skip to main |
skip to sidebar
Закон Меткалфа походить із телекомунікацій і стверджує: цінність мережі зростає пропорційно до квадрата кількості її учасників. Якщо в мережі є 10 користувачів – можливих зв’язків між ними приблизно 100, а якщо 1000 – уже мільйон. Іншими словами, що більше учасників, то швидше зростає цінність мережі. У нещодавніх наукових публікаціях цей принцип цікаво застосували до бібліографічних баз даних, які можна уявити як мережі наукових статей і цитувань між ними.
Поки ChatGPT і його родичі пишуть “унікальні” курсові та дипломні, у світі намагаються розв'язати просте питання: як чесно сказати, що до вашої наукової роботи доклав руку штучний інтелект? Генеративний ШІ уже став повсякденним інструментом для науковців, авторів, редакторів, бібліотекарів. Він допомагає планувати дослідження, аналізувати дані, писати тексти, редагувати та створювати візуалізації. Але як зрозуміти, хто, коли та для чого застосовував ШІ? Як забезпечити прозорість і чесність наукових публікацій?
Нова тривожна робота в PNAS про наукове шахрайство, мережі горе-авторів і редакторів, працівників так званих “паперових фабрик”, які спільно продукують та публікують фейкові наукові роботи у величезному масштабі. Найбільше вражає динаміка зростання фальсифікованих публікацій. Кількість підозрілих робіт подвоюється кожні півтора року – у десять разів швидше, ніж зростає сама наукова література. Водночас наявні інструменти боротьби, як-от відкликання статей або деіндексація журналів у реферативних базах даних, не встигають за цим зростанням. У результаті тисячі сумнівних публікацій залишаються частиною наукового обігу.
