Житомир книго-обсердечений

Отримав сьогодні в е-скриньку – «допомогти у висвітленні проекту». Спробую… 27 липня у Житомирській ОДА відбулася інтерактивна прес-конференція з нагоди презентації проекту «З книгою в серці», ініційованого Благодійним фондом Влади Прокаєвої «Обдаровані діти – майбутнє України». Фонд передав комплект літератури (500 книжок,  сукупна вартість котрих близько 32000) бібліотеці для юнацтва Житомирської обласної ради. Зацікавили слова з пост-релізу: «Добір книг проходив не випадково. На замовлення Фонду Влади Державною бібліотекою України було проведене опитування серед української молоді з метою визначення їх літературних вподобань та потреб. На основі цього дослідження було ретельно підібрано комплект з 500 книжок, серед яких – актуальна енциклопедична, довідкова та навчальна література, а також – твори сучасних українських письменників та поетів». На фото можна розібрати декотрі назви подарованих книг: «Фінансова санація та банкрутство суб’єктів», «Сільський туризм: історія, сьогодення та перспективи», «Тлумачний словник економіста», «Виплати працівникам», «Охорона праці», «Потенціал підприємства», «Вступ до теорії перекладу», «Місцеві фінанси», «Оподаткування банків»… Скажу я вам – ну і вподобання та потреби у сучасної української молоді!

Бібліотечний конвеєр

Мабуть і під сильним гіпнозом не зможу пригадати точну цифру конвеєрів у яких брав участь. Багацько їх було... На сторінках проекту від РГБ натрапив на світлини бібліотечних конвеєрів часів Другої світової війни. Дивно, вже понад півстоліття минуло, а бібліотечні конвеєри з того часу зовсім не змінились. Для мене типовою є ліва нижня світлина, де книжки пов’язані в пачки. Тільки от захисний картон, щоб шнурівка не пошкодила книгу, рідко мені попадався. Чому? «Зробила норму з пачковязання – пішла додому», або банально – картону не знайшлося. Учасників (особливо на конвеєрах про які попереджали заздалегідь) було не багато і тому частенько доводилось ці пачки «ловити і кидати». Весело. Так годинку-другу покидаєш, реакція у людей затупиться і літають «наші безцінні скарби, мудрість, текстуальна пам’ять нації» сходами. А що поробиш? Люди втомлюються... P.S. Питання до бібліотекарів: Хто вміє робити «вушка»?  

Лев Рубінштейн: Колись я працював у бібліотеці…

Колись я працював у бібліотеці. І мене незмінно вражали достаток і різноманітність речей, які я знаходив між сторінками книг. Чемпіонами у моєму рейтингу були пам'ятаю манікюрні ножиці, скло від окулярів і молочний зуб. Весільні фотокартки, дореформені купюри, квитанції з пральні, самотні сірники, рукавички та свідоцтва про шлюб були справою цілком рутинною. Іноді, до речі, по цих речах-закладках можна було легко визначити, де і за яких обставин читалася книга. Ось, наприклад, трамвайний квиток, ось ресторанний рахунок, ось талончик на прийом до стоматолога, а ось і шматок туалетного паперу. Все зрозуміло.

Ще один кіношний образ бібліотекаря

Якщо вже заговорили про кіно, то продовжую... Усі ці списки кіношних образів бібліотекарів аж кишать від нужденних, тупих, закомплексованих персонажів. Та ось пригадався мені інший приклад: Флоренція. Італія. Головний інспектор Рінальдо Пацці у ході розслідування зникнення куратора бібліотеки зустрічається з новим куратором – доктором Феллом. Переглядаючи у базі даних ФБР злочинців, що ховаються від правосуддя, інспектор дізнається що насправді нового куратора бібліотеки звати Ганнібал Лектер. Як вам такий образ бібліотекаря? Освіченого, з витонченими манерами, геніального і на додачу ще й втілення самого зла? 

Film Librarian

Натрапив на «Film Librarian». Автор цього проекту виклав свою топ-десятку фільмів у яких згадується про нашу професію. «Деякі з цих зображень є точними, деякі ні. Більшість  з цих фільмів створюють негативний імідж нашої професії, але є і такі, що показують наші сильні сторони. Всі ці фільми просто нагадують нам, що ми повинні пам'ятати, як інші бачать нас, і якщо це кумедно, то чого б не посміятися усім разом». Соромно признатися, але я жодного фільму з списку не бачив...

Замов собі українця

«Живі книги» це люди по відношенню до яких у суспільстві існують певні упередження. Михайло Бабінько є громадянином України. У Польщі живе вже 17 років. У «живій бібліотеці» його «замовляли» 10 разів. - Я прийшов сюди випадково. Рік тому дружина розповіла мені про цю акцію.  Сподобалося те, що «живі бібліотеки» створюється безкоштовно. Якщо я хоча б трішки зможу зруйнувати стереотип, що українці погані, я буду дуже щасливий. Старші читачі запитують мене про історію, про армію УПА. Іноді проявляють агресію, кажуть прикрі речі – «Українців геть за Буг», або «Українське лайно». Молоде покоління, запитує про мафію, викрадення автівок і про повій. Я намагаюся розвіяти усі ці стереотипи. Люди знають, що Україна є географічним сусідом, бідною і більш нічого. Те що мене особисто у Польщі вразило, так це ріст суспільної свідомості, особливо серед молодого покоління. Потрібно сказати, що зі мною нічого поганого у Вроцлаві не траплялося. У мене тут багато друзів, зі мною моя дружина, діти вчаться у польській гімназії (джерело).

Дизайн книги