Умберто Еко: Інтернет – це ідіот

Інтернет, який здатний запам’ятати геть усе – це ідіот. Пам’ять лише тоді має сенс, коли вона селективна. Адже, не діло пам’ятати всіх солдатів, які загинули під Ватерлоо. Проте, сьогодні все запам’ятовується, а в Мережі містяться як матеріали великих науковців, так і те, що написали найгірші кретини. І вся ця маса інформації не дозволяє нам зрозуміти, що залишити в пам’яті, а що ні.

(Джерело) Словом, ви зрозуміли: без «управлінців інформацією» життя людське, як казав поет, «is a tale told by an idiot – full of sound and fury, signifying nothing».

Тріумф дніпропетровських архітекторів

Ось така «диво-теплиця» перемогла на конкурсі проектів майбутньої бібліотеки імені Є.Кушнарьова. Зі світлини важко зрозуміти, чи є у цієї будівлі ще щось крім однієї стіни, але – переможців не судять, головне, щоб бібліотекарі узимку не мерзли.

ОРФ бібліотеки ім. Стефаника

Далеко не всі знають, що в чудовому приміщенні Костелу єзуїтів (м. Львів, вул. Театральна, 11) знаходиться основна частина обмінно-резервного фонду Наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України. Доступ всередину суворо обмежений, тому тільки на цих рідкісних фотах можете побачити, що там твориться. Зберігаються там якісь 10-ті, 20-ті… примірники видань. Львівська міська рада ще минулого року виділила кошти на ремонт приміщення на вулиці Д.Апостола, 16, куди планують перевезти цей фонд. Допитливі можуть поглянути на мапі де Театральна, а де Апостола… а досвідченні бібліотекарі знають чиїми силами у нас фонди переміщають.

Copyfraud

Новий номер EBIB знайомить нас з поняттям copyfraud, явище надзвичайно поширене в Україні, але досі саме слово залишається маловживаним. Термін «copyfraud» ввів Джейсон Маццоне (Jason Mazzone), походить від «copyright» – авторське право та «fraud» – шахрайство. Маццоне описує copyfraud, як: 1) зумисне накладання авторського права на матеріали які є суспільним надбанням – наприклад, на твори Коцюбинського; 2) накладання обмежень понад ті, які накладає законодавство – буває пишуть, що жодна частина не може бути використана; 3) ствердження авторського права на основі прав власності на копії, чи архіви – приватна власність і авторське право це різні речі; 4) зумисне накладання авторського права на матеріали, які є суспільним надбанням, опубліковані на новому / іншому носію інформації – Косач що на папері, що на диску – Косач.

Григір Тютюнник: «Ах, жаль, хороший читатель был...»

З автобіографії: Коли це якось восени, саме молотили, кличуть мене до зіньківської міліції. «Утік з Харкова?» — «Ні. Сів, та й поїхав». — «А закон про три роки знаєш?» — «Знаю». — «Ну-от». Обрізали на моєму рам'ї ґудзики — і в КПУ. Потім судили. В залі були мама і я з міліціонером. А за столом — народний суддя і народні засідателі. Дали мені чотири місяці. Колонію знаєте в Полтавській області? Ото я там відбував кару — чотири місяці. Коли мене випускали, табірний бібліотекар сказав мені на прощання: «Тебя выпускают? Ах, жаль, хороший читатель был...» В таборі я взнав Тургенєва і Герцена («Кто виноват?», «Отцы и дети», «Записки охотника»).

Загадка української освіти

Нагадаємо собі, що за відсотком приросту кількості випускників вищих навчальних закладів Україна впєрєді планєти всєй. Воно і не дивно, адже в Україні з більш як 45 млн. населенням вишів більше, ніж у Німеччині, Франції, Великій Британії, Польщі, Італії та Бельгії разом узятих, загальна чисельність населення яких становить 226 млн. Разом з тим, бібліотекарі скаржаться, що з року в рік кількість читачів невблаганно падає. Їхні зойки підтверджує і статистика, згідно з якою в Україні інтерес до читання виказують лише 27% населення. Паперові носії інформації далі залишаються «авторитетнішими» за електронні, Уанет далі якийсь ущербний та і тенетами користується лише третина українців. Питання: то звідкіля ці випускники і викладачі ВНЗ беруть інформацію?

Новий курс – бібліотеки осторонь

У НАН для українських владик підготували доповідь «Новий курс України - реформи 2010-2015 років» (погляньте на сайті НБВУ). Слово бібліотека згадується у тексті лише раз (с. 206) – «Податкове законодавство має передбачати можливість для соціально відповідальних підприємств і фізичних осіб самостійно визначати сферу реалізації частини сплачених ними податків (наприклад, для потреб школи, дитсадка, спортивної команди, бібліотеки, лікарні, організації «зелених» чи асоціації інвалідів тощо)».