skip to main |
skip to sidebar
Слідом за «Паризьким закликом до оцінки досліджень», з'явився ще один дуже важливий документ, який у найближчі роки визначатиме розвиток наукових комунікацій у всій Європі – Висновки Ради Європейського Союзу щодо оцінки досліджень та впровадження відкритої науки (Conclusions on research assessment and implementation of open science). Ці Висновки Ради ЄС містять три розділи: 1) Реформа систем оцінки наукових досліджень в Європі; 2) Європейський підхід та можливості для наукової публікації та наукової комунікації; та 3) Розвиток багатомовності для європейських наукових видань. Загалом документ невеличкий, вам варто швиденько переглянути увесь текст, а я для допису обрав лише кілька найважливіших моментів.
Деякі хитрі наукові видавці наполягають на тому, щоб автор статті погодився на ембарго і розміщував копію своєї роботи у відкритому доступі зі значним запізненням. Як правило, такий фокус відбувається на фінальних етапах рецензування рукопису і звичайно авторам не хочеться розпочинати процес публікації з самого початку в новому журналі. Щоб допомогти авторам зберегти свої права для розміщення рукопису (Author Accepted Manuscript, AAM) у відкритому репозитарії, відома ініціатива coOAlition S запустила онлайн-кампанію «Publish with Power: Protect your rights».
Загадкові анонімні дослідники якось загорілися бажанням написати на C з нуля пошукову систему й так з'явився проєкт exaly – некомерційний пошуковик, що крім індексації наукових документів, розраховує також й наукометричні показники. На сайті проєкту не вказано з яких саме джерел exaly черпає інформацію, проте розробники стверджують, що база пошуковика містить інформацію про 103 мільйони наукових статей і алгоритми аналізують PDF-файли, щоб індексувати текст та витягувати посилання.
В Learned Publishing з'явилася робота про публікації українських авторів у виданнях, що припинили індексуватися в Scopus. Nihil novi sub sole. За період 2011-2020 років у 17 українських установ у виключених зі Scopus виданнях назбиралося понад 20% робіт від загальної кількості їхніх публікацій. Тези конференцій у виключених виданнях цитувалися частіше, ніж статті й навіть огляди. У двох українських університетів цитування робіт у виключених зі Scopus виданнях втричі перевищує середню кількість цитувань робіт у тому ж році та в тій же предметній галузі, а у 12 університетів на одну роботу у виключеному зі Scopus виданні в середньому припадає 4 цитування!
“Викрадені журнали” (hijacked journals) – це журнали-підробки, що цуплять у наукових журналів їхні назви, ISSN та інші метадані й видають себе за справжні. Як правило, такі “викрадені журнали” намагаються надурити науковців – пропонують за гонорар швидко опублікувати статтю, яку буде проіндексовано в Scopus. Багато університетів та урядів хибно переконані, що індексація роботи в подібних базах даних – це неспростовний доказ її науковості, тому “викраденим журналам” не бракує клієнтів.
Молоді чиновниці Міністерства культури та інформаційної політики України так сильно зацікавилися книгами російських видавництв, що аж створили Раду з питань розвитку бібліотечної сфери для розробки механізмів “вилучення пропагандистської літератури з бібліотечних фондів та її заміщення якісною україномовною літературою”. Тобто, нова реінкарнація Мінкульту хоче сказати, що фонди українських бібліотек, що формуються за кошти держбюджету (!), настільки засмічені російською пропагандистською літературою, що довелося аж створювати цілу Раду?!
З'явилися нові Times Higher Education Impact Rankings, що оцінюють університети відповідно до Цілей сталого розвитку. Не знаю, хто у світі продовжує серйозно вірити в подібні рейтингові таблиці, але насправді цей допис про неефективні санкції проти російських університетів. Укладачі THE дуже швидко відреагували на війну в Україні та запевнили світову громадськість, що у їхніх рейтингах жаба дасть циці рашистам. Можливо такі плани справді були, однак коли за справу береться комерційна фірма, то в результаті отримаємо компроміс.
