skip to main |
skip to sidebar
Файний звіт підготували іспанські наукометристи про сьогодення та майбутнє оцінювальної бібліометрії в контексті сучасних реформ у сфері наукової оцінки, зокрема таких ініціатив як DORA та CoARA. Автори запропонували п’ять принципів, яких варто дотримуватися під час використання бібліометричних показників у процесах оцінювання наукових результатів. Нічого принципово нового у цих “іспанських принципах” немає, навіть в Україні давно про це знають. Однак об’єктивна бібліометрична оцінка висвітлює те, що дехто в Україні волів би приховати заради власної вигоди, тож багатьом зручніше удавати, що вони не розуміють цих принципів.
У відповідь на виклики, з якими стикаються метадослідження, створено MetaROR (MetaResearch Open Review) – платформу, що працює за моделлю публікувати-рецензувати-курувати. Традиційну видавничу модель нині часто критикують через свою закритість та повільність, натомість підхід publish-review-curate пропонує: 1) Спершу відкрита публікація – дослідники представляють свої результати як препринти, щоб забезпечити швидкий доступ до знань; 2) Відкрите рецензування – рецензії доступні та інтегровані в наукову екосистему як окремий тип публікацій; 3) Кураторство – результати досліджень групуються у тематичні колекції, що супроводжуються редакційними коментарями та різними бонусами (наприклад, додаткові метадані, резюме, переклади).
Торік вчені з Університету Гранади у відомій роботі а-ля «Церква свідків заперечення бібліометрії», а нещодавно й президент ISSI поділилися своїми тривогами щодо коарацизму. У відповідь на сторінці LSE Impact Blog з'явилися роз’яснення позиції учасників CoARA щодо використання кількісних показників. Якщо дуже коротко, то експертна оцінка – це звісно наріжний камінь CoARA, однак це оцінювання повинне також підтримуватися відповідальним використанням метрик. Як на мене – нічого не пояснили.
Ефект вуличного ліхтаря, або принцип пошуку п'яного – це тип упередженості спостереження, який виникає, коли люди шукають щось лише там, де це найлегше знайти. У журналі Scientometrics представлено результати дослідження у якому проаналізовано чи впливає ефект вуличного ліхтаря на рецензентів платформи PubPeer. Підозра ось яка – повні тексти статей у відкритому доступі можна безперешкодно переглядати, відтак, можливо, цим відкритим статтям частіше дістається на горіхи, аніж закритим статтям у передплатних журналах, тільки тому, що читачі та рецензенти завжди мають до них зручний доступ?
З'явилась нова стаття в The Journal of Academic Librarianship про китайський журнальний список для “раннього попередження” Chinese Early Warning Journal List (EWJL). У статті розглянуто сильні та слабкі сторони EWJL, однак у дописі я хочу більше розповісти як цей список цікаво пов'язаний з оцінюванням науки в Китаї. Кожен з нас може ознайомитись з цим списком, однак інтуїтивно складно зрозуміти в чому особливість цієї ініціативи.
Джованні Абрамо на сторінках Research Evaluation поділився своїми думками щодо безперспективності зусиль членів Коаліції з питань покращення оцінювання наукових досліджень – Coalition for Advancing Research Assessment, CoARA. Ще з часів Юджина Гарфілда наукометристи чітко пояснюють для чого варто, а для чого не варто застосовувати метрики, проте наша пісня гарна нова – члени CoARA вперто бачать проблему у самих наукометричних показниках, а не в людях, які намагаються використовувати наукометрію без належних знань та досвіду.
У 2013 році два спелеологи виявили у печері Райзінг Стар прохід з рештками кісток, схожими на людські. Медіазірка палеоантропології Лі Бергер дізнався про це, примчав у печери, однак в певних місцях розмір проходу був лише 30 см і наукове світило не змогло потрапити всередину. Лі Бергер швидко зметикував, закинув повідомлення у соціальні медіа – шукаю кваліфікованих дослідників, спелеологів, людей закоханих у науку – і найняв жінок, які змогли протиснутись до решток. У 2015 група дослідників на чолі з Лі Бергер повідомила про відкриття нового людського виду Homo naledi.
