Бабуськи, в атаку!

Едуард Сукіасян: «Всі ми знаємо: у нас не йдуть. Залишаються, працюють, без особливої любови до бібліотеки і її читачів, з часом виробляється звичка працювати абияк (про яку ініціативу може бути мова!), навіть нелюбов до читачів («Щойно привела фонд до ладу! Прибігли, хапають тут і там, дивитись гидко!»). Ми винні: ці люди по суті – чужі для бібліотеки, не лише продовжують працювати, їм за це платять, ще й премії отримують». 

Pro et Contra Відкритого доступу

Ловіть таблицю «Відкритий доступ до наукового знання. Переваги і втрати» (клік для збільшення). Взято з Московкин В. М. Открытый доступ а научному знанию. Кому достанутся дивиденды? [Текст] / В. М. Московкин. // Научно-техническая информация. Сер. 1. Организация и методика информационной работы. – 2010. – № 7. – С. 22-26.

Попит на електронні журнали в університетській бібліотеці

Замдиректор бібліотеки ДУ ВШЕ з питань керування електронними ресурсами В.Післяков: «...Не всі університети користуються електронними базами даних. Причому часом це швидше небажання або невміння організувати передплату, а не відсутність фінансів. Це добре стало видно, коли стартували програми державного фінансування доступу до зарубіжних електронних ресурсів, і досить було докласти організаційних зусиль (призначити відповідального, поінформувати студентів і викладачів про появу нової бази даних, про правила роботи з нею і т.д.), а не оплачувати підписку з кишені вузу. Виявилося, і в цьому випадку не всі скористалися такою можливістю, а деякі вузи, навіть підключившись, показали нульове використання баз» (звідси).

А може нафіг той каталог? 2

У коментарях до Гарвард + MIT висловив ідею, яка імхо вартує окремої замітки. 2-гий допис у цьому блозі був присвячений буксуванню з єдиним каталогом. З того часу, як і до того, не помітив особливого ентузіазму до реалізації цієї ідеї. Отож, як і півтора року тому, запитую – А може нафіг той каталог?

Чи не краще просто – тулимо у свій електронний каталог (внизу сторінки з результатами пошуку) повідомлення «Якщо пошук у каталозі виявився невдалим, спробуйте пошукати в ЕК інших бібліотек нашого міста» і посилання на сторінку, де будуть перераховані усі ЕК бібліотек міста. Для зручності у подібні сторінки можна запхати мапу з позначеними бібліотеками і схемами проїзду.

Скільки часу потрібно для створення такої сторінки? Залежно від регіону: від кількох хвилин до 1-2 годин по місту Києву. Потім ці сторінки можна б було об’днати на одному сайті, розділивши їх на області і voila. Ну так що, робимо?  

По кому б’є Біг-Бен?

Понад 400 публічних бібліотек у Великобританії знаходяться під загрозою закриття. Вчора, всі дружно погомоніли на Save Our Libraries Day і ми тепер, на безпечній відстані, зможемо поспостерігати, чим усе це закінчиться. Аргументи уряду: 4,517 публічних бібліотек (включаючи мобільні), в 2010 році було -3,4 млн. відвідувань і -188,000 позичальників порівняно з 2009 роком. Аргументи «бібліотек і друзів» звичні – бібліотеки наріжний камінь, зупиніть культурний вандалізм ітп. У всьому цьому англомовному галасі виділив би матеріал Пітера Джексона «Фініш бібліотек? 5 аргументів за і проти». Нічого такого надзвичайного, але мені н-лад було цікаво порівнювати аргументи «За» з реальним станом речей у бібліотеці.

Не по-сусідськи

«У співавторстві з ученими США українськими соціогуманітаристами було опубліковано 100 робіт, в тому числі 9 з числа 17 найцитованіших. У співавторстві з німецькими колегами було опубліковано 79 робіт, в тому числі 3 з числа найцитованіших. Важливою є соціогуманітарна наукова співпраця України з Великою Британією: відповідно, 64 спільні роботи, в тому числі 2 з числа 17 найцитованіших. Менш активно українці співпрацюють з ученими Польщі та Російської Федерації (відповідно, по 35 спільних робіт), Франції (32), Нідерландів (25), Мексики (16), Бельгії, Італії, Канади та Швеції (по 15 спільних робіт), Австрії (14), Туреччини (12), Австралії (11), Японії та Іспанії (по 10). Із колегами з інших 72 держав українські вчені-соціогуманітаристи опублікували менш ніж по 10 спільних робіт». (звідси)

Заклейка

Не кожен молодий український читач, побачивши таке, зрозуміє, що це елементи радянської цензури. На 1-му фото ми бачимо приклади «заклейок»: папером і клеєм добротно заховано усі ідеологічно неправильні місця. На 2-му вже цілу нарізку вклеєних бібописів – місць ідеологічно терпимих виявилось дуже мало. Звиняйте за якість фото.