Наукові статті оживають: ШІ-агенти та майбутнє наукової комунікації

Пригадуєте, у книжках про Гаррі Поттера фотографії рухаються. Люди на них посміхаються, махають руками, можуть навіть кудись ненадовго піти з кадру. Натомість звичайні, маґлівські фотографії просто фіксують один момент. Поки читав нову статтю у Nature про Paper2Agent, я подумав, що приблизно така сама халепа у нас із науковими статтями. Стаття фіксує результати дослідження, але сама нічого не вміє. Її можна прочитати, подивитися на таблиці та рисунки, а якщо дуже пощастить – ще й десь знайти або попросити в авторів код і дані. А що, як наукову статтю можна було б "оживити"? 

Реформа на папері: навіщо підписувати CoARA, якщо нічого не змінюється?

Професор Лутц Борман, один із провідних дослідників у галузі наукометрії та оцінювання науки, у своїй новій короткій публікації ставить напрочуд просте питання: чи варто університету підписувати DORA, CoARA та подібні ініціативи, якщо сам підпис ще не гарантує кращого оцінювання? Доктор Борман виходить з того, що сучасна система оцінювання справді має проблеми. Надмірна залежність від кількості публікацій, імпакт-фактора, індексу Гірша та інших простих показників заохочує науковців пристосовувати свою поведінку до критеріїв оцінювання й підтримує культуру “публікуйся або зникни”. 

SciSpace: коли ШІ береться майже за весь дослідницький процес

Нарешті знайшов час написати про академічний ШІ-мультитул, з яким я, напевно, знайомий найдовше – SciSpace. Ще коли він був відомий передусім як Typeset, я трішки користувався ним для роботи над науковими текстами. Відтоді SciSpace добряче розрісся і сьогодні це вже не просто інструмент для пошуку та читання статей, а ціле ШІ-середовище для дослідника. Особливо мене зацікавив новий розділ – Agent Gallery. Нині там представлено понад 2600 спеціалізованих агентів для різних дослідницьких завдань: Extract + Analyse, Literature Review, Create + Write, Deep Search тощо. 

Геть від Вашингтона? Як наукова периферія стає цікавою центру

Пригадуєте, як Микола Хвильовий майже сто років тому кинув українському письменству своє знамените: Геть від Москви!? Звичайно йшлося не просто про географію, а про інтелектуальний центр тяжіння: куди дивимося, з ким себе порівнюємо, чиї правила та категорії сприймаємо як універсальні. Читаючи нову статтю Сюй Донг і Сіньлу Хе, я подумав, що в сучасній науці можна поставити схоже, хоча значно менш революційне запитання: а що відбувається з науковою роботою, коли вона віддаляється від центру?