Бібліотека Центральноєвропейського університету: без фресок, зате з сенсом

Як продовження попереднього допису про бібліотеки Європи – кілька вражень від бібліотеки Центральноєвропейського університету (Central European University, CEU) у Будапешті. Для тих, хто раптом не знає, це той самий університет, створення і розвиток якого значною мірою фінансував Джордж Сорос. Загалом на університет було витрачено близько 900 мільйонів доларів. Як вчений та бібліотекар вважаю, що це значно корисніше вкладення грошей, ніж п'ятиповерхова яхта чи футбольний клуб. 

Після розкішної Австрійської національної бібліотеки CEU Library справляє зовсім інше враження. Вона банальна. І це комплімент. Ніяких фресок, колон, мармуру, глобусів і книжок на ланцюгах.  

Просто кілька поверхів із книгами, комп'ютерами, зручними робочими місцями та хорошим освітленням. Усе підпорядковано одній простій ідеї – щоб людям було комфортно вчитися і працювати.

Якщо дуже не хочеться спілкуватися з усміхненим черговим бібліотекарем, то книгу можна повернути взагалі без контакту з людьми. Поклав у спеціальний пристрій – і пішов далі у своїх справах. Інтровертам усіх країн присвячується. 

Поруч стоять прозорі шафки для особистих речей. Страшний сон бібліотекарів усього світу – якщо дати студентам шафку на кілька місяців, то рано чи пізно хтось неодмінно спробує перетворити її на склад стратегічних запасів їжі, одягу і просто невідомих науці артефактів.

Біля стенда видавництва CEU Press я помітив невеликий стелаж зі списаними книгами. Будь-хто може забрати те, що сподобалося. Звісно, не міг пройти повз і чесно намагався знайти щось для доукомплектування бібліотеки університету, де працюю. Не знайшов нічого цікавого. Або угорські колеги дуже якісно проводять списання, або ще якісніше формують свої фонди. 

Серед списаних книжок трапився привид минулого – радянське видання про планування продуктивності праці в сільському господарстві. Деякі книги подорожують світом довше, ніж окремі політичні режими. 

І ще одна деталь, яка запам'яталася. На даху будівлі облаштована “Харківська тераса” (Kharkiv Terrace). Її створення профінансували харківські меценати. 

Звісно приємно бачити українське місто на мапі одного з найвідоміших приватних університетів регіону, однак виникає незручне запитання – Чи багато українських ЗВО можуть похвалитися терасою, аудиторією чи бібліотечним простором, створеним коштом українських мільярдерів? 

Але ж наші товстосуми заробили свої статки виключно завдяки таланту, інноваціям і наполегливій праці, а зовсім не завдяки контролю над природними ресурсами чи приватизаційним дивам 1990-х. Тому вони мають повне моральне право розвивати освіту й науку саме тих країн, які вважають для себе важливими.