Лев Рубінштейн: Колись я працював у бібліотеці…

Колись я працював у бібліотеці. І мене незмінно вражали достаток і різноманітність речей, які я знаходив між сторінками книг. Чемпіонами у моєму рейтингу були пам'ятаю манікюрні ножиці, скло від окулярів і молочний зуб. Весільні фотокартки, дореформені купюри, квитанції з пральні, самотні сірники, рукавички та свідоцтва про шлюб були справою цілком рутинною. Іноді, до речі, по цих речах-закладках можна було легко визначити, де і за яких обставин читалася книга. Ось, наприклад, трамвайний квиток, ось ресторанний рахунок, ось талончик на прийом до стоматолога, а ось і шматок туалетного паперу. Все зрозуміло.

Ще один кіношний образ бібліотекаря

Якщо вже заговорили про кіно, то продовжую... Усі ці списки кіношних образів бібліотекарів аж кишать від нужденних, тупих, закомплексованих персонажів. Та ось пригадався мені інший приклад: Флоренція. Італія. Головний інспектор Рінальдо Пацці у ході розслідування зникнення куратора бібліотеки зустрічається з новим куратором – доктором Феллом. Переглядаючи у базі даних ФБР злочинців, що ховаються від правосуддя, інспектор дізнається що насправді нового куратора бібліотеки звати Ганнібал Лектер. Як вам такий образ бібліотекаря? Освіченого, з витонченими манерами, геніального і на додачу ще й втілення самого зла? 

Film Librarian

Натрапив на «Film Librarian». Автор цього проекту виклав свою топ-десятку фільмів у яких згадується про нашу професію. «Деякі з цих зображень є точними, деякі ні. Більшість  з цих фільмів створюють негативний імідж нашої професії, але є і такі, що показують наші сильні сторони. Всі ці фільми просто нагадують нам, що ми повинні пам'ятати, як інші бачать нас, і якщо це кумедно, то чого б не посміятися усім разом». Соромно признатися, але я жодного фільму з списку не бачив...

Замов собі українця

«Живі книги» це люди по відношенню до яких у суспільстві існують певні упередження. Михайло Бабінько є громадянином України. У Польщі живе вже 17 років. У «живій бібліотеці» його «замовляли» 10 разів. - Я прийшов сюди випадково. Рік тому дружина розповіла мені про цю акцію.  Сподобалося те, що «живі бібліотеки» створюється безкоштовно. Якщо я хоча б трішки зможу зруйнувати стереотип, що українці погані, я буду дуже щасливий. Старші читачі запитують мене про історію, про армію УПА. Іноді проявляють агресію, кажуть прикрі речі – «Українців геть за Буг», або «Українське лайно». Молоде покоління, запитує про мафію, викрадення автівок і про повій. Я намагаюся розвіяти усі ці стереотипи. Люди знають, що Україна є географічним сусідом, бідною і більш нічого. Те що мене особисто у Польщі вразило, так це ріст суспільної свідомості, особливо серед молодого покоління. Потрібно сказати, що зі мною нічого поганого у Вроцлаві не траплялося. У мене тут багато друзів, зі мною моя дружина, діти вчаться у польській гімназії (джерело).

Дизайн книги

Буккроссинг в Україні: на тобі боже, що мені не гоже

У попередньому (місцями мемуарному) пості я намагався показати «як воно колись було». Тепер спробую описати – «як воно є». З усіх різновидів буккроссингу відносно прижився – «за допомогою безпечних місць». Чому? 99% що комусь це потрібно для якоїсь звітності, демонстрації псевдо-передовитості, компенсації крєатіффності… (імхо). Ось, наприклад, буккроссинг на одеському пляжі – детективи Донцовой, класіка, твори марксізму-лєнінізму. Ви уявляєте, щоб хтось «забув» це у скверику і стукав по клаві: ахтунг! пушкін іздатєльство класікі і соврємєннікі там. Та «завтикай» ти хоча б Памука, чи Шульца! Бачив я і ті полиці бібліотек і книгарень – старий, часто шкідливий, вкритий пліснявою порожняк. Словом, перефразовуючи футбольного коментатора – такий буккроссинг нам не потрібний. P.S. У лівому кутку свіженький фотофакт – буккроссинг у книгарні «Є» (м. Львів).

Політика ціноутворення від Elsevier

Ще раз про 31.50. Зважаючи на те, що з опису не завжди можна довідатись про що конкретно стаття (а тим більше «чи вона справді мені потрібна?») просто дивуюся звідки взялася така ціна? Припустімо я купую 10 матеріалів - $315. Лише половина з них виявились потрібними. 150 доларів – тупо на вітер. Як на мене це здирництво. Виявляється, не один я так думаю... Ось знайшов старенькі (2004 рік) фукання Стенфордського університету в бік Elsevier: «Бібліотекам пропонується вивчати ціни на журнали і відмовитися від тих, які коштують непропорційно дорого у порівнянні з їх освітньою та науковою цінністю».