Ефект наставника

Досвід відіграє дуже важливу роль в процесі публікації впливових наукових робіт. Це особливо помітно у провідних мультидисциплінарних журналах, де вчений навряд чи відразу буде вказаний першим автором роботи, якщо він раніше не публікувався у цьому журналі. Це явище отримало назву «ефект шаперона» (Chaperone effect). Шаперон – людина, яка заради пристойності супроводжувала незаміжню дівчину на публіці. Це слово використовується переважно у Франції та Великобританії, тому, як на мене, то для українського користувача зрозуміліше назвати це явище «ефектом наставника». 

Індекс Херфіндаля–Хіршмана і монополізованість вітчизняних наукових видань

Анна Радченко та Наталія Коваль представили простий спосіб визначення широти кола авторів наукового журналу за допомогою індексу Херфіндаля–Хіршмана, що дає змогу оцінити рівень монополізованості видання. Індекс Херфіндаля–Хіршмана застосовують для визначення частки ринку, що припадає на певну установу і, зрозуміло, що чим більша частка установи у певній галузі, то тим вищі шанси на виникнення монополії. Дослідниці використали інформацію за 2015–2017 рр. про офіційне місце роботи авторів наукових журналів, у складі засновників яких є Національна академія наук України та наукові установи, які входять до Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України. 

Ефект Оппенгейма та готорнський ефект у рецензуванні

У процесі розгляду одного і того ж рукопису рецензенти та редактори можуть прийти до різних висновків. Багато рукописів, які спершу відхилив якийсь журнал, згодом публікуються іншим журналом, а отже рецензування опирається не лише на певні загальновизнані критерії якості, а залежить і від інших факторів. Лутц Борнманн запевняє, що це явище цілком відповідає готорнському ефекту, при чому сучасна наукова система педалює дію ефекту, адже більшість вчених надсилають свої роботи до топових видань, редактори топ-журналів фіксують щорічний приріст подач, а це призводить до зростання кількості відмов та скарг на сучасну систему рецензування. 

Ефект Вертера в бібліометрії

Лутц Борнманн та Вернер Маркс пишуть, що використання наукометричних показників у процесі оцінки наукової активності іноді дуже схоже на ефект Вертера в соціології, який було запропоновано Девідом Філліпсом для пояснення росту кількості самогубств у регіоні (за романом Гете «Страждання молодого Вертера»). Ефект описує ситуацію, у якій хвиля наслідуваних самогубств відбуваються після самогубства, яке було широко висвітлене в мас-медіа – чим більше галасу навколо історії із самогубством, тим більше суїцидів. 

Ефект Рінгельмана

Французький професор Максиміліан Рінгельман вперше описав явище зменшення продуктивності індивідуумів у міру зростання кількості учасників групи в якій ті функціонують. Месьє Рінгельман провів ряд експериментів з підніманням тягарів і перетягуванням каната, які показали, що індивідуальні досягнення учасників часто перевершують аналогічні командні результати. Рінгельман пояснював це втратою індивідуальної мотивації та необхідністю координації між учасниками групи. Ефект Рінгельмана дещо схожий на Ефект очевидця, коли кожен очікує, що хтось інший зробить все за нас. 

Закон Бредфорда проти популярної бібліотечної послуги

У минулорічному дайджесті написав, що бібліотечні послуги, на кшталт укладання переліків рекомендованих наукових журналів для публікації, – приречені на невдачу. І, цілком очікувано, отримав відгук: неправда, наші читачі дуже вдячні за таку послугу. Спробую докладніше пояснити, чому я вважаю, що така послуга не працює, а увесь цей оптимістичний «зворотній зв'язок» – вигаданий або користувачами, або самими бібліотекарями. 

Індекс Кардашян

Безперечно, соціальні медіа – цінний інструмент для обміну ідеями. Водночас, існує небезпека, що така форма спілкування надто часто переоцінюється. Як приклад, нещодавно кожне поважаюче себе ЗМІ поспішило повідомити, що думає американська модель і зірка домашнього відео Кім Кардашян про війну в Сирії. Генетик Ліверпульського університету Ніл Холл занепокоївся, що подібні речі могли проникнути і в наукове співтовариство. Щоб якось захиститись від такої напасті – він запропонував використовувати індекс Кардашян (K-index). 

