Афіляція під час війни: чому важливо вказувати актуальну адресу

Нещодавно в одній академічній онлайн спільноті трапилась історія, яка добре ілюструє, як саме працюють санкції проти російської агресії в науковому світі. Один український дослідник отримав відмову від видавництва PeerJ, яке діє у партнерстві з Taylor & Francis. У листі пояснювалося, що видавець не має права публікувати рукописи авторів, чия афіляція пов’язана з територіями, які підпадають під міжнародні санкції. Проблема полягала у тому, що в афіляції була вказана адреса установи, яка нині розташована на тимчасово окупованій території. Найімовірніше, якби замість цього автор вказав адресу переміщеного університету на підконтрольній Україні території, жодних ускладнень не виникло б. 

Це далеко не унікальна ситуація і вона не свідчить про нерозуміння іноземними видавцями українського контексту. Просто академічні видавництва працюють за чіткими юридичними процедурами й вони перевіряють лише те, що зазначено у рукописі: назву установи та місто, де вона розташована. Якщо це місто входить до переліку тимчасово окупованих, то система автоматично запускає перевірку на відповідність санкційному комплаєнсу. 

Відтак, вказати в афіляції “Сімферополь, Україна” – недостатньо. Видавництва звертають увагу не лише на назву країни, а й на конкретне місто, яке звіряється з актуальними списками окупованих територій. І якщо неможливо достеменно підтвердити, що установа працює на підконтрольній Україні території, діє принцип обережності – рукопис можуть відхилити. Це нюанс, який часом не беруть до уваги навіть досвідчені науковці. 

Парадокс у тому, що ми очікуємо від міжнародної спільноти чіткої позиції щодо невизнання "нових адміністрацій", але при цьому не завжди самі зрозуміло пояснюємо, де саме працюємо. Тому, зміна адреси в афіляції у таких умовах – це спосіб захистити себе і репутацію свого закладу, а також чіткий сигнал для міжнародних партнерів: автор працює в українській науковій системі, яка не контролюється окупантами. 

Підозрюю, що більшість переміщених університетів давно вже врахували це у своїх документах, грантових заявках і офіційній комунікації міністерствами та іноземними інститутами. Це наш спільний інтерес – потрібно, щоб міжнародні партнери були упевнені, що працюють з українською установою, а не з тією, яку окупаційна влада може використати для своїх цілей.