Скільки коштує фаховий журнал, якщо прибрати слово “фаховий”?

Дослідницька група SCImago представила ще один новий інструмент – SCImago Journal Value. Ідея проста і водночас провокативна: якщо журнали мають науковий вплив, то чи можна оцінити їхню приблизну “економічну вартість”? Не доходи, не реальні APC (Article Processing Charge – плата за публікацію наукової статті у відкритих журналах, яку автор або його установа сплачує після прийняття рукопису), а саме умовну цінність знання, яке цей журнал поширює. Алгоритм бере показник SJR, переводить його у теоретичну “вартість статті”, а далі множить на кількість опублікованих робіт. Виходить цікава картинка: журнали перетворюються на щось на кшталт активів, які генерують мільйони доларів “наукової вартості”. 

Якщо подивитися на список українських журналів, то деякі з них у такій моделі виглядають дуже навіть солідно. Кілька сотень статей, помірний SJR – і от уже виходять суми у кілька мільйонів доларів. 

Для системи, де редакції часто працюють майже без фінансування, на волонтерських засадах, це виглядає навіть трохи іронічно та знущальницьки. Редакційна команда може ледве знаходити гроші на верстку і сайт, а модель раптом показує, що журнал створює “вартість” у кілька мільйонів. 

Тут важливо розуміти, що коли SCImago показує “Estimated APC ≈ $2500”, це не означає, що журнал реально бере такі гроші. Це лише теоретична ціна статті, яку модель виводить із мережі та кількості цитувань наукового журналу. 

Але найцікавіше тут навіть не цифри. Цей підхід дозволяє поставити дуже просте питання, яке у нашій системі майже ніколи не звучить. Так, у вас є фаховий журнал категорії Б. Завдяки цьому в ньому публікуються викладачі, аспіранти, люди, яким потрібно виконати вимоги для захисту або звіту за проєктом. Це зрозуміло. Але якщо на хвилину забути про статус “фахового” і подивитися на журнал як на незалежний науковий продукт – яка його реальна цінність? 

Інакше кажучи, за скільки цей журнал можна було б продати на відкритому ринку наукового видавництва? Не в системі атестації, не в межах нормативів МОН, а саме на ринку, де автор сам вирішує, куди подати роботу і чи готовий він за це платити. 

Відповідь для значної частини з понад двох тисяч фахових видань, що існують сьогодні в Україні, на жаль, очевидна. Більшість із них існує не тому, що на них є реальний попит як наукові журнали, а тому, що вони вбудовані в адміністративну систему оцінювання. Приберіть цю систему – і тисячі назв просто зникнуть разом із нею. 

Можливо, саме такі інструменти й потрібні нам зараз більше, ніж чергові списки категорій. Бо вони змушують поставити просте, але дуже незручне питання: що залишиться від нашої системи наукових журналів, якщо забрати з неї адміністративний попит?