skip to main |
skip to sidebar
Третій рік з початку повномасштабної війни росіян проти України, а частина українців досі не розуміє, що волати в караоке Кобзона під час прильотів КАБів та панахид – це не комільфо. Що купівлю найновішого ролс-ройса можна відкласти. Що соромно вдавати інваліда. Що підло знущатися з призовників. Що безвідповідально віддавати дітей на навчання радянським маразматикам… Світ абсурдний, жорстокий, холодний та нелогічний, як і розвиток бібліотечної справи в Україні. Ловіть традиційний дайджест, зітканий з цьогорічних дописів.
Щоразу, як бачу коментарі на тему "плата за публікацію статті в журналі", мене не покидає одне запитання: чому на це є гроші, а на передплату книг чи обладнання – ні?
Зазирнімо у Prozorro: університети та інститути виділяють мізерні суми (або й взагалі нічого) на закупівлю наукових книг для своїх бібліотек. Це книжки, які коштують лише кілька сотень гривень і мають впродовж років слугувати тисячам студентів і дослідників. Спеціалізоване наукове обладнання коштує значно дорожче, однак воно необхідне і його також купують, щоб користуватися не один рік.
«Моделі штучного інтелекту руйнуються при тренуванні на рекурсивно згенерованих даних». Так вважає Ілля Шумайлов разом з колегами, які на сторінках Nature досліджують явище "колапсу моделі" – процес, під час якого поступово знижується якість моделей ШІ, що треновані на даних, згенерованих попередніми версіями моделей ШІ. Автори дослідження демонструють, що моделі втрачають інформацію у кожному новому поколінні та наводять приклади колапсу для різних типів, зокрема великих мовних моделей, варіаційних автокодувальників та моделей суміші Гауса.
Штучний інтелект вже змінив сучасну науку, питання тільки – чи хакне ШІ саму науку? Тобто остаточно відкине дослідницькі принципи та техніки якими повільні малоефективні люди користувалися протягом століть. Чи знайде ШІ, що наукового можна доручити цим повільним недосконалим білковим істотам, а тим паче чи варто витрачати час на людей і намагатися їм щось пояснювати про світ навколо? Проблема навіть не в цілком реальній “когнітивній атрофії”, а загалом в можливостях людського пізнання.
Поступ бібліотечної думки в Україні відбувається, як правило, дуже повільно, відірвано від світових тенденцій і без фінансової підтримки з боку ключових стейкхолдерів. Роками, з перемінним успіхом, ми пояснюємо землякам, що сучасний академічний бібліотекар – це не тільки бабця, яка читає паперові газети й для роз'яснювальних робіт любимо використовувати термін з початку століття “бібліотекар-зв'язківець” (liaison librarian, або subject librarian, або embedded librarian).
Міносвіти пропонує для громадського обговорення проєкт наказу «Про державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти в частині провадження ними наукової (науково-технічної) діяльності». Пакет проєкту містить 11 заплутаних файлів, але якщо коротко – чиновники продовжують працювати за принципом “чим більше показників, тим краще”. Щоб гномикам в університетах було чим зайнятися. На сторінках блогу я не розглядатиму усі показники та додатки з цього велетенського проєкту, а швиденько проаналізую лише частину кількісних показників оцінювання (з додатка 2), що мають стосунок до наукометрії.
До основних переваг підтримки практик відкритої науки, як правило, зараховують: покращення доступу до результатів наукових досліджень, розвиток співпраці, відтворюваність та повторне використання результатів. Звучить непогано, однак, чесно кажучи, всі ці переваги в Україні поки не працюють і навряд працюватимуть. Погляньмо на наші національні особливості реалізації цих відкритих практик.