У сфері науки та освіти у нас переважно все крутиться навколо навчання, тому й під час війни у медіа роблять акцент на поновлені навчання в школах. Зараз лише у 2 областях (!) повністю зупинили навчальний процес через активні бойові дії. Лише уявіть – регулярно лунають повідомлення про повітряну тривогу “Негайно прямуйте до найближчого укриття”, а українські вчителі в цей час готуються до уроків і виходять онлайн до своїх учнів! А разом з тим, їм ще й своїх дітей потрібно оберігати… Сподіваюся, що всі працівники міністерства, разом з міністром, працюють у таких самих умовах, про героїзм наших педагогів не забудуть після перемоги й премії не отримують освітяни з Дубліна, чи Кракова.
Відразу 15 наукових видавців підписали спільну заяву в якій не просто висловили своє глибоке занепокоєння ситуацією в Україні, а засудили військову агресію Росії та відмовилися продавати свої товари та послуги російським та білоруським науковим установам. Усі ми знаємо, як великі академічні видавці люблять гроші, але бачимо, що й вони уже цураються кривавих кремлівських купюр. Потрібно пильнувати, щоб ці видавці тишком не передумали, а також серед підписантів поки відсутні такі великі гравці як Willey, Taylor & Francis, Oxford University Press… тож нумо тиснути далі.
Деякі наукові стейкхолдери продовжують бути глибоко стурбованими через військове вторгнення Росії в Україну. На щастя росіянам не вдалося так легко одурити іноземні наукові фонди, товариства, вчених, а от академічні видавці та провайдери схоже працюють за пушкінською формулою “Я сам обманываться рад!”. Успіх з Clarivate ми не змогли поширити на інших комерційних гравців – всі проти війни, але не поспішають вводити обмеження для російських установ.
Десять років не згадував про програми Research4Life, що надають країнам, що розвиваються безплатний, або за дуже низькою ціною, повнотекстовий доступ до наукової літератури. В якийсь момент провідні видавці вирішили, що Україна може купувати доступ за комерційними цінами й кількість доступних через Research4Life назв наукових видань для українських користувачів зменшилася до непристойного.
Минув лише тиждень з моменту запуску ініціативи Saving Ukrainian Cultural Heritage Online (SUCHO), яку організували Квінн Домбровський (Стенфордський університет), Анна Кіяс (Університет Тафтса) та Себастьян Майсторович (Австрійський центр цифрових гуманітарних наук та культурної спадщини), а волонтери з усього світу вже архівували понад 1500 сайтів українських музеїв, бібліотек, цифрових експонатів, текстових корпусів та публікацій у відкритому доступі.
Росія, за підтримки Білорусі, розпочала повномасштабне військове вторгнення в Україну. У відповідь окупанти отримали кулі від української професійної армії, нечуваний спротив єдиного українського народу, осуд всього світу та цілий букет економічних санкцій. Щодня західні компанії призупиняють свою роботу, або взагалі йдуть з російського ринку: General Electric, Continental, Apple, Microsoft, Pornhub, L'oreal, Unilever, Tommy Hilfiger, Calvin Klein, Coca-Cola, KFC, MacDonalds… всі йдуть. Але наукові видавці та провайдери досі не розривають дружніх обіймів з кровожерливою Росією.
On 24 February 2022, Russia launched a large-scale invasion of Ukraine, launching a wide-scale military offensive on multiple fronts. The international community has unequivocally condemned Russian military actions as unacceptable to all. Many countries and companies have already imposed harsh sanctions on Russian businessmen, athletes, and cultural figures for their open support or tacit agreement with Putin's policies.
On February 24, 2022, the Russian Federation launched a full-scale war with Ukraine. Putin's Russia cynically, in front of the whole world, gathered its troops on the Ukrainian border and, with the participation of its Belarusian henchmen, attacked peaceful sleeping Ukrainian cities, villages, ports and airports… The whole world condemned this barbaric attack. For the third day in a row, the Ukrainian army have been effectively fighting for their homeland from more than 100K hordes of Russian occupiers. Someone will ask – Can librarians help in any way? First of all – Do not be silent! Every voice of yours, every official statement of yours, every tweet… motivates and pushes other smart people to action!
