Уроки литовської наукової політики для України

Вільно переповім вам тези з конференції STI 2023 про перипетії встановлення литовської наукової політики. Матеріал корисний не лише для полісімейкерів та наукометристів, а для усіх, хто вперто вболіває за долю нашої країни, навіть попри те, що роками не вдається достукатися до твердолобих та злодійкуватих українських чиновників. Коли Литва відновила свою незалежність у 1990 році, невеличка литовська наукова спільнота продовжила орієнтуватися на стару радянську систему і мала мало зв'язків з іноземними дослідниками. Державні кошти на вищу освіту та дослідження розподілялися незрозуміло як, аж поки у 1994 році литовським вченим не доручили провести перше національне оцінювання наукової продуктивності. 

Українські науковці винайшли машину часу

Плануємо з колегою досліджувати матеріали різних українських наукових конференцій, тому проводив попередній легенький аналіз авторських та цитатних структур і раптово натрапив на щось геть дивне. Згідно з даними Scopus публікація Vakaliuk, T. A., Pochtoviuk, S. I. (2021). Analysis of tools for the development of augmented reality technologies. CEUR Workshop Proceedings, 2898, 119-130 цитувалася 8 разів і при цьому 6 разів у цих самих CEUR Workshop Proceedings, 2898! Як автори у 6 різних публікаціях могли цитувати роботу, яку ще не було опубліковано? 

Ембарго на поширення інформації

Читаю Польовий посібник для наукових журналістів: “Загальна риса багатьох великих журналів – вимога дотримуватись системи заборон на публікацію новин. Нові статті або верстка зазвичай доступні приблизно за тиждень до їх публікації з розрахунку на те, що журналісти, які отримують такий матеріал “з обмеженим доступом”, погоджуються дочекатися публікації й лише після цього опублікують власний матеріал. Така система дає журналістам трохи часу, щоб попрацювати над текстом і при цьому не боятися, що хтось інший тебе обжене. 

Як швидко відростити собі індекс Хірша в Scopus: кейс авторів з Львівської політехніки

В Україні вже ходять легенди про скопусівські матеріали конференцій, що видані під парасолькою IEEE, CEUR ітд. Анонімний дописувач поділився зі мною аналізом та повними текстами матеріалів однієї такої конференції, у якій “відзначилися” працівники Львівської політехніки. Звісно цей приклад далеко неунікальний, але зі своєю родзинкою. Спершу подаю майже без змін аналіз цього добродія. Факти перевірив, все так, але також неодмінно прочитайте й мій коментар до цього аналізу.

Питання багатомовності в гуманітарних науках Східної Європи

Поширення знань у гуманітарних науках відбувається за використання різних мов та різних типів документів. Гуманітарії намагаються донести результати своїх досліджень до різних соціальних груп всередині країни, а не лише до вузькоспеціалізованої міжнародної аудиторії, тому вчені в цих науках активно використовують рідну мову та регіональні журнали. Водночас гуманітарії прагнуть представити свої результати вченим з інших країн світу, щоб отримати відгуки, критичні зауваження, визнання. Цього легше досягти за допомогою англомовних публікацій. Таким чином, для сучасного вченого-гуманітарія однаково важливо вміти отримувати нове знання як за допомогою вітчизняних, так і іноземних наукових публікацій, та поширювати результати своїх досліджень на національному та міжнародному рівнях. 

Радянсько-польський симпозіум з проблем наукознавства

Радянсько-польський симпозіум з проблем наукознавства відбувся у червні 1966 р. у Львові та Ужгороді й був присвячений комплексному вивченню проблем науки. Короткий звіт про роботу симпозіуму можна прочитати на сторінках «Українського історичного журналу». Мене зацікавили цифри москвича-доповідача А.А. Зворикіна про те, що населення СРСР подвоїлось приблизно за 70 років, кількість учених подвоїлася за 5 років, а кількість наукових публікацій за 5-9 років. Чому кількість публікацій не зростала нога в ногу з кількістю вчених? Невже такий великий відсоток робіт був написаний у співавторстві? 

Участь українських та іноземних вчених у роботі редколегій наукових журналів

Рекомендую прочитати статтю про залучення науковців НАН України до діяльності редколегій іноземних видань, а також про участь іноземців у роботі редколегій наших видань. Станом на січень 2020 р. в редакційних колегіях 94 % журналів НАН України працювало 650 закордонних учених з 51 країни, на які припадає від 1 до 109 представників. 78% цих науковців представляють 15 країн. Водночас, менш як 2 % наукових співробітників НАН України (281) з понад 50 % академічних установ входить до складу редколегій 397 закордонних видань зі 174 країн. Деякі науковці є одночасно членами редколегій кількох видань, а найактивніше беруть участь у роботі закордонних редколегій представники Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України. 

