Геть від Вашингтона? Як наукова периферія стає цікавою центру

Пригадуєте, як Микола Хвильовий майже сто років тому кинув українському письменству своє знамените: Геть від Москви!? Звичайно йшлося не просто про географію, а про інтелектуальний центр тяжіння: куди дивимося, з ким себе порівнюємо, чиї правила та категорії сприймаємо як універсальні. Читаючи нову статтю Сюй Донг і Сіньлу Хе, я подумав, що в сучасній науці можна поставити схоже, хоча значно менш революційне запитання: а що відбувається з науковою роботою, коли вона віддаляється від центру?

Центром у цьому дослідженні є США. Автори проаналізували майже 6K статей у 13 провідних журналах з наук про комунікацію. Для кожної роботи вони взяли країну афіліації першого автора і порахували її “відстань” від США – не лише географічну, а й культурну, адміністративну та економічну – і отримали доволі несподіваний результат. 

Чим культурно та географічно далі країна першого автора від США, тим більше цитувань отримує стаття. Одна одиниця cultural distance у їхній моделі відповідає приблизно 5,4% збільшенню очікуваної кількості цитувань. 

Здавалося б: чудова новина для наукової периферії. Геть від Вашингтона? Не поспішаймо, бо друга частина результату майже протилежна. Культурна, географічна та економічна віддаленість пов'язані з меншою кількістю переглядів статті. А менше переглядів, цілком очікувано, пов'язано з меншою кількістю цитувань. 

У спрощеному вигляді виходить приблизно так: далеку роботу рідше відкривають, але якщо нею все-таки зацікавилися, то її відмінність може працювати на користь цитування. Звідси й чудова назва цієї статті – Важко читати, легко цитувати? 

Пояснення самих авторів: робота з далекого від США культурного чи географічного контексту може на першому етапі здаватися читачеві менш релевантною або складнішою для застосування. Але коли дослідник усе-таки звертається до неї, саме інший контекст стає перевагою: він дозволяє перевірити західну теорію на іншому матеріалі, показати її межі або додати порівняльну перспективу. 

У мене є кілька запитань щодо методології та інтерпретації результатів, однак сама ідея статті прекрасна і значно цікавіша за чергове дослідження “факторів, що впливають на цитованість”. Ми зазвичай бачимо лише кінцеву цифру – кількість цитувань, а тут автори фактично розділяють два процеси: помітність роботи та визнання роботи + виявляється, що один і той самий фактор потенційно може діяти на них у різні боки. 

Це дуже цікаво! Можливо, для наукової периферії проблема полягає не лише в тому, що її менше цитують. Проблема може виникати раніше – її рідше помічають, відкривають і читають. А це зовсім інший рівень нерівності. Водночас коли локальне дослідження все-таки долає цей бар'єр, його “периферійність” не обов'язково є недоліком. Навпаки, локальний контекст та інший досвід можуть бути саме тим, що робить його потрібним глобальній дискусії. 

Тому, можливо, сучасному українському науковцеві не потрібне нове “Геть від Москви!”, а натомість потрібно навчитися входити в міжнародну науку не намагаючись дорогою позбутися всього локального?! Це вже дуже хвильовістська проблема: як бути частиною світового інтелектуального простору, не перетворюючись на копію його центру.