skip to main |
skip to sidebar
Група відомих авторів дійшла до цікавого висновку – Google Scholar охоплює наукові цитування, що доступні у базах Web of Science Core Collection та Scopus, а також враховує ще багацько цитувань, що надходять, як правило, з нежурнальних (дисертації, книги, доповіді для конференцій, препринти) і неангломовних джерел.
Не встигли експерти НАЗЯВО перепочити від «підрахунку сум індексів Гірша науково-педагогічних і наукових працівників», як вони вже просять ректорів ЗВО заповнити новий опитувальник «Системи внутрішнього забезпечення якості у вітчизняних закладах вищої освіти». Можливо, освітні частини опитувальника також містять кумедні речі, але я підвис саме на Блоці 8. Наукова робота. Так, у відповіді на питання 46. Зазначте всі фахові часописи, які видаються закладом і які входять до наукометричних баз Scopus чи Web of Science, просять вказати «посилання на сторінку видання на сайті закладу». Тобто, не посилання на веб-сайт самого наукового журналу, де розміщено інформацію про власника, а просто на сторінку університету.
Найбільший у світі агрегатор наукових робіт у відкритому доступі CORE запропонував власне розширення для веб-переглядача, що допоможе користувачам знаходити відкриті копії наукових документів. Розширення доступне для користувачів Google Chrome, Mozilla Firefox та Opera. Встановлюємо CORE Discovery, у браузері з’явиться кнопка із замочком і коли потрапимо на веб-сторінку публікації, то автоматично побачимо одну з трьох піктограм.
Шум навколо запуску Open Ukrainian Citation Index показав нам усім як, насправді, більшість українських користувачів використовує цитатні бази даних та спеціалізовані пошукові системи - виміряємо свій h-індекс, можливо, ще імпакт-фактор журналу (в якому вже опублікували свою роботу) і закриваємо браузер. Тепер якось більш зрозуміло, чому в Україні стає все більше Скопусу, а не науки. Давайте нагадаємо дуже юним аспірантам, як ми можемо на максимум використовувати можливості інформаційних інструментів, які прийнято у нас називати наукометричними базами даних. Для прикладу оберемо той ж таки OUCI, хоча, зрозуміло, що подібний функціонал ви знайдете у багатьох базах цитувань (тут вже, швидше, питання до джерел даних).
Верховна Рада швиденько ухвалила закон «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а отже маємо щорічний грудневий допис про те, що підклали народні обранці бібліотекарям. На сторінці Верховної Ради знаходимо Додаток (додатки 1-8) 15.09.2019 і відкриваємо Додаток №3 і бачимо, що на Забезпечення діяльності національних музеїв, національних і державних бібліотек та культурно-просвітницьких центрів заплановано виділити 799 156,5 тис. грн. У порівнянні з минулим роком знову є малесенький приріст +69 000 тис. грн., що пов'язаний, мабуть, не з передплатою, а з вартістю цін на комунальні послуги та енергоносії.
Працівники ДНТБ України презентували Open Ukrainian Citation Index (OUCI) – спеціалізовану пошукову систему і базу даних наукових цитувань, що надходять від усіх видавців, які співпрацюють з Crossref та підтримали Ініціативу для відкритих цитувань. Перед тим, як розглядати сам OUCI, давайте відзначимо, що представила його бібліотека, система шустро крутиться на бібсервері, вона не квадратна, не 1.0, містить 109 млн записів… і не впала від користувацьких запитів! Зрозуміло, що комусь і «тризуб над Кремлем постав – скажуть, що криво», однак є й такі, хто щиро обурюється, чому джерела цитувань OUCI не такі повні, як у Scopus, чи Web of Science. Тому давайте ще раз поговоримо про джерела, добру волю і про з-під палки по-українськи.
Спокійно, у дописі не йде мова про доцільність використання Універсальної Десяткової Класифікації (УДК), а про дивну практику вимагати коди УДК у авторів наукових статей. Науковець провів дослідження і звертається до видавця, щоб той допоміг представити нові результати якомога більшій аудиторії спеціалістів. Здавалося, автор не зобов’язаний вміти визначати УДК, ББК, реєструвати DOI… Це ж ніби професіонали в редакції знають, що потрібно зробити, щоб перфектно представити роботу у світовому інформаційному просторі?! Проте, якщо поглянути на вимоги до оформлення статей в українських журналах, то побачити, що редакції просять надсилати на розгляд рукописи відразу з кодами УДК.