Професор Людо Вальтман в Києві

Якщо уважно поглянете на географію конференцій продуктивних авторів Journal of Informetrics, Scientometrics… то ви помітите, що якимось неймовірним чином їм вдається вперто перестрибувати Україну. Тому, участь Людо Вальтмана у Міжнародній конференції з наукометрії та бібліометрії SBC Kyiv 2019 – це безумовно подія для української науки і буде дуже шкода, якщо нашим наукометристам не вдасться розвинути цю ініціативу. Містер Вальтман розповів загальні речі про оцінку досліджень, джерела даних, наукометричні метрики та інструменти, зробив коротенький наукометричний аналіз науки в Україні… ніби й нічого надзвичайно, але це ті орієнтири, які повинні бути почутими молодими українськими наукометристами. 

Державна мова у сфері науки

Депутати Верховної Ради України ухвалили у другому читанні законопроект № 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Єдиною державною мовою в Україні є українська, вона обов’язкова для органів державної влади і публічних сфер на всій території держави, водночас, дія цього закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. За порушення мовної політики, зокрема й в науці, тепер загрожує штраф від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів (3400-5100 грн), щоправда набуття чинності цієї норми відтерміновано на 3 роки. Статус лінгва франка збережено за англійською, можна видавати науковий журнал естонською, але не російською, а от наукові конференції чомусь дозволено проводити лише українською, або англійською. 

Подумай. Перевір. Відвідай.

Обмінятись досвідом, ідеями, обговорити перші результати досліджень з колегами надзвичайно важливо для кожного вченого, однак зараз розвелося так багато шахраїв, що під маскою наукової конференції пропонують ледарям «сертифікати в pdf» і жодного тобі майданчика для наукового спілкування. В Україні навіть існує такий оксюморон, як «заочні конференції», що введе в ступор будь-якого перекладача. Ресурс Think. Check. Attend. пропонує юним дослідникам контрольний перелік запитань, що допоможуть зорієнтуватись у світі наукових заходів і розпізнати хижацькі конференції. 

Блокчейн для науки

На віденській неконференції Scientific Publishing on the Blockchain багато говорили про те, як блокчейн може змінити (або не змінити) сучасну науку. Блокчейн – база даних, що складається з побудованого за певними правилами безперервного ланцюжка блоків, кожен з яких містить часову мітку та посилання на попередній блок, відтак, не можна нічого видалити, чи підмінити в базі. Як це пристосувати для наукових потреб? Беремо, наприклад, IPFS, блокчейн і підключаємо до мережі усі освітні та наукові заклади. Всі вільно обмінюються даними, всі рівні, все відкрито і немає більше «злого центрального серверу», що перекривав людям доступ до інформації. 

Скільки разів можна публікувати те саме?

Читаю у блозі Антона Сененка: «Колись МОН, ще за часів Табачника, ускладнив життя науковцям, вимагаючи для захисту, наприклад, ступеня кандидатів наук, не 3, а 5 статей. Для справжнього науковця – фізика, хіміка, біолога, медика тощо – дві додаткові статті, особливо в експериментальному дослідженні – важкий тягар. Але, як бачимо зі статистики захистів педагогів, соціологів, економістів – їм це не заважає. Бо, бачте, виявляється, результати можна просто вигадувати і жоден бюрократичний бар'єр їх не зупиняє». 

Бібліотека, як видавець і альтметрікс

Даремно побоювався, що IFLA World Library and Information Congress 2017 у польському Вроцлаві, перетвориться на свято виключно публічних бібліотекарів, адже ми отримали кілька цікавих доповідей від університетських колег. Так, наприклад, група доповідачів з Університету Пітсбурга поділилася своїм досвідом впровадження сервісів Library Publishing у поєднанні з використанням можливостей альтметрікс. Представлений досвід до смішного простий – віджет від комерційного Plum Analytics встановлено на веб-сторінках 38 наукових журналів університету, а бібліотекарі провели серію роз’яснювальних робіт серед редакторів та читачів про альтметрікс і що можуть означати ці цифри. 