Заведено вважати, що посилання на наукову роботу завжди бажані, адже автори, редактори, керівники тощо отримують певні бонуси коли відповідні роботи цитуються. Однак, якщо йдеться про помилкові цитування, або про цитування з хижацьких журналів, то чи не краще автору відмовитися від таких згадок?
У журналі Scientometrics розглянуто дуже цікавий випадок – коротенька тристорінкова робота професора Ніла Дж. Вікерса про феромони метеликів, яку опубліковано в журналі Current Biology, зібрала понад 1000 цитувань у Scopus та WoS. Як правило, подібні роботи отримають дуже мало цитувань (якщо взагалі їх отримують), а тут статтю-коментар 2017 року вже процитовано понад тисячу разів!
Кеннан та Томпсон у "Методах досліджень” пишуть, що наукові монографії – це перероблені дисертації, або інші об'ємні наукові твори, які видані університетськими, або комерційними академічними видавцями. Основна особливість монографій – автори за них можуть отримувати роялті, а за журнальні статті, чи тези автори не одержують прямих грошових виплат. Зазвичай монографія відповідним чином редагується, щоб її могла прочитати певна аудиторія читачів, залежно від того, кому видавець планує продавати книгу. Читацькою аудиторією наукової монографії можуть бути особи з різним рівнем знань у певній галузі: від студентів до науковців, від практиків до нефахівців, однак незалежно від аудиторії монографії проходять рецензування.
Оформлення рукопису для подачі та переподачі може створювати значне додаткове навантаження на науковців. Залежно від складності переоформлення автори витрачають від 1 до 14 годин на таку марудну роботу. Група науковців вирішила оцінити час та фінансові витрати, що необхідні для того, щоб переформатувати роботу відповідно до різноманітних вимог 302 провідних біомедичних журналів. Автори врахували погодинну академічну зарплату в ЄС та США, час витрачений на переформатування статей, кількість повторних подач на рік, і виявили, що лише у 2021 році через переформатування статей втрачено приблизно 230 мільйонів доларів США!
Група, що стоїть за радикальною ініціативою відкритого доступу Plan S, оголосила про свій наступний амбітний план щодо відповідальної публікації результатів наукових досліджень. Творці Plan S тепер хочуть, щоб усі версії статті, а також пов’язані з нею звіти про рецензування, відразу публікувалися безплатно та відкрито, і щоб саме автори, а не видавці, вирішували, де і коли вперше опублікувати свою роботу.
Марк Р. Фрайермут з Жіночого університету префектури Ґумма використав давно вже неактуальні списки хижацьких журналів Джефрі Білла і надіслав навмисно погано написаний рукопис з фальшивими іменами та афіліаціями у 58 відкритих журналів. 21 редакція прийняла цей рукопис або без жодних змін, або з косметичними правками. Спілкування з редакціями хижацьких журналів дозволили доктору Фрайермуту не лише зрозуміти, що метою існування таких журналів є насамперед отримання грошей від авторів за публікацію, а й укласти перелік 5 загальних недоліків, що пов'язані з цими виданнями.
Якщо вірити базі Crossref, то українські наукові журнали щороку публікують приблизно 73000 робіт. Згідно з інформацією Міністерства освіти та науки України у червні 2023 року 1587 вітчизняних журналів виконали високі вимоги та отримали гоноровий статус “наукового фахового видання”. Спробуємо розділити згадану кількість публікацій на цю космічну кількість фахових видань – отримаємо 46 публікацій у рік на 1 видання, тож дані Crossref видаються мені цілком правдоподібними.
