Системне наукове шахрайство: як злагоджені мережі руйнують довіру до науки

Нова тривожна робота в PNAS про наукове шахрайство, мережі горе-авторів і редакторів, працівників так званих “паперових фабрик”, які спільно продукують та публікують фейкові наукові роботи у величезному масштабі. Найбільше вражає динаміка зростання фальсифікованих публікацій. Кількість підозрілих робіт подвоюється кожні півтора року – у десять разів швидше, ніж зростає сама наукова література. Водночас наявні інструменти боротьби, як-от відкликання статей або деіндексація журналів у реферативних базах даних, не встигають за цим зростанням. У результаті тисячі сумнівних публікацій залишаються частиною наукового обігу. 

Особливе занепокоєння викликає ситуація в деяких субдисциплінах молекулярної біології. Наприклад, у дослідженнях мікроРНК (miRNA), довгих некодувальних РНК (lncRNA) та їхнього зв’язку з раком, рівень відкликань сягає 4%, що в кілька разів перевищує норму. Це явище автори дослідження називають “зараженням” – коли кількість фальшивих статей стає настільки великою, що очищення галузі стає практично неможливим без шкоди для всієї наукової бази знань. 

Підозрілі публікації зростають швидше, ніж уся наука загалом

Особливо тривожно, що фальсифіковані статті часто публікуються у престижних, на перший погляд, виданнях, Q1-журналах, що індексуються в Scopus або Web of Science. Видавці типу Wiley, Springer, чи Elsevier не завжди здатні вчасно виявити чи зупинити публікацію сумнівних матеріалів. Лейбл відомого видавництва створює ілюзію якості й ускладнює виявлення фальсифікатів навіть досвідченими дослідниками. 

Серед нових термінів, уведених у дослідженні, особливо вартий уваги “journal hopping” – це сумновідома стратегія, за якою паперові фабрики мігрують від одного журналу до іншого. Коли певне видання втрачає індексацію або потрапляє під підозру, шахраї швидко переорієнтовуються на інші, ще “чисті” журнали, які залишаються в авторитетних базах даних. Така мобільність дозволяє уникати наслідків і продовжувати масове продукування фальсифікованої науки. 

Фабрика публікацій і динаміка “партнерських” журналів

Робота також демонструє, що в окремих журналах існують щільні кластери редакторів і авторів, які регулярно співпрацюють і забезпечують одне одному публікації. Наприклад, у журналі PLOS ONE менше ніж 1% редакторів були відповідальні за понад 30% усіх відкликань. Часто ці ж редактори одночасно виступали як автори в інших публікаціях одне одного. Це свідчить про свідомо організовану змову, а не випадкові порушення. 

Докази координації між редакторами та авторами у публікації фальсифікованих статей у PLOS ONE

Головною проблемою є конфлікт інтересів. Журнали часто не зацікавлені у викритті фальсифікацій, бо це шкодить їхній репутації та впливає на імпакт-фактор. Університети теж не завжди готові проводити об’єктивні внутрішні розслідування, особливо коли йдеться про продуктивних вчених. У результаті – порушення залишаються безкарними, а доброчесні викривачі ризикують втратити роботу чи зазнати переслідувань. 

Для протидії цій хвилі шахрайства автори статті закликають до створення незалежних, професійних структур, які не мають конфлікту інтересів і здатні діяти системно. Ідеться про розмежування трьох ключових функцій: виявлення шахрайства, розслідування порушень і застосування санкцій. Ці функції не можуть бути зосереджені в руках однієї сторони, як це часто буває сьогодні. Потрібні інституції з реальними повноваженнями, ресурсами й захистом викривачів – незалежні від видавців, університетів і наукових фондів. 

Якщо навіть розвинені демократії з незалежними інституціями, сильними університетами й десятками watchdog-структур не справляються з навалою фейкової науки, то чого чекати від країн, де “доктора наук” можна отримати за кілька тисяч у приватному виші з підробленими рецензіями? Або ми незабаром створимо справді незалежні антикорупційні механізми в науці – або остаточно зливаємо цю гру.