skip to main |
skip to sidebar
Файний звіт підготували іспанські наукометристи про сьогодення та майбутнє оцінювальної бібліометрії в контексті сучасних реформ у сфері наукової оцінки, зокрема таких ініціатив як DORA та CoARA. Автори запропонували п’ять принципів, яких варто дотримуватися під час використання бібліометричних показників у процесах оцінювання наукових результатів. Нічого принципово нового у цих “іспанських принципах” немає, навіть в Україні давно про це знають. Однак об’єктивна бібліометрична оцінка висвітлює те, що дехто в Україні волів би приховати заради власної вигоди, тож багатьом зручніше удавати, що вони не розуміють цих принципів.
З початком повномасштабного вторгнення росії українські науковці почали дякувати не лише колегам і фондам, а й захисникам у своїх статтях. У журналі Scientometrics пишуть, що такі «воєнні подяки» стали символом того, що навіть у найскладніші часи українська наука живе, і її серце б’ється разом із країною. Сидить вчений на робочому місці, вдома чи в бомбосховищі з ноутбуком, пише статтю, а десь зовсім поряд звучать вибухи й вчений подумки: «Дякую, ЗСУ, що я можу продовжувати займатися своїми дослідженнями!». Потім ця думка перетворюється на текст у секції Acknowledgment, наприклад: «Щиро вдячний захисникам України за можливість завершити це дослідження».
Занадто часто чую у медіях, що багато потужних українських науковців нині працюють закордоном, злякалися війни, повтікали, а мудрі державні мужі безперервно мізкують як їх повернути додому. У новому препринті про публікаційну активність та міграційні тенденції українських вчених у галузі соціальних та гуманітарних наук під час перших двох років російсько-української війни стверджується, що все це зовсім не так. Автор проаналізував продуктивність тих українських вчених, які опублікували щонайменше три статті за рік у наукових журналах, індексованих у SSCI та AHCI.
Платформа Matilda являє собою онлайн інструмент для бібліографічних і бібліометричних досліджень, що орієнтований на підтримку принципів відкритої науки. Мета платформи – забезпечити користувачам зручний доступ до даних про цитування, до відкритих наукових текстів та наборів дослідницьких даних. Цей підхід передбачає охопити науковий контент, що раніше ігнорувався комерційними наукометричними інструментами, і надати рівні можливості для всіх академічних документів та метаданих.
Торік вчені з Університету Гранади у відомій роботі а-ля «Церква свідків заперечення бібліометрії», а нещодавно й президент ISSI поділилися своїми тривогами щодо коарацизму. У відповідь на сторінці LSE Impact Blog з'явилися роз’яснення позиції учасників CoARA щодо використання кількісних показників. Якщо дуже коротко, то експертна оцінка – це звісно наріжний камінь CoARA, однак це оцінювання повинне також підтримуватися відповідальним використанням метрик. Як на мене – нічого не пояснили.
Євгеніо Петрович разом з колегами запропонував новий підхід до бібліометричного аналізу, який виходить за межі традиційних цитувань і фокусується на використанні індексу згадок (mention index) для аналізу зв’язків між науковцями та текстами в періоди, коли звичні для нас практики цитування ще не існували. Дослідники зібрали корпус з 22977 статей з 12 англомовних філософських журналів 1890-1979 років, провели ідентифікацію, екстракцію та дезамбигуацію згадок філософів у текстах і створили базу даних EDHIPHY (Enriched Data for the History of Philosophy).
Ефект вуличного ліхтаря, або принцип пошуку п'яного – це тип упередженості спостереження, який виникає, коли люди шукають щось лише там, де це найлегше знайти. У журналі Scientometrics представлено результати дослідження у якому проаналізовано чи впливає ефект вуличного ліхтаря на рецензентів платформи PubPeer. Підозра ось яка – повні тексти статей у відкритому доступі можна безперешкодно переглядати, відтак, можливо, цим відкритим статтям частіше дістається на горіхи, аніж закритим статтям у передплатних журналах, тільки тому, що читачі та рецензенти завжди мають до них зручний доступ?
Назва наукової статті не тільки повідомляє основну тему дослідження, але й привертає увагу читачів. У Scientometrics з'явилась робота про використання назв відомих фільмів у заголовках наукових статей відповідно до рейтингу класичних фільмів Rotten Tomatoes. Дослідження показало, що загалом назви фільмів використовуються в наукових статтях рідко і 83% з досліджених статей отримали менше цитувань, ніж в середньому отримали інші статті, що опубліковані у тих самих журналах у ті самі роки. Таким чином, використовувати назви відомих фільмів для просування наукових робіт – це малоефективний трюк.
З'явилась нова стаття в The Journal of Academic Librarianship про китайський журнальний список для “раннього попередження” Chinese Early Warning Journal List (EWJL). У статті розглянуто сильні та слабкі сторони EWJL, однак у дописі я хочу більше розповісти як цей список цікаво пов'язаний з оцінюванням науки в Китаї. Кожен з нас може ознайомитись з цим списком, однак інтуїтивно складно зрозуміти в чому особливість цієї ініціативи.
Джованні Абрамо на сторінках Research Evaluation поділився своїми думками щодо безперспективності зусиль членів Коаліції з питань покращення оцінювання наукових досліджень – Coalition for Advancing Research Assessment, CoARA. Ще з часів Юджина Гарфілда наукометристи чітко пояснюють для чого варто, а для чого не варто застосовувати метрики, проте наша пісня гарна нова – члени CoARA вперто бачать проблему у самих наукометричних показниках, а не в людях, які намагаються використовувати наукометрію без належних знань та досвіду.
