Вони виявили, що одна установа може платити у 2-4 рази більше за ту саму базу даних, ніж інша. При цьому, вища ціна не пояснюється кількістю студентів, обсягом досліджень чи публікаційною активністю. Часто просто спрацьовує "ефект незнання" – якщо ви не знаєте, скільки платять інші, вам можуть продати значно дорожче.
За допомогою набору даних від Торнтона та Бранді ми можемо дізнатися, що Техаський технологічний університет платить $488,000 за Web of Science, а Х'юстонський університет передплатив Scopus за $202,980. Але як це порівняти з ситуацією в Україні?
Наша перемога не за горами й незабаром українським чиновникам від науки знову доведеться домовлятися про ціну для централізованого національного доступу до академічних баз даних. Схоже більшість українців досі не розуміють для чого нам повні тексти, а от насолоджуватися своїми профілями люблять усі, тому, очікую, чиновники знову захочуть передплатити реферативні бази.
З відкритих джерел відомо, що доступ до Scopus коштував Україні приблизно $730,000 і $645,000 до Web of Science. Чи завелика це ціна для України? Залежить від того, як рахувати.
Якщо взяти "на одного викладача, чи студента", то українська ціна передплати виглядає дуже скромно. Однак, коли розділити вартість передплати на одну публікацію українських авторів, то це вже в межах "нормальної" ціни, якщо брати західні стандарти.
Відтак, як на мене, українська ціна не є екстремально високою, але ця сума завелика, якщо більшість наших користувачів пасивні й лише переглядають авторські профілі та списки журналів у Scopus та Web of Science, що й так доступні всім без передплати.
Немає коментарів:
Дописати коментар