skip to main |
skip to sidebar
Пригадалося сьогодні, що у січні минулого року я писав (і не дописав) жартівливий есей для Science чи Nature про те, що українських науковців не впізнають у країнах Глобальної Півночі й нам це створює додаткові труднощі у науковій комунікації. Розпочиналася чернетка з кіношного штампа: Камера повільно наближається. Постапокаліптичний пейзаж. Купи сміття. Занедбані потворні гігантські будівлі з облупленими стінами, за якими напівбожевільні чоловічки в білих халатах майструють супербомбу для якогось суперзлочинця. Головний негідник фільму для чогось хоче похизуватися своїми злочинними планами перед своїм антагоністом – Знайомтесь. Це фізик-атомщик доктор Лідія Сжеркхановіч. – Сжеркхановіч? Хмм… Ви, напевно, росіянка? – Ні, я – українка!
Скриньку Пандори остаточно відкрито, несправедливість виправлено і чат-бот зі штучним інтелектом ChatGPT від компанії OpenAI вже офіційно доступний для користувачів в Україні. Тепер наші наукові керівники, члени спеціалізованих вчених рад, працівники редакцій наукових журналів… повинні навчитися розрізняти маячню білкових ректорів і здобувачів від маячні бездушних залізяк. Якщо хтось сподівається на так звані “антиплагіатні” програми, які всього лиш показують відсоток збігів символів у тексті, то я вас розчарую – ChatGPT генерує цілковито унікальний текст. Так нещодавно у Мордорі студент успішно захистив дипломну роботу, яку він згенерував протягом 23 годин.
Довкола нас вже купа відкритих даних, репозитарії ломляться від датасетів, але від цього ви не стали щасливіші?! Можливо, ви навіть відчуваєте певний сором через те, що всі волають, які прекрасні відкриті дані, а ви не знаєте, що з цими прекрасностями робити? А знаєте чому так? Тому що вас дурять! Майкл Гурштейн ще у 2011 році запропонував модель ефективного використання даних для того, щоб стримати зростання інформаційної нерівності – щоб бідні верстви населення не були виключені з процесу «ефективного використання» відкритих даних.
Люблю розпочинати рік з наукпопу. Попри велику війну наші видавці продовжують тішити нас новинками, а блекаути змушують багатьох земляків викроювати більше часу для читання. Поки що я цілковито залежний від перекладів, однак мрію, що колись мені не доведеться роками чекати на український переклад, а разом з англомовними читачами відразу зможу насолоджуватися свіженьким нон-фікшном (наприклад, “Війною чіпів”). Добре пам'ятаю голодні читацькі роки, тому, незалежно від знання іноземних мов, планую й надалі усіляко підтримати українських видавців науково-популярної літератури, щоправда, вони й без мене прекрасно дають собі раду.
Оскаженіла від поразок країна-терорист на очах в усього світу навмисно бомбить наші електростанції. Світла в країні бракує, відповідно, українцям доводиться переживати жорсткі та помірні блекаути. Прочитав у книжкових підсумках 2022 року від LB.ua, що “книжки допомагають убити час під час блекаутів, тому останніми місяцями їх скуповують дуже активно… Прямо під час повномасштабної війни в Україні відкриваються нові книгарні”. Про схожі читацькі тренди пише й Forbes Україна. Якщо зараз в Україні відбувається такий блекаутний читацький бум, то, можливо, бібліотеки також відчули сплеск читацької активності?
Спершу я подумав – Війна. Який дайджест?.. Але коли ще вести щоденник як не зараз? Отож, у лютому 2022-го сотні тисяч рашистських солдатиків припхались в Україну і відразу полізли на столицю й на інші українські міста та села. Схоже наші “еліти” завчасно спакували валізи, залишили ключ під килимком, західні аналітики смакували в який саме день тижня впаде Київ… але щось у московитів пішло не так. Українське суспільство страшенно нерівне – біднякам байдуже на капітуляційні плани казково багатих, а ЗСУ не вірить в рейтинги. Цей український дух, ця вічна історія про Давида і Голіафа окриляє людей у різних куточках світу, і могла б надихнути й представників професії на букву Б, однак на голому ентузіазмі совок у бібліотечній галузі не здолати.
Верховна Рада України прийняла у першому читанні абсолютно дикий законопроєкт згідно з яким науково-освітні програми та наукові дослідження не можуть містити посилання на джерела інформації, що створені на території росії, російською мовою, громадянином росії, або російською установою. Логіка ініціаторів документа (до написання якого долучився навіть відомий український вчений Василь Вірастюк!) – наукові праці громадян авторитарної держави апріорі нафаршировані рашистською пропагандою. Також одна з ініціаторок заборони скаржиться, що в українських університетах студенти досі навчаються за російськими підручниками.