Плануємо з колегою досліджувати матеріали різних українських наукових конференцій, тому проводив попередній легенький аналіз авторських та цитатних структур і раптово натрапив на щось геть дивне. Згідно з даними Scopus публікація Vakaliuk, T. A., Pochtoviuk, S. I. (2021). Analysis of tools for the development of augmented reality technologies. CEUR Workshop Proceedings, 2898, 119-130 цитувалася 8 разів і при цьому 6 разів у цих самих CEUR Workshop Proceedings, 2898! Як автори у 6 різних публікаціях могли цитувати роботу, яку ще не було опубліковано?
Страшенно мене дратують глупства про те, що автор неодмінно повинен платити за публікацію своїх робіт у наукових журналах. По-перше – це неправда, а по-друге – ці завивання підривають усю логіку фінансування досліджень у нас в країні. Так, автору доведеться заплатити за публікацію результатів в журналі відкритого доступу (та й то не завжди). Не маєш грошей на відкритий доступ – публікуєш результати у традиційних журналах. Таких журналів більшість і вони беруть гроші не з авторів, а з читачів за доступ до повних текстів. Проте, публікація результатів – це вже фінальна стадія дослідження, а момент коли редакція журналу просить автора сплатити APC – це взагалі майже фінішна пряма!
З'явилася Постанова Кабміну про затвердження Порядку присудження ступеня доктора філософії. На сторінках блогу я, як правило, пишу про наукометричні речі в наших правових актах, тому відразу перейдемо до пункту 8 – “наукові результати дисертації повинні бути висвітлені не менше ніж у 3 наукових публікаціях здобувача, до яких зараховуються”… барабанний дріб, оплески та фанфари… “статті у наукових виданнях, включених на дату опублікування до переліку наукових фахових видань України”. Так, здобувачеві PhD тепер достатньо лише 3 статті у фахових українських журналах категорії Б.
Наукові журнали мають редакційну колегію, що складається з відомих експертів у певній галузі. Як правило, таке членство – це просто почесна місія, хоча іноді членів редколегії можуть попросити прорецензувати кілька рукописів, чи взяти на себе роботу зі спецвипуском. Однак, насамперед очікується, що члени редколегії активно популяризуватимуть журнал серед наукової спільноти й заохочуватимуть інших вчених подавати свої найкращі роботи саме у цей журнал. Зрозуміло, що поважний вчений не стане агітувати публікувати статті у якомусь відстійнику, тому, часто склад редколегії є й певним мірилом якості наукового журналу.
Європейський проєкт OpenAIRE довго, дорого та невпинно працював над підтримкою Відкритого доступу та Відкритої науки й в результаті з'явився цікавий OpenAIRE Research Graph – відкритий ресурс, що об’єднує різні властивості дослідницьких даних (метаданих та посилань), які надходять від грантодавців, наукових установ, дослідників, академічних спільнот та видавців і які доступні в інфраструктурі OpenAIRE Open Science. Сервіс бере дані з різних джерел (журнали, репозитарії, Crossref, DataCite, ORCID…), потім їх аналізує, очищує, класифікує, дедублікує, збагачує і намагається пов'язати всю цю інформацію в єдиній семантичній графовій базі даних.
Роберт М. Сапольські Чому зебри не страждають на виразку: “У докторантурі я боявся, наче вогню, журнального стенда в бібліотеці, де викладалися нові випуски наукових журналів, отримані за останній тиждень, загалом тисячі сторінок тексту. Ми юрмилися навколо цих журналів, майже непритомніючи від панічних атак, – здавалося, що ця нова інформація неначе вибиває у нас ґрунт із-під ніг і ми почувалися дурними, відсталими й дуже пригніченими”.
Кокранівське товариство – міжнародна некомерційна організація медиків, науковців та спеціалістів зі статистики, яка оцінює свідчення щодо ефективності та безпеки різних процедур, тестів та ліків. Інакше кажучи, Cochrane – це надійне джерело об'єктивної, науково обґрунтованої інформації про поточний стан справ у медичній галузі, яка не містить комерційного спонсорства та інших конфліктів інтересів.
