skip to main |
skip to sidebar
МОН України знову неприємно здивував. Замість того, щоб підтримувати наукові журнали у складний для країни час, Міністерство вирішило повернутися у темні часи табачниківських муток запропонувавши для громадського обговорення "Проєкт змін до Порядку формування Переліку наукових фахових видань України". Я прочитав цей документ. Відчай. Здається, хтось серйозно вирішив, що реформа – це коли ти запихаєш своїх, малюєш таблички з балами й категоріями та забороняєш академічним журналам жити своїм життям.
Нещодавно в одній академічній онлайн спільноті трапилась історія, яка добре ілюструє, як саме працюють санкції проти російської агресії в науковому світі. Один український дослідник отримав відмову від видавництва PeerJ, яке діє у партнерстві з Taylor & Francis. У листі пояснювалося, що видавець не має права публікувати рукописи авторів, чия афіляція пов’язана з територіями, які підпадають під міжнародні санкції. Проблема полягала у тому, що в афіляції була вказана адреса установи, яка нині розташована на тимчасово окупованій території. Найімовірніше, якби замість цього автор вказав адресу переміщеного університету на підконтрольній Україні території, жодних ускладнень не виникло б.
Публікація наукових наборів даних стає дедалі важливішою у сучасному дослідницькому середовищі, оскільки відкритість науки вимагає не лише доступу до результатів досліджень, але й до самих даних, які лежать в їх основі. Саме тому з’являються спеціальні data papers – статті, повністю присвячені опису, обробці та повторному використанню наукових даних. Проте як саме такі публікації оцінюються науковими журналами і які вимоги до них висувають рецензенти?
У свіжому номері Scientific Data вийшла важлива робота, де автори взяли принципи CARE, розроблені для захисту даних корінних народів, і вдало адаптували їх до сучасних реалій війни в Україні, де персональні дані стали інструментом репресій та злочинів. Головні тези роботи: дані повинні слугувати добробуту спільнот, а не інтересам третіх сторін, і люди повинні мати змогу самі вирішувати, хто і як використовує їхню інформацію.
Україна активно рухається на папері до впровадження відкритої науки й на громадське обговорення винесений законопроєкт «Про внесення змін до деяких Законів України щодо реалізації принципів відкритої науки». У пояснювальній записці сказано, що реалізація проєкту акта “сприятиме швидкому переходу від досліджень до інновацій", однак, як на мене, попри позитивні наміри, у документі залишаються суттєві прогалини, які, навпаки, загрожують інноваційному розвитку країни. Одним із ключових недоліків є відсутність механізму відстрочення відкритого доступу для патентування.
Файний звіт підготували іспанські наукометристи про сьогодення та майбутнє оцінювальної бібліометрії в контексті сучасних реформ у сфері наукової оцінки, зокрема таких ініціатив як DORA та CoARA. Автори запропонували п’ять принципів, яких варто дотримуватися під час використання бібліометричних показників у процесах оцінювання наукових результатів. Нічого принципово нового у цих “іспанських принципах” немає, навіть в Україні давно про це знають. Однак об’єктивна бібліометрична оцінка висвітлює те, що дехто в Україні волів би приховати заради власної вигоди, тож багатьом зручніше удавати, що вони не розуміють цих принципів.
З початком повномасштабного вторгнення росії українські науковці почали дякувати не лише колегам і фондам, а й захисникам у своїх статтях. У журналі Scientometrics пишуть, що такі «воєнні подяки» стали символом того, що навіть у найскладніші часи українська наука живе, і її серце б’ється разом із країною. Сидить вчений на робочому місці, вдома чи в бомбосховищі з ноутбуком, пише статтю, а десь зовсім поряд звучать вибухи й вчений подумки: «Дякую, ЗСУ, що я можу продовжувати займатися своїми дослідженнями!». Потім ця думка перетворюється на текст у секції Acknowledgment, наприклад: «Щиро вдячний захисникам України за можливість завершити це дослідження».
