skip to main |
skip to sidebar
Коли нам розповідають про неймовірний Twitter, то звучить все дуже просто – кілька твітів здатні змінити світ. Хтось зі слухачів відразу ж запалюється прикладом героїв Арабської весни, або спокушається кетіперрівською кількістю фоловерів, і біжить створювати власний акаунт. Однак, середньостатистичний користувач-скептик знає, що у Твіттері, окрім всього, на нас чекає купа полишених акаунтів, млявих твіттерян, ботів… а з часом тотальна більшість запідозрить, що без його твітів світ би не став гіршим. Ми про це лише здогадувались, а от Джон Брунер математично довів, що, справді, більшість користувачів Twitter мають дуже мало послідовників, а зовсім невеличкий відсоток користувачів створюють більшу частину всіх повідомлень.
Челсі Бовлі та Майке Вандегріфт проаналізували на «відкритість» 111 бібліотекознавчих журналів і навіть запропонували нову метрику для оцінки відкритості видань – HOii Factor (How Open Is It). Як виявилось, значний відсоток нашої фахової література, як і раніше, належить та контролюється комерційними видавництвами. Серед цифр, що насторожують: 38% журналів вимагають повної передачі авторських прав, лише 33% відкритих журналів пропонують безкоштовну публікацію, 3,6% не мають чіткої політики щодо відкритого доступу, а політика 5,41% журналів залишається невідомою. Словом, усе як і в нас – поки бібліотекарі вимагають від інших наукових дисциплін свято дотримуватись принципів та стандартів Відкритого доступу, саме бібліотекознавство дуже далеке від ідеалів відкритості.
Інтерактивна бібліотека Free Music Archive (FMA) пропонує користувачам високоякісні, легальні аудіо-файли, які доступні для завантаження і подальшого використання. Ресурс незамінний для меломанів, подкастерів, режисерів… творців бібліотечного аудіо та відео. Водночас, FMA виконує роль правової і технологічної платформи для обміну музикою – кожен депозит містить інформацію про автора, посилання на детальний опис твору, де можна придбати альбом.
Ідея створення віртуальних виставок зі скриптами не мала продовження, тому тепер буду агітувати за простіший варіант – використання спеціальних сервісів. Позабавлявся зі соціальною мережею Storify, що дозволяє укладати окремі історії та хронологічні стрічки за допомогою різних соціальних медіа: Twitter, Facebook, Instagram, YouTube, Google+, Flickr... Користувачі можуть одночасно проводити пошук у кількох соціальних мережах, додавати текст і перетягати знайдені елементи в свою історію, чи стрічку.
Не розумію, чому голосить бібліотечна спільнота за нібито втраченими 50% надбавки? Адже, згідно постанови Кабміну надбавка не скасовується, а просто від 25 березня «конкретний розмір надбавки встановлюється керівником установи». Схоже, більшість колег підозрює, що доблесне бібліотечне керівництво може спокуситися мерзенною перспективою залишити надбавки по самий граничний розмір тільки собі і своїм бойовим подругам? Хижий курс Нацбанку вже й так перетворив наші доплати на пшик, тому все таки сподіваюсь, що наші бібкерівники не поводитимуться як останні м*даки і зроблять все, щоб зберегти надбавки у 50%-розмірі.
Документи, що знаходяться у відкритому доступі, й так частіше цитуються, але тепер публікації з найпопулярнішого кириличного наукового порталу цитувати стало зовсім легко – скопіював, вставив, зберіг. При перегляді змісту конкретного номера видання на порталі Наукова періодика України, користувачі можуть обрати стиль цитувань: Бібліографія (ДСТУ), або Бібліографія (MLA). Очікуємо на новий бум використання порталу, а редакціям, які прагнуть бачити свій журнал читаним та впізнаваним, варто дбати про забезпечення НБУВ усіма необхідними даними.
Агрегатор CORE (COnnecting REpositories) покликаний полегшувати доступ до вмісту світових відкритих наукових архівів. Для цього агрегатор має на озброєнні п'ять компонентів: CORE Portal – пошук наукових публікацій, CORE Mobile – Android-додаток для пошуку і завантаження документів, CORE Plugin – можна інтегрувати в архів для рекомендації подібних документів, CORE API – дозволяє зовнішнім програмам взаємодіяти з CORE, Repository Analytics – для відстеження кількості отриманих метаданих та контенту з різних архівів.