Закони Стіва Круга

Стів Круг (Steve Krug) запропонував кілька простих правил для конструювання максимально зручних веб-сайтів: 

• Не примушуйте користувачів думати; 
• Нема різниці скільки разів потрібно клікнути, за умови, що кожен клік – це свідомий вибір, який зроблено без вагань; 
• Викиньте половину слів з кожної сторінки, а потім викиньте ще половину з того, що залишилось; 
• Користувач не читає вміст веб-сторінки, він його переглядає; 
• Користувач не вибирає оптимальний варіант, а задовольняється тим, що знайшов;
• Користувач не замислюється над тим, як це працює, він просто це використовує.

Закон Лемана

Професор психології Харві С. Леман (Harvey C. Lehman) у Age and achievement показав, що шанси здійснити важливе наукове відкриття значно вищі у молодих дослідників (особливо в галузях математики та теоретичної фізики). При цьому, чим цінніший внесок дослідника, тим вища ймовірність того, що його творчий пік припав саме на молодий вік. Прикладу це на один приклад з генетики. У 1982 році Стенлі Прузінер до вже відомих джерел інфекцій запропонував додати ще й пріони. Нову теорію прогнозовано зустріли словами: Які ще, Архімеда лисого, пріони?! і аж у 1997-му Прузінер поїхав до Стокгольму отримувати Нобелівську премією. За Леманом все сходиться, от тільки теорія мовчить скільки ж пудів солі довелося з’їсти генетику, допоки не накопичилась гора неспростовних експериментальних підтверджень.

Ефект очевидця

Якось у Квінсі, покидьок 35 хвилин убивав жінку на очах у 38 свідків. Випадок шокував Америку – Чому ж ніхто не втрутився, не викликав поліцію? Психологи пояснили, що таке ганебне невтручання свідків пов’язане з великою кількістю учасників події – кожен з нас очікує, що хтось інший надасть допомогу. А раптом наш бібдиявол також ховається у «моя хата з краю»? Було б не зле, адже психологи переконують, що люди, які знайомі з ефектом очевидця, охочіше надають допомогу в критичних ситуаціях. Відтак, тепер кожен, хто прочитав даний пост, хоч на секунду замислиться, що запропонувати доповнення до правил бібопису, допомогти читачу, заступитись за колегу, розробити інструкцію, побороти стереотипи, підтримати відкритий доступ... більше нікому.

Парадокс Лап’єра

У 1934 р. психолог Стенфордського університету Річард Лап’єр відправився у багатомісячну подорож готелями і ресторанами США разом з молодим подружжям китайців. Попри те, що в ті темні роки до азіатів у США ставилися з упередженням, практично у всіх закладах радо вітали китайських гостей. По поверненні Лап’єр розіслав анкету, у тому числі і на адреси закладів які відвідував протягом подорожі, центральне питання у якій було – Чи згодні Ви прийняти у своєму закладі в якості гостей представників китайської національності? Тотальна більшість відповіли – ні. Відтак, Лап’єр зробив висновок, що існує розбіжність між соціальними установками, які фіксуються у вербальних відповідях, і реальною поведінкою, тому реальні установки індивіду можна визначити тільки при вивченні його поведінки у реальній соціальній ситуації. 

Теорема Томаса

Теорема Томаса (Dorothy Swaine Thomas і William Isaac Thomas) стверджує: Якщо люди визначають деяку ситуацію як реальну, то вона реальна і за своїми наслідками. Іншими словами, суб'єктивні враження індивіда можуть бути спроектовані на його життя і тим самим стати реальними для самого індивіда. Так, наприклад, нафтова криза 1973 року призвела до «паніки туалетного паперу» у США. Чутки про можливий дефіцит туалетного паперу через зниження імпорту нафти змусив людей накопичувати запаси, що в результаті і допровадило до дефіциту туалетного паперу. 

Гіпотеза Ортеги

Згідно гіпотези Ортеги посередні вчені вносять істотний вклад у розвиток науки, а науково-технічний прогрес відбувається в основному за рахунок накопичення маси маловідомих та вузькоспеціалізованих академічних внесків. Відповідно до цієї гіпотези, видатні вчені використовують велику кількість дрібних і маловідомих робіт, без яких великі успіхи просто не могли б відбутись. 

Ефект Матильди

У соціології та гендерних дослідженнях під ефектом Матильди розуміють явище систематичного нехтування участі жінок-вчених у науково-дослідній роботі і припусування їх здобутків чоловікам-науковцям. Вперше феномен було описано в 1993 році американським істориком науки Маргарет Россітер (Margaret Rossiter). Назва ефекту походить від імені американської суфражистки Матильди Гейдж, яка першою наприкінці XIX століття звернула увагу на явище дискримінації наукових досягнень жінок.