Відповідальне оцінювання досліджень стало нині однією з головних цілей наукової політики, спрямованої на інновації та просування ідей відкритої науки. Інколи ця модна гонитва за “відповідальністю” переростає у таке люте критиканство, що прибічники кількісних методів змушені писати про bibliometric denialism. Однак, нині ми поговоримо про установи, які справді прагнуть використовувати відповідальні критерії без перекосів.
За що ми любимо науку? Насамперед за те що її прогнози збуваються! Передбачили науковці реліктове випромінювання – зафіксували, пообіцяли нам бозон Хіггса – знайшли. Віщували Бартнек та Коккельманс “горбаті” криві при візуалізації h-індексу – такі також знайшлися. Щоправда, є тут певна несподіванка, бо знайшлися ці “горбаті” криві у рейтингу українських університетів згідно з даними Scopus.
Заведено вважати, що посилання на наукову роботу завжди бажані, адже автори, редактори, керівники тощо отримують певні бонуси коли відповідні роботи цитуються. Однак, якщо йдеться про помилкові цитування, або про цитування з хижацьких журналів, то чи не краще автору відмовитися від таких згадок?
У журналі Scientometrics розглянуто дуже цікавий випадок – коротенька тристорінкова робота професора Ніла Дж. Вікерса про феромони метеликів, яку опубліковано в журналі Current Biology, зібрала понад 1000 цитувань у Scopus та WoS. Як правило, подібні роботи отримають дуже мало цитувань (якщо взагалі їх отримують), а тут статтю-коментар 2017 року вже процитовано понад тисячу разів!
Цікаві назви наукових статей приваблюють читачів, а гумор – це особливо сильний фінт для того, щоб привернути увагу аудиторії. Однак гумор у науці – це доволі тонка річ, важливо не переборщити, й незрозуміло, чи смішні назви підвищують інтерес до роботи, чи навпаки відлякують серйозних науковців? Автори дослідження, що опубліковано в FACETS, попросили 20 експертів оцінити кумедність (від 0 до 5) назв 2439 наукових статей з екології та еволюції, а потім спробували виміряти зв'язок між гумором і цитованістю.
Нових наукових та технологічних знань з кожним роком все прибуває, однак, як не парадоксально, результати досліджень свідчать, що в кількох основних галузях прогрес сповільнився. Щоб з'ясувати, що відбувається тріо американських вчених проаналізували дані про 45 мільйонів статей, 3,9 мільйона патентів та ввели нову метрику – CD-індекс, що намагається оцінити “об'єднавчу” і “руйнівну” природу науки та технологій.
Проєкт Harbingers (Передвісники) протягом 6 років вивчає комунікаційну поведінку дослідників-початківців у 9 країнах щодо їх ставлення до сумнівних публікацій. Співпраця з хижацькими виданнями нині однозначно всюди засуджуються, однак маємо нову серйозну загрозу – у науковій спільноті зростає стурбованість через ріст кількості сумнівних публікацій у відкритих виданнях "сірих" академічних видавців. Знакова подія відбулася у 2023 році – уряд Малайзії постановив, що більше не буде компенсувати своїм авторам APC за публікацію статей у журналах MDPI, Frontiers та Hindawi. Щоб ми краще розуміли масштаб цього рішення: MDPI публікує 428 відкритих журналів, Frontiers – 185, Hindawi – 250.
Шевельов та Пастер обнялися на сторінках Library Hi Tech – з'явилися результати кількісного аналізу публікацій українських авторів у галузі мистецтв та гуманітарних наук 2012-2021 років згідно з даними Scopus (препринт). Кілька загальних висновків: кількість українських гуманітарних досліджень зростає, а українські публікації мають кращу видимість, аніж публікації деяких країн Азії зі схожою чисельністю населення. Водночас цитованість українських робіт є нижчою, аніж очікувалось, англомовні роботи за участі іноземних співавторів цитуються краще. За кількістю публікацій у галузі гуманітарних наук лідирують наші історики.
Вільно переповім вам тези з конференції STI 2023 про перипетії встановлення литовської наукової політики. Матеріал корисний не лише для полісімейкерів та наукометристів, а для усіх, хто вперто вболіває за долю нашої країни, навіть попри те, що роками не вдається достукатися до твердолобих та злодійкуватих українських чиновників. Коли Литва відновила свою незалежність у 1990 році, невеличка литовська наукова спільнота продовжила орієнтуватися на стару радянську систему і мала мало зв'язків з іноземними дослідниками. Державні кошти на вищу освіту та дослідження розподілялися незрозуміло як, аж поки у 1994 році литовським вченим не доручили провести перше національне оцінювання наукової продуктивності.
Підозра в інтелектуальній крадіжці – це жахливо. Однак у випадках зі скандалами навколо плагіату у наших дисертаціях йдеться, як правило, про 250-500 сторінковий рукопис українською мовою невідомого у науковому світі автора, де відсутні кілька покликів на роботи іншого невідомого українського автора. Якби ж то громада викрикувала звинувачення на кшталт – “Це все вже було в Пріцака!”. Ні, в українських плагіатних кейсах ніколи незрозуміло який же науковий результат вкрадено, а який захищено.
Верховна Рада України прийняла у першому читанні абсолютно дикий законопроєкт згідно з яким науково-освітні програми та наукові дослідження не можуть містити посилання на джерела інформації, що створені на території росії, російською мовою, громадянином росії, або російською установою. Логіка ініціаторів документа (до написання якого долучився навіть відомий український вчений Василь Вірастюк!) – наукові праці громадян авторитарної держави апріорі нафаршировані рашистською пропагандою. Також одна з ініціаторок заборони скаржиться, що в українських університетах студенти досі навчаються за російськими підручниками.
