А ще хтось ходить у бібліотеки?

Як тільки розповім подорожнім де працюю, то регулярно доводиться вислухати запитання – А що ще хтось ходить у бібліотеку? Зізнаюсь, що з року в рік у мене залишається все менше того запального заряду, який би дозволяв палко переконувати кожного стрічного в тому, що наші бібліотеки – це не такий великий відстій, як ви собі думаєте. Але, як то кажуть – не було щастя, так… Щоб мене якось підбадьорити подорожні самі розпочинають пригадувати, що вони щось чули про сучасні бібліотеки – А ви знаєте моя дочка, небіж, сусід, онук, подружка… поїхали вчитися, працювати, жити… в Європу, США, Канаду… і там вони також (чомусь???) пішли до бібліотеки. 

Чого чекати бібліотекарям від президента Зеленського

Комік Володимир Зеленський впевнено переміг у другому турі виборів президента України. Зрозуміло, що передвиборчим програмам кандидатів властиво потерпати від надміру популізму, але давайте поглянемо на обіцянки команди Зе, які бібліотекарі хоча б теоретично можуть використати. Мабуть, найконкретніші обіцянки це – Держава забезпечить усіх мешканців доступом до швидкого Інтернету, а також про освіту впродовж усього життя – Ми сприятимемо розвитку цифрової грамотності населення незалежно від віку. Знаємо, що з проникненням та використанням Інтернету в Україні справи посередні, сучасні інформаційні сервіси навряд можуть існувати офлайн, тому такі обіцянки бібліотекарям дуже навіть потрібні. 

Гендер і відкритість у Лейденському рейтингу

Цьогорічний Лейденський рейтинг університетів розжився ще двома показниками – публікації у відкритому доступі та гендерна різноманітність. Для обрахунку відкритості використали дані Web of Science та Unpaywall, враховували золото, гібрид, бронзу, зелений і встановили, що кількість публікацій у відкритому доступі невпинно зростає, а особливо це помітно в Європі. З гендерною рівністю справи виявились кепські – порахували 963 університетів і виявили, що 70% авторів є чоловіками. При цьому, частка авторів-жінок є набагато вищою у соціальних і гуманітарних науках, тому цей показник частково відображає й дисциплінарний профіль університету. 

Три українські журнали повертаються в Scopus

Три українські журнали повернулися в Scopus. Якщо точніше – вони нікуди й не зникали. Якщо пригадуєте, несподівано у січні в Discontinued sources from Scopus опинилося відразу 3 журнали українського видавця LLC 'CPC 'Business Perspectives', проте індексація нових номерів цих журналів справно продовжувалася впродовж 2019 року (давайте перевіримо: ISSN(18167403) OR ISSN(18129358) OR ISSN(18105467) AND (LIMIT-TO (PUBYEAR , 2019)) і зараз цих назв немає у переліку виключених, так, ніби їх там ніколи й не було. 

Особливості самопрезентації румунських відкритих журналів

Цікаве спостереження щодо румунських журналів, які включені у Web of Science та / або Scopus, з’явилося на сторінках Romanian Journal of Library and Information Science. Дослідники відібрали всі журнали Румунії з WoS та Scopus, з’ясували, які з цих журналів пропонують відкритий доступ до публікацій, а потім перевірили скільки цих журналів представлено в DOAJ та ROAD. Виявилось, що зі 167 румунських журналів, що індексуються в Scopus та WoS, аж 144 журнали (86%) надають відкритий доступ до публікацій, проте лише 69 журналів (48%) мають виписані чіткі політики на веб-сайтах щодо Відкритого доступу, або ж використовують ліцензії Creative Commons, а в DOAJ представлено лише 43 румунських журнали. 

Богдан Винар: на його підручниках виросло не одне покоління американських бібліотекарів

Як на мене, то це просто величезна трагедія усього нашого бібліотекознавства, що бібліотекарі в Україні читали і читають підручники всіляких смірнових-столярових, а в цей же час на працях наших бібліотекознавців навчаються спеціалісти однієї з найпотужніших бібліотечних систем світу. Зауважив, що на сторінках УБЕ є поки лише стаття про Любомира Винара, тож я хочу трішки написати про його брата – Богдана Винара.

Державна мова у сфері науки

Депутати Верховної Ради України ухвалили у другому читанні законопроект № 5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Єдиною державною мовою в Україні є українська, вона обов’язкова для органів державної влади і публічних сфер на всій території держави, водночас, дія цього закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів. За порушення мовної політики, зокрема й в науці, тепер загрожує штраф від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів (3400-5100 грн), щоправда набуття чинності цієї норми відтерміновано на 3 роки. Статус лінгва франка збережено за англійською, можна видавати науковий журнал естонською, але не російською, а от наукові конференції чомусь дозволено проводити лише українською, або англійською.