skip to main |
skip to sidebar
Натрапив на «Film Librarian». Автор цього проекту виклав свою топ-десятку фільмів у яких згадується про нашу професію. «Деякі з цих зображень є точними, деякі ні. Більшість з цих фільмів створюють негативний імідж нашої професії, але є і такі, що показують наші сильні сторони. Всі ці фільми просто нагадують нам, що ми повинні пам'ятати, як інші бачать нас, і якщо це кумедно, то чого б не посміятися усім разом». Соромно признатися, але я жодного фільму з списку не бачив...
«Живі книги» це люди по відношенню до яких у суспільстві існують певні упередження. Михайло Бабінько є громадянином України. У Польщі живе вже 17 років. У «живій бібліотеці» його «замовляли» 10 разів. - Я прийшов сюди випадково. Рік тому дружина розповіла мені про цю акцію. Сподобалося те, що «живі бібліотеки» створюється безкоштовно. Якщо я хоча б трішки зможу зруйнувати стереотип, що українці погані, я буду дуже щасливий. Старші читачі запитують мене про історію, про армію УПА. Іноді проявляють агресію, кажуть прикрі речі – «Українців геть за Буг», або «Українське лайно». Молоде покоління, запитує про мафію, викрадення автівок і про повій. Я намагаюся розвіяти усі ці стереотипи. Люди знають, що Україна є географічним сусідом, бідною і більш нічого. Те що мене особисто у Польщі вразило, так це ріст суспільної свідомості, особливо серед молодого покоління. Потрібно сказати, що зі мною нічого поганого у Вроцлаві не траплялося. У мене тут багато друзів, зі мною моя дружина, діти вчаться у польській гімназії (джерело).
У попередньому (місцями мемуарному) пості я намагався показати «як воно колись було». Тепер спробую описати – «як воно є». З усіх різновидів буккроссингу відносно прижився – «за допомогою безпечних місць». Чому? 99% що комусь це потрібно для якоїсь звітності, демонстрації псевдо-передовитості, компенсації крєатіффності… (імхо). Ось, наприклад, буккроссинг на одеському пляжі – детективи Донцовой, класіка, твори марксізму-лєнінізму. Ви уявляєте, щоб хтось «забув» це у скверику і стукав по клаві: ахтунг! пушкін іздатєльство класікі і соврємєннікі там. Та «завтикай» ти хоча б Памука, чи Шульца! Бачив я і ті полиці бібліотек і книгарень – старий, часто шкідливий, вкритий пліснявою порожняк. Словом, перефразовуючи футбольного коментатора – такий буккроссинг нам не потрібний. P.S. У лівому кутку свіженький фотофакт – буккроссинг у книгарні «Є» (м. Львів).
Ще раз про 31.50. Зважаючи на те, що з опису не завжди можна довідатись про що конкретно стаття (а тим більше «чи вона справді мені потрібна?») просто дивуюся звідки взялася така ціна? Припустімо я купую 10 матеріалів - $315. Лише половина з них виявились потрібними. 150 доларів – тупо на вітер. Як на мене це здирництво. Виявляється, не один я так думаю... Ось знайшов старенькі (2004 рік) фукання Стенфордського університету в бік Elsevier: «Бібліотекам пропонується вивчати ціни на журнали і відмовитися від тих, які коштують непропорційно дорого у порівнянні з їх освітньою та науковою цінністю».
Олена Совин нагадала мені про буккроссинг. Якось я його швидко засвистав і ось відчуваю потребу повернутися. Вікі подає, що ідею буккроссингу запропонував Рон Хорнбекер у травні 2002 року. Гмм… Пригадую, що на наших землях існувало щось подібне значно раніше… Після «Лебединого озера» книжкам стало дихати легше. У книгарнях існував відділ «обміну книг»: ти пропонував книгу для обміну і чекав коли з тобою хтось захоче обмінятись. Міняли Драйзера на Жюль Верна, Дюма на Кальдерона. З’явились а) «комісійні» - книги, які не приймали складали купкою «нехай бере хто хоче»; б) «діди», які не хотіли, щоб їхні бібліотеки помирали разом з ними і віддавали книги за символічну плату (щоб впевнитись же їх колекція не потрапить до варварів); в) євреї, які не могли забрати свої бібліотеки з собою в Ізраїль; г) Свідки Єгови, котрі ловлять кайф лише від своєї фахової літератури. Нагадаю, що усе це творилося у часи менш хлібні за сьогоднішні (я б навіть сказав – відчувалось якесь розчарування у книгах, наслідки якого ми відкашлюємо ще до сьогодні) і тому заволодіти книгою не було аж такою проблемою.
У Мережі запрацював проект «Ягелонська цифрова бібліотека» («Jagiellońska Biblioteka Cyfrowa»). Мета проекту: зберегти найцінніше, що зберігається у Ягелонській бібліотеці та Ягелонському університеті. На сьогодні вже доступно 527 документи: це книги, рукописи, мапи, музика… До квітня 2013 року заплановано оцифрувати 1222 номери журналів, 1644 книжки і інші смаколики…
