Формально стандарт скасовано торік наказом національного органу стандартизації. Разом із ним з переліку чинних нормативних документів виводять і низку інших стандартів системи “Інформація, бібліотечна та видавнича справа”, які походять із радянської системи ГОСТ. Це означає, що нормативна основа совкової “зонної” моделі бібопису, яка використовувалася десятиліттями, фактично демонтується.
Втім, історія тут не така проста, як може здатися, на перший погляд. За інформацією Книжкової палати України, триває робота над новим планом виконання рекомендацій Європейської комісії, і в ньому може з’явитися рішення про перенесення остаточного строку скасування застарілих стандартів. Не виключено, що перехідний період триватиме до серпня 2026 року. Іншими словами, юридичний демонтаж системи вже розпочався, але практично він може відбуватися поступово.
Щоб зрозуміти, чому навколо якоїсь скісної риски взагалі виникає стільки розмов, варто згадати, звідки ця система взялася. Бібліографічний опис, який використовувався в Україні, походить із радянського стандарту ГОСТ 7.1-84, частини великого комплексу стандартів ГОСТ 7. Їх створювали у 1970-1980-х роках в СРСР, в епоху карткових каталогів, коли бібліографічні записи масово копіювалися між бібліотеками, а інформаційні системи існували у вигляді дерев’яних шаф із картками.
Саме тоді бібліографічний опис розбили на так звані “зони”, а спеціальна пунктуація стала технічним інструментом для їх відокремлення. Скісна риска позначала відповідальність за видання, двокрапка – підназву, тире сигналізувало про початок нової частини опису. Для паперової інфраструктури це було логічно і навіть зручно.
Проблема в тому, що ця логіка належить інформаційному світу середини XX століття. Сучасна наукова комунікація працює з DOI, ORCID, структурованими метаданими та автоматичними менеджерами бібліографії на кшталт Zotero або Mendeley. Алгоритми читають не пунктуацію, а метадані. У такій системі скісна риска перестає бути інструментом структурування інформації й перетворюється на релікт паперової епохи.
Варто також зазначити, що в більшості країн для оформлення посилань у наукових текстах використовують спеціальні стилі цитування (APA, Chicago, MLA тощо). Ці системи створювалися саме для академічного письма, тому їхня пунктуація орієнтована передусім на читабельність і зрозумілість для автора, рецензента та читача, а не на технічні потреби каталогізації документів.
У радянській системі цю межу фактично стерли. Пунктуацію, яка виникла як інструмент каталогізації, перенесли у наукові списки літератури. У результаті бібліографія в дисертаціях і статтях почала виглядати майже як каталожна картка з бібліотечної шафи.
І все ж скісну риску поки що не можна остаточно списати з рахунків. Хоча стандарт бібліографічного опису скасовано, чинним залишається ДСТУ 8302:2015, який регулює правила бібліографічних посилань у наукових текстах. Саме в цьому стандарті й досі використовується знайома пунктуація зі скісною рискою. Тобто фундамент ГОСТ-бібліографії вже прибрали, але її символи ще живуть у новішому нормативному документі.
Тому сьогоднішня ситуація виглядає майже символічно. Система радянського бібліографічного опису фактично демонтована, але її головний символ – скісна риска – ще тримає оборону. Вона пережила Радянський Союз, карткові каталоги, перші електронні бібліотеки, появу чат-ботів на основі ШІ та незліченні покоління студентів, які намагалися розібратися, де ставити тире, а де скісну риску.
Перед нами досі граматична дилема: скісну риску знищити не можна залишити. І поки стандарт ДСТУ 8302:2015 залишається чинним, відповідь виглядає так: поставити кому поки що доведеться після слова “не можна”. Скісна риска, трясця, продовжує жити. Але її позиція в цій історії все більше нагадує останній бастіон ГОСТ-бібліографії.
Немає коментарів:
Дописати коментар