Скриньку Пандори остаточно відкрито, несправедливість виправлено і чат-бот зі штучним інтелектом ChatGPT від компанії OpenAI вже офіційно доступний для користувачів в Україні. Тепер наші наукові керівники, члени спеціалізованих вчених рад, працівники редакцій наукових журналів… повинні навчитися розрізняти маячню білкових ректорів і здобувачів від маячні бездушних залізяк. Якщо хтось сподівається на так звані “антиплагіатні” програми, які всього лиш показують відсоток збігів символів у тексті, то я вас розчарую – ChatGPT генерує цілковито унікальний текст. Так нещодавно у Мордорі студент успішно захистив дипломну роботу, яку він згенерував протягом 23 годин.
Nowadays, peer review is a cornerstone of modern scholarly communication. Peer review is based on the principle that all scientists are equal: only specific work is evaluated, regardless of authors’ previous achievements, positions, institutions or countries. At the same time, each author has the right to freely choose a journal for publication and count on impartial peer review. However, recently I have started to notice that journal editors are asking me to review manuscripts exclusively from scientists from a certain group of developing countries. And this applies to journals of different fields and different international publishers.
Цей допис я розпочав писати ще в січні, до війни, а потім забув про цю чернетку. У серпні Clarivate несподівано закрив Publons, повністю розчинив цей сервіс у Web of Science, й тільки тоді я пригадав, що маю незакінчений допис про Publons. Гадаю коротка історія існування цього сервісу заслуговує на фіксацію, тому розповім вам історію як Publons “примирив” Джеффрі Білла з видавництвом MDPI.
Поки путінські солдатики повзають по українській землі й мріють вкрасти ще пралок та унітазів, у світі відбувається тектонічний зсув у практиках наукових комунікацій. Учасники cOAlition S офіційно заявили, що вважають, що публікація результатів досліджень за допомогою передових ініціатив, які надають послуги з рецензування, це такі як Peer Community in (PCI), Sciety, Next Generation Repositories, Notify Project, PREreview, Review Commons, нічим не поступається публікації у відкритих журналах та платформах. Відразу слідом за цією заявою з'явилась ініціатива Publish Your Reviews, що заохочує рецензентів публікувати рецензії разом із препринтом статті.
Краудсорсингова база даних політик наукових журналів Transpose фокусує нашу увагу на відкритому рецензуванні, спільному рецензуванні, а також на докладній інформації щодо правил представлення препринтів. Transpose прагне стати зручним інструментом для перевірки політик журналів, щоб автори, читачі, рецензенти та інші стейкхолдери змогли легше знаходити видання, які відповідають їхнім цінностям. Відповіді на деякі питання щодо самоархівування робіт можна знайти в SHERPA/RoMEO, типи рецензування у відкритих журналах можна підглянути в DOAJ, але Transpose хоче надавати про все це значно докладнішу інформацію.
Наукові журнали мають редакційну колегію, що складається з відомих експертів у певній галузі. Як правило, таке членство – це просто почесна місія, хоча іноді членів редколегії можуть попросити прорецензувати кілька рукописів, чи взяти на себе роботу зі спецвипуском. Однак, насамперед очікується, що члени редколегії активно популяризуватимуть журнал серед наукової спільноти й заохочуватимуть інших вчених подавати свої найкращі роботи саме у цей журнал. Зрозуміло, що поважний вчений не стане агітувати публікувати статті у якомусь відстійнику, тому, часто склад редколегії є й певним мірилом якості наукового журналу.
Якщо у вас вкрали тільки чверть зарплати, то це крадіжка, чи ні? А якщо вкрали 25%? А якщо 15%? А якщо це ви витягнули з чужого гаманця 10 гривень? Відповіді на всі ці питання очевидні, однак чомусь українські редакції наукових журналів копіюють один в одного якусь дику маячню про допустимий відсоток плагіату! Ви тільки вдумайтеся в це словосполучення! Спробуйте загуглити щось типу: “Якщо плагіат не менше 25% – стаття може бути відхилена”, чи англійською: “more than” або “less than 25% of plagiarism” і знайдете силу-силенну таких прикладів.