Натрапив на невеличке цікаве дослідження у травневому Nurse Education Today. Повсюдно вважають, що студенти медсестринства повинні розуміти зміст прочитаного, аналізувати, синтезувати та критично мислити, щоб досягти успіху в клінічній практиці. Кім М. Мітчелл з Університету Манітоби вирішила дізнатися – чи може тестування читацьких вмінь у студентів передбачити їхню успішність на медсестринських курсах? Пані доктор проаналізувала 34 повнотекстові статті та дисертації у яких розглядалося читання як незалежний прогностичний параметр успіху студентів на випускному іспиті.
Журнал Nature попросив вчених розповісти чому вони залишаються вірними академічній роботі: Мені подобається, що моя робота дозволяє працювати над ризикованими, цікавими проблемами, такими як 3D-друк ДНК. Мій головний обов’язок – думати цілий день і писати. Моя спільнота мотивує мене. Втілення ідей у життя. Я люблю говорити з будь-ким про будь-що наукове, а потім перетворювати цю розмову на проєкт, який варто продовжити. Конкурентоспроможна зарплата разом зі світовим визнанням і відчуттям стабільності в житті. Я залишаюся заради можливості знайти зв’язки між галузями. Я ціную інтелектуальну свободу. Можливість наставляти майбутні покоління. Свобода думати, створювати та реалізовувати ідеї.
Що призводить до низької якості надання медичної допомоги при діареї у дітей? Здавалося, що у відповіді на це запитання не може бути нічого “бібліотечного”, однак мені видається, що в цій статті автори натрапили на цікавий феномен в обслуговуванні клієнтів, який поширений не тільки в Індії й не тільки в медицині. Але давайте по черзі.
Мабуть, ніхто з цивільних не втомився від ворожих повітряних нальотів, бо що тоді казати жовнірам в окопах? Однак накопичується втома від постійної брехні про реформи, від імітації боротьби з кумівством, від молодих корупціонерів, чиї дописи так хочеться лайкати в інстаграм, від використання безвізу для самозбагачення, від лицемірних китайців та турків, що доправляють рашистам все, що маніякам потрібно, росіяни повзуть до нас з “рускім міром” й далі вдають, що воюють з НАТО та США, а в той час економічні санкції США та ЄС стають все дірявішими та дірявішими. Тому, щоразу важче і важче вигадувати відповіді на телефонні запитання – Є хороші новини? Тішуся, що торішню грудневу білянаукову дурню, яку прийнято ВРУ у 1-му читані, так поставили на гальма, що цілий рік про неї ніхто не згадує.
Услід за новим Законом про авторське право в Україні, ми отримали й новий Закон України від 13.12.2022 № 2849-IX «Про медіа», через що відразу 6 законів втратили чинність, а ще у 7 законів внесено суттєві зміни. Тексту Закону багато, окремі норми впроваджуватимуться поступово відповідно до визначених термінів, тому раджу почитати роз’яснення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо його впровадження. Звичайно, нас як громадян цікавить увесь Закон, проте у дописі я обмежуся бібліотечними турботами та спробую розібратися, що саме змінилося для видавців наукових журналів.
Глобальна наука – це не про рівність. У світі є кілька національних наукових систем, що відіграють провідну роль, тоді як решта – це периферійні системи, які, в кращому випадку, слугують постачальниками наукових кадрів. Оптимісти вірять, що нині відбувається рух до плюралістичної глобальної науки й академічні андердоги активно співпрацюють між собою. Песимісти ж ділять земну кулю на Глобальні Північ та Південь й стверджують, що світ завжди несправедливий, а наукова нерівність з часом увічнюється.
Багатьом мої дописи видаються песимістичними. Щодо цього, то мені подобаються слова Фуко: “Я говорю не “все погане”, а “все небезпечне”, а це не зовсім те саме. Якщо все небезпечне, ми завжди маємо, що робити. Тому моя позиція веде не до апатії, а до песимістичного гіперактивізму. Я вважаю, що етико-політичний вибір, який ми мусимо робити щодня, полягає в тому, щоб визначати, якою є найбільша загроза”. 24 лютого 2022 року відбулось повномасштабне вторгнення росії в Україну. Я не вважаю, що з усіх гучномовців тепер щодня має литися виключно щось піднесено-патріотичне. Ми навпаки повинні вміти розгледіти найбільші загрози, засвоїти ці уроки й робити все для того, щоб вони ніколи не повторилися.