Відома викривачка журналів-клонів Анна Абалкіна представила новий препринт у якому спробувала визначити та проаналізувати публікації, що походять з російської фірми, яка продає фейкове співавторство у наукових публікаціях. Нечестивий клієнт цієї фірми може обрати та купити тему статті, своє місце в списку авторів, квартиль журналу, дату публікації та базу даних в якій індексується журнал. За допомогою таких підказок авторка спробувала вичислити статті з купленим співавторством і виявилося, зокрема, що українці також користувалися послугами цієї російської “фабрики публікацій” – протягом 2019-2021 років купили собі щонайменше 111 місць у співавторах. Усі ці публікації та “авторів” можна побачити у таблиці.
На думку Марти Нуссбаум з гуманітарними науками та мистецтвом пов'язані такі здібності як: здатність до критичного мислення, здатність відірватися від приватних інтересів та поглянути на світові проблеми очима "громадянина світу", а також здатність співчутливо ставитися до труднощів іншої людини. Не знаю як вам, а мені цього року дуже бракувало митців та гуманітаріїв. Закінчується 2021 рік, а це значить, що час на традиційний дайджест.
Scopus включає і продовжує індексувати багато дивних видань, але інколи терпець вривається навіть у членів Консультативної ради формування контенту Scopus і база перестає індексувати підозрілі видання. При цьому, виключені підозрілі публікації залишаються в Scopus назавжди й багато таких робіт продовжують надувати фейкову цитованість, h-індекси багатьом українським авторам та установам. Elsevier кілька разів на рік виганяє видання зі Scopus і після наступної порції виключень кількість українських публікацій у виключених напевно збільшиться, але погляньмо що ми вже маємо у цьому році.
Читаю Польовий посібник для наукових журналістів: “Загальна риса багатьох великих журналів – вимога дотримуватись системи заборон на публікацію новин. Нові статті або верстка зазвичай доступні приблизно за тиждень до їх публікації з розрахунку на те, що журналісти, які отримують такий матеріал “з обмеженим доступом”, погоджуються дочекатися публікації й лише після цього опублікують власний матеріал. Така система дає журналістам трохи часу, щоб попрацювати над текстом і при цьому не боятися, що хтось інший тебе обжене.
Якщо у вас вкрали тільки чверть зарплати, то це крадіжка, чи ні? А якщо вкрали 25%? А якщо 15%? А якщо це ви витягнули з чужого гаманця 10 гривень? Відповіді на всі ці питання очевидні, однак чомусь українські редакції наукових журналів копіюють один в одного якусь дику маячню про допустимий відсоток плагіату! Ви тільки вдумайтеся в це словосполучення! Спробуйте загуглити щось типу: “Якщо плагіат не менше 25% – стаття може бути відхилена”, чи англійською: “more than” або “less than 25% of plagiarism” і знайдете силу-силенну таких прикладів.
Верховна Рада ухвалила державний бюджет на 2022 рік. Цього разу ми дещо змінимо логіку пошуку запланованих видатків з бюджету на підтримку бібліотек. Переходимо на портал Верховної Ради, знайдемо Додаток 01.12.2021 і в ньому переглянемо порівняльні таблиці до додатків – що було подано на перше читання, що на друге і що з того вийшло. Бачимо, що на забезпечення діяльності національних музеїв, національних і державних бібліотек та культурно-просвітницьких центрів у 2022 році заплановано витратити 1 102 668,8 тис. грн. У порівнянні з минулим бюджетом +175 380,7 тис. грн, що враховуючи інфляцію, ріст мінімалки, цін на опалення... приблизно одне і теж.
Багато негативу у моїх дописах, адже не тішить мене те, що діється сьогодні в українській науці, вищій освіті, бібліотечній справі… надто легко ми дозволяємо різним пройдисвітам паплюжити ідеали Просвітництва. Але не можна писати постійно про сумне, тому хочу поділитися двома прикладами, що мене приємно здивували. Перший – це Положення про преміювання за досягнення високого рівня оприлюднення результатів наукових досліджень від Сумського державного університету.
