Як добити українську наукову періодику за допомогою одного наказу

МОН України знову неприємно здивував. Замість того, щоб підтримувати наукові журнали у складний для країни час, Міністерство вирішило повернутися у темні часи табачниківських муток запропонувавши для громадського обговорення "Проєкт змін до Порядку формування Переліку наукових фахових видань України". Я прочитав цей документ. Відчай. Здається, хтось серйозно вирішив, що реформа – це коли ти запихаєш своїх, малюєш таблички з балами й категоріями та забороняєш академічним журналам жити своїм життям. 

От кілька найсміливіших ідей із цього шедевру нормативної творчості: 

Редколегія як "дорадчий орган". Серйозно? Люди, які приймають рішення про публікацію, організовують рецензування, тримають на своїх плечах репутацію наукового видання – виявляється, це лише "дорадчий орган". Щось типу студентського самоврядування при журналі. 

Фінансова автономія? Ні, не чули. Відтепер журнали зобов’язані публікувати аспірантів безплатно. Гарна ідея? Можливо. Але чому це вирішує МОН, а не саме видання? У цивілізованому світі держава підтримує молодих дослідників напряму, а не через втручання в фінансову модель журналу. Але в нас краще: ми ріжемо журнальну систему під корінь і дивимось, що виросте. 

Рецензії замість публікацій. Якщо у тебе три рецензії в Publons – то це як наукові публікації, або керівництво Horizon Europe! Це новий рівень метафізики науки: ти не публікуєш, але якимось дивом оцінюєш, і цього достатньо. А головне – кому яка різниця, що Publons уже давно інтегрований у Web of Science і не існує як окрема платформа? Головне – поставити галочку. 

Кластери-бластери. Тепер у нас не просто наукові журнали, а журнали, які живуть у кластерах. Що це таке? Ну... це щось на кшталт університетського гуртожитку – всіх запхати в кімнати за галузями (але можна тільки в одну), замкнути й рахувати кількість ліжко-місць. Кластер – поняття чудове. Особливо якщо ви хочете контролювати все, але при цьому не маєте жодного уявлення, що саме контролюєте. 

Creative Commons обов’язково! Так, навіть якщо журнал не працює у моделі відкритого доступу. Навіть якщо редакція не має юриста, а автор – поняття, що таке CC BY. Головне – щоб красиво виглядало в монівському документі. 

Q1 – бог української науки. Якщо публікація в журналі Q1 – то вона рахується як дві. Це так зручно: замість складного оцінювання якості контенту, просто дивимося на квартиль. Те, що ця метрика зламана, і провідні країни світу від неї відмовляються через масові маніпуляції видавців – дрібниці. У нас – Q1, бо звучить круто! 

Комісія з публікаційної етики під контролем міністерства. Комісія, яка має забезпечувати неупередженість і незалежність, буде очолювана заступником міністра. І рішення прийматимуться відкритим голосуванням. Ну бо чого ж там – усі ж свої. Академічна доброчесність – це, як відомо, питання консенсусу. 😉  

Заміщення журналів за рейтингом! Це взагалі поезія. Якщо видання виключають із Переліку, його місце займе наступне у рейтингу. Науковий журнал – це тепер не інтелектуальна платформа, а стільчик у коридорі: один пішов, інший сів. 

...І це лише частина. Таблиця критичних зауважень нараховує кілька десятків пунктів. Можна сміятись, але краще – не мовчати. Бо якщо ми дійсно не хочемо тікати за кордон чи прокинутися в "рашці-лайт", нам потрібна якісна незалежна наукова періодика.

P.S. Після публікації цього аналізу заступник Міністра освіти і науки України Денис Курбатов публічно назвав його «істерикою окремих критиків». 

Це про десятки аргументованих зауважень, написаних дослідником, який роками працює у сфері наукової комунікації, публікується і рецензує у провідних міжнародних виданнях.

  

Водночас у проєкті, який пан Курбатов так захищає, – анекдотичні помилки, згадки про закриті сервіси й абсолютне нерозуміння основ наукової видавничої справи. Але чиновника це не турбує. Навпаки – подобається! 

Така риторика – це не просто зневага до критики. Це ставлення до громадського обговорення, демократії та європейських цінностей. Зберігаю цей скрін. Щоб колись історики точно знали, чому й через кого українське законодавство часто виглядало як жарт – і чому з країни витісняли найкращих.