Оскаженіла від поразок країна-терорист на очах в усього світу навмисно бомбить наші електростанції. Світла в країні бракує, відповідно, українцям доводиться переживати жорсткі та помірні блекаути. Прочитав у книжкових підсумках 2022 року від LB.ua, що “книжки допомагають убити час під час блекаутів, тому останніми місяцями їх скуповують дуже активно… Прямо під час повномасштабної війни в Україні відкриваються нові книгарні”. Про схожі читацькі тренди пише й Forbes Україна. Якщо зараз в Україні відбувається такий блекаутний читацький бум, то, можливо, бібліотеки також відчули сплеск читацької активності?
Спершу я подумав – Війна. Який дайджест?.. Але коли ще вести щоденник як не зараз? Отож, у лютому 2022-го сотні тисяч рашистських солдатиків припхались в Україну і відразу полізли на столицю й на інші українські міста та села. Схоже наші “еліти” завчасно спакували валізи, залишили ключ під килимком, західні аналітики смакували в який саме день тижня впаде Київ… але щось у московитів пішло не так. Українське суспільство страшенно нерівне – біднякам байдуже на капітуляційні плани казково багатих, а ЗСУ не вірить в рейтинги. Цей український дух, ця вічна історія про Давида і Голіафа окриляє людей у різних куточках світу, і могла б надихнути й представників професії на букву Б, однак на голому ентузіазмі совок у бібліотечній галузі не здолати.
Верховна Рада рекордно швидко ухвалила закон про державний бюджет України на 2023 рік. Переходимо на сторінку з карткою Проєкту Закону і в одному з Додатків (друге читання (бюджет)) (31.10.2022) знайдемо заплановані видатки на наступний рік. Відшукуємо в таблиці нашу основну статтю і дізнаємося, що на забезпечення діяльності національних музеїв, національних і державних бібліотек та культурно-просвітницьких центрів у 2023 році заплановано витратити 911 546,9 тис. грн. Навіть у порівнянні з минулим бюджетом це менше на -191 121,9 тис. грн. Війна в країні. Час, коли рашистські танки ще можна було спинити за допомогою книжок, ми змарнували, тому грошей на підтримку бібліотек могло бути ще менше.
Пов'язані з пандемією COVID-19 карантинні обмеження підсунули свиню фейковій бібліотечній статистиці. Якщо раніше статистику обслуговування малювали зі стелі, то під час коронавірусу бібліотечну онлайн роботу, що завиграшки виконували два бібліотекарі, довелося розтягувати та ділити у звітах на 20, 30 і більше працівників. І тут прийшла війна. Нічні жахіття, роз'єднані сім'ї, вивезені діти, психологічні травми, смерть на вокзалі, зруйновані бібліотечні приміщення, згорілі фонди. Частина українських бібліотекарів продовжують працювати на лінії вогню, але більшість бібліотекарів повернулися до роботи у безпечніших регіонах. Питання тільки – а що робити далі?
Триває війна в Україні. Нічого не вдається досягти росіянам на полі бою, тому ця мерзота вдається до відвертого терору й обстрілює ракетами наші міста. Регулярно в областях України лунають звуки повітряної тривоги, а це значить, що існує реальна загроза повітряного удару і заради безпеки необхідно дотримуватись певного алгоритму дій. Навчені жахливим терактом у Кременчуці торгові центри суворіше почали слідувати плану поведінки під час тривоги, водії трамваїв зупиняють рух, мамочки репетують, що не відпустять дітей в школу, МОН інспектує стан укриттів… але ніхто не згадує про мільйони відвідувачів у читальних залах, у цих “затишних куточках масового дозвілля та навчання”.