Бібконференція під сентиментальні російські гімни

Продовжуємо знайомитись з публікаціями Марії Хайг з Університету штату Вісконсин. Ось що пише дослідниця про щорічні Кримські бібліотечні конференції, які донедавна так полюбляли відвідувати тисячі українських бібліотекарів: «Російські учасники конференції слабко усвідомлювали той факт, що вони знаходяться в іншій країні. Так, на офіційній церемонії закриття лунали сентиментальні російські гімни, а на конференції 2007 року українську мову можна було почути лише на спеціальній денній секції українських бібліотек. Однак, навіть тут, ті нечисленні доповідачі, що намагалися доповідати українською, скаржилися, що їх не розуміють і переходили на російську». 

Як бібліотекарі США зберегли свої робочі місця

У своєму виступі на конференції TED робототехнік Родні Брукс спробував пояснити чому незабаром ми всі покладатимемося на роботів і розповів цікаву оповідку про бібліотекарів та комп’ютери. У 1957 році вийшов фільм «Робочий стіл» зі Спенсером Трейсі та Кетрін Хепберн у головних ролях. У фільмі фахівець з питань підвищення продуктивності праці Річард Самнер приносить гігантський комп’ютер, що здатний допомогти бібліотекарям. Читач запитує «Як звати оленів Санта-Клауса?», а комп’ютер швиденько допомагає впоратись з таким завданням. Звичайно, від комп’ютерів у 1957 році було небагато користі, але вже тоді бібліотекарі занервували, що машини заберуть їхні робочі місця. Але насправді сталося зовсім інше. 

Вимоги OASPA до видавців журналів і книг відкритого доступу

Продовжуємо шукати альтернативи спискам Джеффрі Білла. Коли ще з Beall’s List все було гаразд, вже тоді голосили критикани, що подібними речами не може займатися один бібліотекар, а потрібно створити відповідальну організацію. Така організація швидко знайшлась, але її статус, як на мене, дещо самопроголошений. Open Access Scholarly Publishers Association (OASPA) – неприбуткова організація, що представляє інтереси видавців журналів відкритого доступу з усього світу і з усіх наукових дисциплін. OASPA об’єднує як великі, так і маленькі незалежні видавництва та пропонує найкращі практики видавництва відкритих наукових видань, служить форумом для обміну інформацією і досвідом щодо поступу Open Access. 

Рейтинги конференцій

Матеріали конференцій, як правило, не так часто цитують і вони не користуються таким авторитетом серед дослідників, як статті в рецензованих журналах. Попри це, наукові конференції залишаються невід’ємною складовою сучасної наукової комунікації і годі вигадати кращу форму для обговорення з колегами перших результатів досліджень. 

Нові вітчизняні проекти: Ukrainian Index of Philosophy та SmartArchaeology

Нарешті випала нагода написати про нові вітчизняні електронні проекти. На конференції #SCDA16 послухав презентацію проекту Ukrainian Index of Philosophy, що реалізується в межах Ініціативи сприяння розвитку гуманітаристики в Україні «Ребрендинг філософії». Пишуть, що проект повинен забезпечити академічну філософську спільноту національним галузевим індексом установ, видань, науковців та публікацій «із впровадженням інструментів кількісного аналізу». Тобто, як бачите, Ukrainian Index of Philosophy не претендує на якісний аналіз, а планує обмежитись лише кількісним. 

Заочним учасникам конференцій

Усі прекрасно знають, що в світі вітчизняних наукових комунікацій живе та квітне такий паразит, як «заочна участь у конференції». Якщо вірити Вікіпедії, то наукова конференція, чи симпозіум – це захід на якому дослідники представляють та обговорюють свої роботи. Звичайно, фізична відсутність дослідника на конференції унеможливлює обговорення його роботи, то ж ви запитаєте – А для чого, взагалі, вигадали таку чудну «заочну» форму? Тому що, комусь потрібна апробація, комусь бракує маститих учасників, комусь потрібна псевдо-участь для звіту… і от рясніє вже програма конференції учасниками, які й не думають брати у ній участь. 

Бібліотеки Білорусі, або Каханне – не бульбачка

Відвідав міжнародну конференцію у Мінську, а разом з тим й дві білоруські книгозбірні – Національну бібліотеку Білорусі та Наукову бібліотеку Білоруського національного технічного університету. Марно було б сподіватись, що я зроблю цілковито аполітичний допис і напишу виключно про особливості бібліотечних технологій… Без емоцій аж ніяк не вийде, а тому відразу ж розпочну свій огляд не зовсім з бібліотек, хоча для перспектив та форматів бібліотечної співпраці у Східній Європі – це має неабияке значення.