Не секрет, що кожен може відредагувати профіль автора в Scopus. За допомогою кнопки Search for a missing document можна знайти публікації, що не потрапили в профіль, а кнопка Remove from profile навпаки дозволяє вилучати зайві записи. Все це видається очевидним для людей, які хоч трохи працювали зі Scopus, чи подібними системами. А тепер уявіть, що ви – псевдонауковець який купив статтю в Scopus. Ви самостійно не те що свій профіль не знайдете, ви й у сам Scopus не зайдете!
Пригадуєте, я застерігав вас, що нові та старі обличчя задумали пускати бібліотеки з молотка? На щастя той законопроєкт загубився десь в міністерських коридорах, але виявилося, що наші чиновники й без поправок прекрасно дають собі раду зі знищенням бібліотек. Заступниця міністра культури та інформаційної політики Лариса Петасюк зізналася, що протягом 2020-2021 років Мінікульт погодився ліквідувати 603 бібліотеки, а ще умив руки стосовно 463 бібліотек виключивши їх з мережі закладів культури. Разом отримаємо – 1066 бібліотек! Якщо поглянути на офіційну статистику, то кількість бібліотек зменшувалася й у минулі роки, але лік йшов на одиниці, а не на тисячу!
Зізнаюся, що дещо розчарувався в Mendeley після закриття апки та фокусів корпорації з перешкоджанням експортувати свою бібліотеку в інші бібліографічні менеджери. Однак, вирішив таки написати окремий допис про одну з додаткових фішок вебімпортера Mendeley, що виявилась для мене особливо корисною в цьому році. Застосунок для браузера Mendeley Web Importer, що дозволяє користувачам швидко зберігати бібліографічні описи наукових публікацій у свої бібліотеки, також пропонує переглянути повний текст документа перед збереженням його опису.
У Journal of Library Metadata з'явилася дорожня карта щодо застосування принципів FAIR для дослідницької інформації у відкритих інфраструктурах, яку розроблено авторами з двох країн – Німеччини та України. FAIR (Findable, Accessible, Interoperable, and Reusable) – це набір керівних принципів, які забезпечують відшукуваність, доступність, сумісність і багаторазовість використання дослідницьких даних. Відповідно до мети цього проєкту, під час серії онлайн воркшопів, принципи FAIR були повторені, переосмислені та інтерпретовані для застосування в дослідницьких інфраструктурах. Не буду переповідати увесь зміст цієї роботи, проте хочу зробити акцент на деяких практичних вітчизняних аспектах цих принципів.
Відкрию вам маленьку таємницю. Знаєте, кого не люблять академічні бібліотекарі? Людей, читачів, інших бібліотекарів… але найбільше вони не люблять – очільників НДЧ!!! Жартую, проте сучасні бібліотекарі та наукові управлінці зараз працюють в динамічних умовах стрімкого розвитку технологій та жорсткої конкуренції за фінансові ресурси, тому стосунки між ними часто дуже напружені. У серпні Австралійська дослідницька рада дорвалася до австралійських бібліотекарів, коли раптово вирішила відхиляти грантові заявки, що містили згадки про препринти. Бібліотекарі витратили купу часу та зусиль, щоб розтлумачити науковцям, наскільки важливі препринти у науковій екосистемі, а чиновники одним своїм ретроградним рішенням спробували все зіпсувати.
Паралельно із запуском порталу для видавців, Clarivate поділився й своїми критеріями відбору журналів для їх представлення в базах Web of Science. У цьому напрямку нічого нового й не варто вигадувати, вимоги WoS нічим принципово не відрізняються від вимог Scopus, але є певні особливості в строках та етапах проходження перевірки. Пам'ятаємо, що Web of Science – це платформа на якій представлено багато реферативних баз, деякі з них об'єднані в Core Collection, яка також складається з кількох баз даних і для початку журналу потрібно увійти в базу ESCI.
