Вік живи, вік учись

Нині у багатьох вітчизняних бібліотеках намагаються запровадити нову послугу – а-ля навчимо людей похилого віку користуватись комп'ютером. Парадоксально, однак упродовж багатьох років найпопулярнішою причиною бібліо-негараздів вважали саме невміння вікових працівників користуватись комп’ютером. Навіть нашому головному спеціалісту з навчання працівниць постальцгеймерівського віку, за всі години викладання, не вдалось отримати ну хоч трішечки оптимістичних результатів. До чого я веду – або ці успіхи для того, щоб задобрити різноманітні програми (на подобі «Бібліоміст») і їм можна вірити так само, як статпоказникам наприкінці року, або наша педагогічна думка таки винайшла спеціальні пігулки?! Поділіться, хто що знає.

Лимони і електронна книжка

В Україні все частіше відбуваються різноманітні біля-наукові ярмарки, фестивалі, форуми… участь в яких була б усіляко корисною для бібліотекарів. Проте, показати гідний бібліотечний перформанс не так-то просто. Погодьтеся, що це страшенно нудно, коли на стенді нічого не крутиться і не вибухає. Майстри бібліографічного перегляду книги надійно бережуть свої секрети, а самі по собі наші традиційні совкові бібліотечні стенди відіб’ють охоту від науки, читання, життя… будь-кому, хто матиме необережність підійти занадто близько. Що робити?! 

Рекомендація

Помітив – для того, щоб закинути результати власних наукових пошуків у журнал, збірник, чи на конференцію… редакції-організатори все частіше вимагають рекомендації. Невже таким чином редактори та організатори знімають з себе відповідальність за майбутнє дітище?! Хіба десяток світлих умів (як мінімум кандидати наук) не в стані оцінити наукову вартість надісланих матеріалів – відрізнити науковий результат від жартів SCIgen?! А можливо навпаки – рекомендація сигналізує, що попри певну сумнівність матеріалу, він надійшов з правильних джерел?! Сумніваюсь, що комусь би відмовили в участі, чи публікації лише через брак рекомендацій, однак для зелених дослідників з невеликих міст та установ отримати рекомендацію = зайві гризоти.

ДокШир: документи, що прагнуть поширення

Зустрічайте новий вітчизняний проект ДокШир, що створено задля безперешкодного поширення ініціатив руху Відкритого доступу серед українських фахівців бібліотечної справи. Проект покликаний надавати вичерпну інформацію про відкриті національні та міжнародні бібліотекознавчі веб-ресурси і забезпечувати детальну технічну підтримку з питань самоархівування та промоції вітчизняних бібліотекознавчих документів. На разі ДокШир складається з трьох основних розділів: 1) короткий путівник по світу Відкритого доступу; 2) навігатор, що містить посилання на відкриті кириличні та абецадлові бібліотекознавці видання; 3) майданчик для представлення власних робіт. 

Загін не помітив втрати бійця?

Минуло майже півроку, а цьогорічні номери вітчизняних бібліотекознавчих видань досі відсутні на порталі Наукова періодика України. Можливо причина в оновлені сайту НБУВ, можливо ще в чомусь… але погляньте, як відреагувала українська бібліотечна спільнота на таку затримку! Жодних звернень, жодних повідомлень від самої НБУВ, жодного росту активності використання тематичних, інституційних репозитаріїв, чи ресурсів на подобі FigShare! Злі язики говорять, що зникни ці видання взагалі – реакція була б така сама.

Про атестацію

У нас відбулась атестація. Почувши радісну звістку, про грядущу перевірку на відповідність займаній посаді, категорія «кому за 70» швидко зметикувала, і: а) Знайшли у себе болячки з якими не те що проходити атестацію, а й працювати не можна, відповідно – лише своєю присутністю вони й так роблять людству неоціненну послугу; б) Провели оперативні коридорні наради, що покласти у кульочки. Ось тут вже захвилювалися ті, кому за 60… У результаті, майже всі вікові уникнули перевірки кваліфікації і продовжуватимуть й надалі досліджувати свої сни, телепрограму та політику ціноутворення на виставці білоруської білизни.

Кімната-музей у бібліотеці

У міській бібліотеці естонського міста Сілламяе відкрили кімнату спогадів, у якій відвідувачі зможуть полюбуватись прасками, закордонною біжутерією, флаконами з парфумами… Для запуску такої атракції навіть довелося перенести Інтернет-пункт у читальний зал. Підозрюю, що приклад естонських колег далеко не унікальний, адже подібні «кімнатки» – це часто не лише абстрактне благо для пенсіонерів та молоді, а й цілком матеріальне бюджетне місце на многая літа. Головне назвати усе це діло правильно.