skip to main |
skip to sidebar
24 жовтня 79 року відбулося виверження Везувію. Помпеї, Геркуланум та ще кілька містечок Римської імперії накрило шаром попелу та лави. Жахлива трагедія і скарб для істориків. На початку XVIII століття археологи відкопали в Геркуланумі палац у якому знайшли приблизно 2 тисячі обвуглених сувоїв. Це поки єдина бібліотека античного світу, що збереглася дотепер. З одного боку – виверження вулкана законсервувало сувої (місто вкрив вулканічний попіл, який охолонув і застиг). З іншого – після вибуху вулканічного газу сувої папірусу обвуглилися так, що перші копачі помилково вважали, що це не сувої, а шматки вугілля.
Виявляється, що людство обожнювало читати, навіть коли паперових та електронних книг ще не існувало. У “Подорожі книжки. Від папірусу до кіндла” Ірене Вальєхо пропонує нам поспостерігати за розвитком книг та читання, а я насмикав кілька цікавих фрагментів з книжки. Слово доктору Вальєхо.
Марк Р. Фрайермут з Жіночого університету префектури Ґумма використав давно вже неактуальні списки хижацьких журналів Джефрі Білла і надіслав навмисно погано написаний рукопис з фальшивими іменами та афіліаціями у 58 відкритих журналів. 21 редакція прийняла цей рукопис або без жодних змін, або з косметичними правками. Спілкування з редакціями хижацьких журналів дозволили доктору Фрайермуту не лише зрозуміти, що метою існування таких журналів є насамперед отримання грошей від авторів за публікацію, а й укласти перелік 5 загальних недоліків, що пов'язані з цими виданнями.
У книзі Ірене Вальєхо “Подорож книжки. Від папірусу до кіндла” дізнався про бібліотечні сценки в кінофільмі Френка Капри та відшукав ці епізоди на YouTube. Передаю слово авторці: “Оскільки [на початку XX століття] працювати дозволяли тільки незаміжнім жінкам, колективна уява витворила карикатурний образ бібліотекарки: самотньої, прикрої, непривітної, з сивою ґулькою, в окулярах, немодному одязі, страшенно буркотливої. У ментальності цих не таких уже й далеких часів жінка, що працює у товаристві книжок, могла тільки гірко шкодувати про нареченого, який так і не надів обручку їй на палець, і ненароджених дітей. У фільмі It's a Wonderful Life, прем’єра якого відбулася аж 1946 року, ми бачимо відбиток цього стереотипу. Мені цей епізод видається суто пародійним, одначе, на жаль, його знято без дрібки іронії.
Проєкт Harbingers (Передвісники) протягом 6 років вивчає комунікаційну поведінку дослідників-початківців у 9 країнах щодо їх ставлення до сумнівних публікацій. Співпраця з хижацькими виданнями нині однозначно всюди засуджуються, однак маємо нову серйозну загрозу – у науковій спільноті зростає стурбованість через ріст кількості сумнівних публікацій у відкритих виданнях "сірих" академічних видавців. Знакова подія відбулася у 2023 році – уряд Малайзії постановив, що більше не буде компенсувати своїм авторам APC за публікацію статей у журналах MDPI, Frontiers та Hindawi. Щоб ми краще розуміли масштаб цього рішення: MDPI публікує 428 відкритих журналів, Frontiers – 185, Hindawi – 250.
Право на забуття (right to be forgotten, RTBF) – це затверджене в ЄС право людини вимагати видалити з пошукових систем або баз даних недоречні, неточні чи надлишкові дані про себе, що можуть нашкодити репутації. Це право не є абсолютним і повинне враховувати свободу вираження поглядів інших суб'єктів даних. Також дані не можна видаляти, якщо їх обробка необхідна для архівування в інтересах суспільства, для проведення наукових або історичних досліджень, або статистичних цілей. Чи можна застосувати принцип "права на забуття" до академічних публікацій? На сторінках Learned Publishing спробували дослідити це питання з точки зору особистих прав, архівної справи, відкритої науки, хижацьких публікацій та пострецензування.
Шевельов та Пастер обнялися на сторінках Library Hi Tech – з'явилися результати кількісного аналізу публікацій українських авторів у галузі мистецтв та гуманітарних наук 2012-2021 років згідно з даними Scopus (препринт). Кілька загальних висновків: кількість українських гуманітарних досліджень зростає, а українські публікації мають кращу видимість, аніж публікації деяких країн Азії зі схожою чисельністю населення. Водночас цитованість українських робіт є нижчою, аніж очікувалось, англомовні роботи за участі іноземних співавторів цитуються краще. За кількістю публікацій у галузі гуманітарних наук лідирують наші історики.
