Надія Зелінська: «…Сучасна імітаційна наукова праця, замість узагальнення результатів власних спостережень і досліджень автора, найчастіше уміщує відомості, скачані із Всесвітньої мережі та, у кращому (!) випадку, скомпільовані з різних джерел (і при цьому – ще й перепущені через програму комп’ютерного перекладу). Окрім явної шкоди від вторинності (або й третинності!), що завдають науці такі твори, вони призводять до поступової руйнації креативної складової дискурсу, адже, не відображаючи реального творчого процесу, в який залучені всі відчуття та переживання автора (що могли б позначитися на структурі та стилістиці тексту), вони конструюються за заданими лекалами, з допомогою усталених конструкцій, до того ж, внаслідок відомої недосконалості програм перекладу, спричиняють лексико-термінологічне засмічення і без того проблемної української наукової мови…».
Знову кульгає українськими книгозбірнями Тиждень Відкритого доступу. На манеже те же: УАБС, ЧНУ, СумДУ, НаУКМА, ТНТУ. Ще якось можна зрозуміти мляві акти імітації підтримки від наших досвідчених науковців – вони зробили собі кар’єру ще у довебівську епоху і від добра добра не шукають. Але чому ж «ті, хто знаходиться на периферії наукового співтовариства, і чий професійний статус ще несформований» не поспішають підтримувати ВД? Звичайно, підтримка руху не зводиться до помаранчевого значка на грудях, чи випічки тістечок з відкритим замочком, але, повірте мені на слово – взаємозв’язок, між активністю підчас Тижня і реальною підтримкою, справді існує.
У рамках нідерландського проекту з вивчення відкритих монографій OAPEN-NL півсотні наукових книг одночасно були представлені і у відкритому доступі, і на продаж за традиційною схемою. Дослідження показало, що страхи видавців перед відкритим доступом необґрунтовані – ВД не знизив продажі книг. Остаточна доповідь OAPEN-NL містить велику кількість рекомендацій та різноманітних даних, серед яких приємно було дізнатися, що у Нідерландах, попри натиск ґуґлів та амазонів, Моя університетська бібліотека – улюблене місце доступу до електронних книг.
Хто пробував бавитись у футуролога, знає – роздуми навколо бібліо-апокаліптичних марень неодмінно приведуть до аналогій з театром. Розмови про неминуче зникнення пестунчиків Мельпомени, мабуть, розпочалися відразу після прибуття потягу на вокзал Ла-Сьота. Минуло століття, і майбутнє та сьогодення театрів вже видається більш райдужним за бібліотечне. Якби так нам скопіювати та пересадити цю ділянку театрального коду, що відповідає за безсмертя?
Безкоштовна хімічна база даних ChemSpider, від Royal Society of Chemistry, містить відомості про понад 26 мільйонів хімічних сполук, їх властивості та пов’язану з ними інформацію. Дані збираються з більш як 440 різноманітних джерел: наукових статей, каталогів хімічних речовин, баз даних, патентних агентств, сайтів університетів та приватних колекцій. У результатах пошуку відразу присутні посилання на першоджерела, що значно спрощує процедуру перевірки достовірності знайденої інформації.
Журналісти Державної телерадіокомпанії «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення»: За добу стіни Національної бібліотеки імені Вернадського відвідує понад 500 читачів. До електронних версій, в цей ж час, звертається близько 50000 людей. Надаючи доступ до супер-пупер імпакт-факторних журналів – навіть близько не вдається досягти такої кількості звернень, а унікальний портал НБУВ зберігає лаяні вітчизняні мурзилки і отримує грандіозну статистику відвідувань. Чи свідчить цей факт про те, що іноземними ресурсами читачів у бібліотеки не повернеш?
Не завжди легко сформулювати те, що відчуваєш + інколи, корисно дізнатися, що інші відчувають так само. Пост від MG Siegler (про це не писав тільки лінивий): «Деякі люди пов’язують кінець бібліотек з крахом освіти, чи взагалі всієї цивілізації. Однак, реальність така, що освіта навпаки розвивається – нині будь-хто може запросто отримати інформації більше, ніж зберігається у самих великих бібліотеках світу. Та попри це, ми старанно оберігаємо і тримаємось за романтичне поняття бібліотека, боїмось, що без нього все розвалиться. Саме тому, ми намагаємось залишити будівлі бібліотек відкритими: коворкінг-простір, медіа лабораторія, художня галерея… Однак, неможливо далі прикидатися, що бібліотеки й досі служать меті, якій вони більше не служать».
Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
