо. Однак у випадках зі скандалами навколо плагіату у наших дисертаціях йдеться, як правило, про 250-500 сторінковий рукопис українською мовою невідомого у науковому світі автора, де відсутні кілька покликів на роботи іншого невідомого українського автора. Якби ж то громада викрикувала звинувачення на кшталт – “Це все вже було в Пріцака!”. Ні, в українських плагіатних кейсах ніколи незрозуміло який же науковий результат вкрадено, а який захищено.
В Learned Publishing з'явилася робота про публікації українських авторів у виданнях, що припинили індексуватися в Scopus. Nihil novi sub sole. За період 2011-2020 років у 17 українських установ у виключених зі Scopus виданнях назбиралося понад 20% робіт від загальної кількості їхніх публікацій. Тези конференцій у виключених виданнях цитувалися частіше, ніж статті й навіть огляди. У двох українських університетів цитування робіт у виключених зі Scopus виданнях втричі перевищує середню кількість цитувань робіт у тому ж році та в тій же предметній галузі, а у 12 університетів на одну роботу у виключеному зі Scopus виданні в середньому припадає 4 цитування!
Плануємо з колегою досліджувати матеріали різних українських наукових конференцій, тому проводив попередній легенький аналіз авторських та цитатних структур і раптово натрапив на щось геть дивне. Згідно з даними Scopus публікація Vakaliuk, T. A., Pochtoviuk, S. I. (2021). Analysis of tools for the development of augmented reality technologies. CEUR Workshop Proceedings, 2898, 119-130 цитувалася 8 разів і при цьому 6 разів у цих самих CEUR Workshop Proceedings, 2898! Як автори у 6 різних публікаціях могли цитувати роботу, яку ще не було опубліковано?
Відома викривачка журналів-клонів Анна Абалкіна представила новий препринт у якому спробувала визначити та проаналізувати публікації, що походять з російської фірми, яка продає фейкове співавторство у наукових публікаціях. Нечестивий клієнт цієї фірми може обрати та купити тему статті, своє місце в списку авторів, квартиль журналу, дату публікації та базу даних в якій індексується журнал. За допомогою таких підказок авторка спробувала вичислити статті з купленим співавторством і виявилося, зокрема, що українці також користувалися послугами цієї російської “фабрики публікацій” – протягом 2019-2021 років купили собі щонайменше 111 місць у співавторах. Усі ці публікації та “авторів” можна побачити у таблиці.
Scopus включає і продовжує індексувати багато дивних видань, але інколи терпець вривається навіть у членів Консультативної ради формування контенту Scopus і база перестає індексувати підозрілі видання. При цьому, виключені підозрілі публікації залишаються в Scopus назавжди й багато таких робіт продовжують надувати фейкову цитованість, h-індекси багатьом українським авторам та установам. Elsevier кілька разів на рік виганяє видання зі Scopus і після наступної порції виключень кількість українських публікацій у виключених напевно збільшиться, але погляньмо що ми вже маємо у цьому році.
Не секрет, що кожен може відредагувати профіль автора в Scopus. За допомогою кнопки Search for a missing document можна знайти публікації, що не потрапили в профіль, а кнопка Remove from profile навпаки дозволяє вилучати зайві записи. Все це видається очевидним для людей, які хоч трохи працювали зі Scopus, чи подібними системами. А тепер уявіть, що ви – псевдонауковець який купив статтю в Scopus. Ви самостійно не те що свій профіль не знайдете, ви й у сам Scopus не зайдете!
Екстремальне самоцитування та “ферми цитувань” (це коли порівняно невеликі групи авторів масово цитують статті один одного) – роблять метрики фальшивими, безглуздими та непридатними для використання. Для виявлення таких фальшувань Джерон Баас, Кевін Бояк та Джон Іоаннідіс ще у 2019 році створили загальнодоступну стандартизовану базу даних авторських метрик цитування для різних наукових галузей. База надає стандартизовану інформацію про метрики 100K кращих науковців згідно з показником composite citation index із врахуванням та без врахування самоцитувань. Проєкт виявився таким популярним, що на численні прохання наукометристів у 2020 році з'явилося оновлення цієї бази.
В Україні вже ходять легенди про скопусівські матеріали конференцій, що видані під парасолькою IEEE, CEUR ітд. Анонімний дописувач поділився зі мною аналізом та повними текстами матеріалів однієї такої конференції, у якій “відзначилися” працівники Львівської політехніки. Звісно цей приклад далеко неунікальний, але зі своєю родзинкою. Спершу подаю майже без змін аналіз цього добродія. Факти перевірив, все так, але також неодмінно прочитайте й мій коментар до цього аналізу.
Ректор Харківського політехнічного інституту показав у мережі текст свого нового контракту і тепер нам усім зрозуміліше, чого очікує Міністерство від очільників університетів. Керівник повинен забезпечити досягнення ряду показників серед яких, як на мене, є хороші – пожвавлення міжнародної академічної мобільності, є несподівані – збільшення частки викладання навчальних дисциплін французькою мовою, а є й відверто дивні – збільшення кількості здобувачів, "які подали StartUp-проєкту" (?).