Ефект Матвія

Роберт Мертон: «…Ефект Матвія полягає в тому, що вчені готові перебільшувати досягнення колег, які вже зробили собі ім'я тими чи іншими минулими здобутками, а досягнення маловідомих вчених, як правило, применшуються, або взагалі не визнаються». Назва ефекту від біблійної притчі: «Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має» (Мт. 25:29).

«Хвороба витрат» Баумоля і Боуена

Вільям Баумоль у 1966 році спільно з Вільямом Боуеном опублікував роботу «Театральне мистецтво: економічна дилема» (Baumol W., Bowen W. Performing Arts: The Economic Dilemma). Баумоль і Боуен спробували описати різні питання діяльності та фінансового стану організацій, пов'язаних з театральним мистецтвом: від відвідуваності концертів до цін у Metropolitan opera. Автори показали, що найчастіше витрати таких організацій, значно перевищують їх доходи і цей розрив може бути компенсований лише за рахунок приватних і громадських пожертвувань.

Формула Брукса

Формула Брукса (Bertram C. Brookes), запропонована в 1969 р. уточнює закон Бредфорда і складається з двох рівнянь:

R(n) = anb (1 < n < c)

R(n) = k logb n/s (c < n < N),

де R(n) – сумарне число публікацій з даної галузі, що міститься в n періодичних виданнях, відсортованих у порядку зменшення «продуктивності»; n – порядковий номер видання у списку зменшення продуктивності; a – кількість релевантних публікації у найбільш продуктивному журналі; c – число періодичних видань в «ядрі»; N – загальна кількість періодичних видань у рангову списку; b, k, s – емпіричні коефіцієнти.

Синтаксис веб-адреси для репозитарію

Рекомендацію щодо синтаксису веб-адреси для інституційного репозитарію закликають взяти на озброєння автори блогу «Творчість та інновації в українських бібліотеках». Занотую собі, щоб не забути:

repository.xxx.zz (YES)

www.xxx.zz/repository (NO)

Крім того, якщо ви перейшли за посиланням, то вже знаєте, що у ТОP-400 Institutional кращих репозитаріїв світу потрапили і два українських. Так що, обов’язково залінкуйте! на своїй веб-сторінці наших переможців – репозитарій Інституту біології південних морів і репозитарій Житомирського державного університету.

Закон Бредфорда

Бібліотекар лондонського Science Museum Самуель Клемент Бредфорд роками спостерігав, як одна частина наукових журналів тихо-мирно стоять на полицях, а інші завжди «комусь потрібні». Це дозволило йому припустити, що в кожній галузі науки існує група журналів у яких друкуються найбільш цінні статті цієї галузі.

Якщо організувати наукові журнали в порядку зменшення продуктивності статей з даної теми, то вони можуть бути розділені на ядро періодичних видань присвячених цьому питанню і кілька інших груп, зон, що містять таку ж кількість статей як ядро.

У ядро ввійдуть профільні журнали безпосередньо пов’язані з потрібною тематикою і їх кількість буде незначною, у другу зону потраплять журнали, які частово стосуються даної тематики і число журналів у третій зоні буде найбільшим, а їхня тематика найвіддаленіша. При однаковій кількості публікацій у зонах, кількість найменувань журналів зростає при переході від зони в зону в пропорції: 

1:n:n²

Закон використовують для комплектування фонду бібліотек, а також у «глобальному вимирі» він знайшов своє відображення у щорічному списку імпакт-факторів Філадельфійського інституту наукової інформації.

Закон Лотки

Закон Лотки описує частоту публікації авторів в тій чи іншій галузі. Число авторів що публікують певне число статей є фіксованим до числа авторів однієї статті.

де X – число публікацій, Y – відносна частота авторів з публікацією, n і C – константи (n наближено рівне 2).

Так на 100 авторів припадає одна стаття, 25 авторів сприяє виходу двох, 11 сприятимуть трьом, у випадку з 6-4 сприяє кожен. Ми бачимо загальне зниження продуктивності на тлі зростання чисельності авторів. Це співвідношення показує, що дехто з авторів робить значно більше ніж «середьостатистичний автор». Проте, слід пам’ятати, що даний закон не враховує всіх дій, а лише «кінцевий продукт виробництва».