Загін не помітив втрати бійця?

Минуло майже півроку, а цьогорічні номери вітчизняних бібліотекознавчих видань досі відсутні на порталі Наукова періодика України. Можливо причина в оновлені сайту НБУВ, можливо ще в чомусь… але погляньте, як відреагувала українська бібліотечна спільнота на таку затримку! Жодних звернень, жодних повідомлень від самої НБУВ, жодного росту активності використання тематичних, інституційних репозитаріїв, чи ресурсів на подобі FigShare! Злі язики говорять, що зникни ці видання взагалі – реакція була б така сама.

Про атестацію

У нас відбулась атестація. Почувши радісну звістку, про грядущу перевірку на відповідність займаній посаді, категорія «кому за 70» швидко зметикувала, і: а) Знайшли у себе болячки з якими не те що проходити атестацію, а й працювати не можна, відповідно – лише своєю присутністю вони й так роблять людству неоціненну послугу; б) Провели оперативні коридорні наради, що покласти у кульочки. Ось тут вже захвилювалися ті, кому за 60… У результаті, майже всі вікові уникнули перевірки кваліфікації і продовжуватимуть й надалі досліджувати свої сни, телепрограму та політику ціноутворення на виставці білоруської білизни.

Кімната-музей у бібліотеці

У міській бібліотеці естонського міста Сілламяе відкрили кімнату спогадів, у якій відвідувачі зможуть полюбуватись прасками, закордонною біжутерією, флаконами з парфумами… Для запуску такої атракції навіть довелося перенести Інтернет-пункт у читальний зал. Підозрюю, що приклад естонських колег далеко не унікальний, адже подібні «кімнатки» – це часто не лише абстрактне благо для пенсіонерів та молоді, а й цілком матеріальне бюджетне місце на многая літа. Головне назвати усе це діло правильно. 

Бібліотекарі в сучасній літературі

Анна Делімат (Anna Delimat): «Серед романів у яких і бібліотекарів зображено позитивно, і бібпрофесія вільна від стереотипів, варто відзначити: «Код да Вінчі» Дена Брауна, «Провінція» Барбари Космовської і «До ранку далеко» Марти Фокс. Прикладами ж створення негативного образу нашої професії у літературі можуть слугувати: «Історія любові» Еріка Сігала, «Терапія Поліни П.» Річарда Садая, «Смак свіжих малин» Ізабелли Сови та «Вероніка вирішує померти» Паула Коельо».

Від бібліотек до катівень

Інтернет-ЗМІ нині активно поширювали повідомлення, що в Іраку вперше за 50 років побудують публічну бібліотеку. Так ніби до MNF-I у «колисці цивілізацій» бібліотек не було. Пригадався репортаж Пітера Мааса (Peter Maass): «У Самаррі командос створили в’язницю у приміщенні публічної бібліотеки, у сотні ярдів від мерії. Бібліотека являє собою одноповерхову будівлю, пофарбовану у відтінок рожевого, що оточена п'ятиметровою стіною. Над входом слова з Корану: «В ім'я Аллаха, Милостивого і Милосердного! О, Господи, будь-ласка, наповни мене знаннями». Однак, у ці дні я прагнув отримати знання не від книг у твердих палітурках, а від затриманих із зав'язаними очима…». 

Доповідь на конференцію: наша пісня гарна й нова

У розпал літа, коли бібсправна конференц-активність стрімко прямує до нуля, вирішив згадати про поширену лукаву практику багаторазового подання однієї доповіді на різні конференції. Яка користь авторам від такої маніпуляції? Єдине, що спадає на думку, так це – додаткові пункти для звіту ітп., адже згідно з влучним висловлюванням Сергія Силантьєва – в Європі наука функціонує в циклі «гроші-дослідження-відкриття-публікації-гроші», а у нас «гроші-звіти-гроші». Також, це частково пояснює і поведінку членів оргкомітетів – необхідну для звіту кількість учасників конференцій набрано, яка різниця що за доповідь? 

Журнали з найвищим імпакт-фактором

Ми вже якось звикли вважати Nature та Science найкрутішими науковими журналами. Однак, цього року їм далеченько до лаврів. Просто таки феноменальний показник у CA: A Cancer Journal for Clinicians, імпакт-фактор якого = 153.459! Відзначимо, що це журнал відкритого доступу. На другій позиції, з величезним відставанням, примостився NEJM (IF=51.658), який також безкоштовний для нас бідненьких.