skip to main |
skip to sidebar
Бажаєте поділитись власними творами, але не знаєте як грамотно це зробити? Ліцензії Creative Commons пропонують гнучкий та справедливий підхід до використання об’єктів авторського права у цифровому середовищі. Вони дозволяють авторам та іншим суб’єктам авторських прав самостійно визначати засади подальшого використання їхніх творів, захищають їх від несанкціонованого використання, і створюють легальне середовище для вільного обміну контентом. Нарешті з’явилась офіційна локалізація і ліцензії Creative Commons защебетали українською, тому саме час розпочати використовувати версію 4.0, що діє по всьому світу і добре служить як фізичним особам, так і організаціям.
У «Бібліотечному віснику» з’явилась квола стаття молодшого наукового співробітника НБУВ Максима Грета про особливості рекламування бібліотечних послуг у блоґосфері. Автор алогічно навпомацки обрав кілька моїх старих постів, хибно їх зрозумів (чи взагалі не читав), однак цю дивну спробу аналізу чомусь пропустила редакція авторитетного вітчизняного видання! Давайте ж процитую, які особливості рекламування вдалось віднайти молодшому науковому співробітнику у моєму блозі:
Верховна Рада прийняла в першому читанні Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних, який передбачає створення єдиного Національного порталу відкритих даних. Користувач має право вільно, безстроково та безоплатно використовувати відкриті дані, тому за умови стрімкого розвитку та наповнення бази проекту, портал повинен стати незамінним джерелом інформації для дослідників та управлінців.
Молоді аспіранти підказали ще одну чудну вигадку українських «наукових» видань – деякі редакції вимагають від авторів вказувати у списку використаної літератури не більше 10, 8, 5 джерел... Спробуйте запитати в Google про «список літератури не більше» і в результатах отримаєте силу-силенну прикладів вимог до написання статей у вітчизняні журнали та збірники зі суворим лімітом на кількість використаних джерел. Звідкіля така любов до куцих бібліографічних списків? Підозрюю, що таким нехитрим і безцеремонним способом редакції намагаються зменшити собівартість друку своїх видань, що безумовно видає їх непересічну наукову цінність.
За моєї пам'яті всі очільники Міносвіти корчили з себе нещадних борців з плагіатом. Вакарчук боровся, Табачник боровся, Квіт бореться… а редактори українських «наукових» журналів преспокійно писали і пишуть, що за все на світі відповідають самі автори. Увесь тиждень провів за вивченням правил оформлення та подачі статей у різні іноземні бібліотекознавчі рецензовані журнали. Не повірите, але жодна з редакцій не обіцяє пекельних мук за факт плагіату! Як правило, просто застерігають, що надіслані роботи перевірятимуться на плагіат. Деякі редакції ще додатково попереджають, що за безсоромну спробу опублікувати якесь плагіатище можуть додати автора до свого «чорного списку».
У статті A Mathematical Theory of Communication Клод Шеннон вперше використав слово bit для позначення найменшої одиниці інформації. Влітку 1949 року Шеннон намалював вертикальну лінію і написав ступені числа 10 від 100
до 1013. Він назвав це віссю «місткості зберігання бітів» і перерахував кілька речей про які можна було сказати, що вони зберігають інформацію. Так десятинне колесо, що використовувалось у настільних арифмометрах містило лише 3 біти інформації. На рівні 10 млн. біт Шеннон помістив товстезний науковий журнал Proceedings of the Institute of Radio Engineers, а на позначці 1 млрд. біт він розмістив Британську енциклопедію.