Екстремальне самоцитування та “ферми цитувань” (це коли порівняно невеликі групи авторів масово цитують статті один одного) – роблять метрики фальшивими, безглуздими та непридатними для використання. Для виявлення таких фальшувань Джерон Баас, Кевін Бояк та Джон Іоаннідіс ще у 2019 році створили загальнодоступну стандартизовану базу даних авторських метрик цитування для різних наукових галузей. База надає стандартизовану інформацію про метрики 100K кращих науковців згідно з показником composite citation index із врахуванням та без врахування самоцитувань. Проєкт виявився таким популярним, що на численні прохання наукометристів у 2020 році з'явилося оновлення цієї бази.
В Україні вже ходять легенди про скопусівські матеріали конференцій, що видані під парасолькою IEEE, CEUR ітд. Анонімний дописувач поділився зі мною аналізом та повними текстами матеріалів однієї такої конференції, у якій “відзначилися” працівники Львівської політехніки. Звісно цей приклад далеко неунікальний, але зі своєю родзинкою. Спершу подаю майже без змін аналіз цього добродія. Факти перевірив, все так, але також неодмінно прочитайте й мій коментар до цього аналізу.
Останнім часом мені чомусь регулярно доводилося чути від колег-бібліотекарів з різних куточків одне й те саме запитання-виправдання у різних варіаціях – Що я можу зробити? Що я міг зробити? Що мені потрібно було зробити? ітд. Неодмінно ще потрібно додати (залежно від посади) – Я ж не завідувач, не директор, не міністр, не президент… Мені сказали от я і… Такі виправдання могли стосуватися цілковито різних аспектів професійного життя – від побутових, що ніхто не може впоратися з неадекватною літньою заввідділу стародруків, яка постійно ріже ковбасу на рідкісних виданнях, і аж до глобальних проблем формування спільної осмисленої реакції на кепські дії уряду в галузі. Причина завжди одна – Що я можу зробити? Я ж не… і так щоразу.
Вчені вирішили дізнатися як часто використовуються енциклопедії у сучасних наукових дослідженнях, тому за допомогою Scopus проаналізували згадки двох краудсорсингових (Wikipedia, Baidu Baike) та двох експертих (Britannica, Scholarpedia) енциклопедій у статтях 2002-2020 рр. Результати свідчать, що енциклопедії мають дуже незначну цінність для академічних досліджень, однак попри це за кількістю отриманих цитувань лідирує Вікіпедія, яка особливо популярна у комп'ютерних науках. При цьому Вікіпедію почали згадувати менше, а от кількість згадок Britannica та Scholarpedia навпаки зростає, але поки рано говорити, що експертні енциклопедії незабаром потіснять краудсорсингові.
Некомерційна організація наукових бібліотек HathiTrust зберігає понад 17 мільйонів зацифрованих документів задля досягнення наукових, а не корпоративних інтересів. HathiTrust підтримує відразу кілька програм і послуг – програма спільного збереження друкованих видань Shared Print Program, програма Федеральних документів США, програма перевірки авторського права Copyright Review Program та (найцікавіше для мене) Дослідницький центр HathiTrust, що пропонує використання корпусу HathiTrust як набору даних для аналізу.
Відома іспанська дослідницька група представила новий інструмент Scimago Graphica для аналізу та візуалізації даних. Інструмент доступний для Mac, Windows та Linux, абсолютно безплатний, але розробники працюють над просунутою платною версією, де обіцяють ще більше функцій. За допомогою простого перетягування у користувацькому інтерфейсі можна досліджувати, фільтрувати та візуалізувати набори даних. Scimago Graphica пропонує поглянути на приклади діаграм, які можна створити, а потім використати у статті, чи інтерактивно представити на власному сайті.
Пригадуєте, нещодавно чеські дослідники розповіли на сторінках Scientometrics, що в Scopus представлено статті з понад трьохсот потенційно хижацьких журналів. Попри те, що нові номери більшості з цих видань більше не представлені в базі, раніше проіндексовані роботи нікуди не поділися й продовжують завищувати показники деяких установ та авторів. У Nature навіть з'явилася новина на основі цієї статті, однак через пів року трапився грім серед ясного неба – попри незгоду чеських авторів, головний редактор Scientometrics відкликав статтю на вимогу одного з видавців, що згаданий в аналізі.