Дослідники стверджують, що публікації в хижацьких журналах мають незначний науковий вплив. Мабуть, це справедливо для наукового прогресу людства загалом, проте на розподіл фінансування науки в України такі публікації добряче впливають. Так, для отримання наукових ступенів й вчених звань у нас досі враховують публікації й у виключених журналах. Проте поговорімо сьогодні про “вищу лігу” –
цитованість українських робіт у виключених виданнях.
В авторських профілях Scopus з'явились препринти, проте поки що в Elsevier довіряють виключно кільком arXivам. У компанії переконані, що в цих репозитаріях проводиться сумлінна модерація контенту, а за спробу додати якихось песиків-котиків кожен отримає повідомлення – “Наші модератори-волонтери вважають, що цей препринт не містить достатньо оригінальних чи предметних результатів і не заслуговує на представлення в arXiv”. Звісно самоархівувати слабеньку роботу в arXiv нескладно (на те вони й препринти, щоб бути нерецензованими), але крім цього в архіві свідомо представляють й несерйозні роботи.
Печалився, що один з українських університетів підписав меморандум про співпрацю з ТОВ, яке пропонує “гарантоване підвищення індексу Гірша до необхідного показника”, але виявилось, що є ще обурливіший приклад співпраці з цією організацією. Предмет договору – Цитування 250 разів наукових статей опублікованих у журналі “Культурологічна думка”, шляхом розміщення посилань на них в наукових статтях, які будуть опубліковані в журналах, що входять в наукометричну базу Scopus. Так-так, ви все правильно прочитали. Саме такий договір у грудні минулого року уклав Інститут культурології Національної академії мистецтв України з ТОВ «Наукові публікації».
Чеські економісти знову взяли в руки перелік потенційно хижацьких журналів, що колись уклав бібліотекар Джеффрі Білл і перевірили, які з цих назв проіндексовані в Scopus. Виявилось, що в Scopus представлено статті з понад 300 потенційно хижацьких журналів. Так, популярна база даних перестала індексувати нові номери більшості цих видань, проте старі проіндексовані публікації нікуди не поділися з бази й продовжують завищувати h-індекси деяких авторів. Загалом за три роки ці журнали пропхали понад 160 000 статей – майже 3% робіт, що проіндексовані Scopus за цей період.
У Scopus до авторських профілів додали препринти, щоб допомогти користувачам дізнатися про найновіші роботи дослідника (приклад). Scopus охоплює препринти тільки розпочинаючи з 2017 року і лише з репозитаріїв ArXiv, BioRxiv, MedRxiv та ChemRxiv. Команда Elsevier працює над розширенням охоплення і протягом року обіцяє ще приєднати до профілів свій SSRN. Додані у профіль автора препринти жодним чином не впливають на наукометричні показники автора, чи установи у Scopus.
Міністерство науки та освіти Китаю наказало китайським установам припинити виплачувати премії дослідникам за публікації статей, щоб ті прагнули якості, а не просто публікувати якнайбільше робіт. Також, установи не повинні приймати на роботу дослідників виключно на основі кількості публікацій та цитувань цих робіт, що цілком відповідає принципам Сан-Франциської декларації. Донедавна у Китаї для оцінки дослідників та розподілу фінансування між науковими установами використовувались показники Science Citation Index (SCI). Багато установ почали виплачують науковцям премії за публікацію в журналах SCI, що спричинило не тільки нечуваний ріст кількості публікацій китайських вчених, але й призвело до падіння якості робіт, поширення плагіату, фейкових робіт та цитувань.
У липні 2020 р. Міністерство освіти і науки України вирішило не укладати з Elsevier договір про доступ до Scopus, тому що «в базі було виявлено журнал, що видається в Криму установою, яка відносить себе до Російської Федерації». Крім того, в офіційній заяві сказано: «МОН готове розглянути можливість відновлення співпраці та укладання договору після виключення журналу Physical Oceanography з бази даних Scopus». За вікном листопад 2020 р., журнал досі представлений в Scopus, а МОН ухвалило рішення передплатити на рік електронні книги Elsevier для українських бюджетних установ. На додачу до книг ScienceDirect кожна установа отримає доступ до Scopus (до 31 травня).
Національний університет «Львівська політехніка» та Сумський державний університет неймовірно швидко покращили свої позиції (501-600 місце) в Times Higher Education World University Rankings 2021. Десь з 801 по 1000 сходинку знайшлося місце для Харківського національного університету радіоелектроніки. Решта українських університетів, включно з такими гігантами як КНУ Шевченка та КПІ, опинилися поза межами першої тисячі. Стрімкий ріст позицій трапився завдяки показнику Citations (research influence) згідно з яким ці два університети взагалі опинилися у другій сотні! Спробуємо дізнатися чому публікації працівників двох українських ЗВО так добре цитуються в світі?
