skip to main |
skip to sidebar
Оформлення рукопису для подачі та переподачі може створювати значне додаткове навантаження на науковців. Залежно від складності переоформлення автори витрачають від 1 до 14 годин на таку марудну роботу. Група науковців вирішила оцінити час та фінансові витрати, що необхідні для того, щоб переформатувати роботу відповідно до різноманітних вимог 302 провідних біомедичних журналів. Автори врахували погодинну академічну зарплату в ЄС та США, час витрачений на переформатування статей, кількість повторних подач на рік, і виявили, що лише у 2021 році через переформатування статей втрачено приблизно 230 мільйонів доларів США!
Група, що стоїть за радикальною ініціативою відкритого доступу Plan S, оголосила про свій наступний амбітний план щодо відповідальної публікації результатів наукових досліджень. Творці Plan S тепер хочуть, щоб усі версії статті, а також пов’язані з нею звіти про рецензування, відразу публікувалися безплатно та відкрито, і щоб саме автори, а не видавці, вирішували, де і коли вперше опублікувати свою роботу.
24 жовтня 79 року відбулося виверження Везувію. Помпеї, Геркуланум та ще кілька містечок Римської імперії накрило шаром попелу та лави. Жахлива трагедія і скарб для істориків. На початку XVIII століття археологи відкопали в Геркуланумі палац у якому знайшли приблизно 2 тисячі обвуглених сувоїв. Це поки єдина бібліотека античного світу, що збереглася дотепер. З одного боку – виверження вулкана законсервувало сувої (місто вкрив вулканічний попіл, який охолонув і застиг). З іншого – після вибуху вулканічного газу сувої папірусу обвуглилися так, що перші копачі помилково вважали, що це не сувої, а шматки вугілля.
Виявляється, що людство обожнювало читати, навіть коли паперових та електронних книг ще не існувало. У “Подорожі книжки. Від папірусу до кіндла” Ірене Вальєхо пропонує нам поспостерігати за розвитком книг та читання, а я насмикав кілька цікавих фрагментів з книжки. Слово доктору Вальєхо.
Марк Р. Фрайермут з Жіночого університету префектури Ґумма використав давно вже неактуальні списки хижацьких журналів Джефрі Білла і надіслав навмисно погано написаний рукопис з фальшивими іменами та афіліаціями у 58 відкритих журналів. 21 редакція прийняла цей рукопис або без жодних змін, або з косметичними правками. Спілкування з редакціями хижацьких журналів дозволили доктору Фрайермуту не лише зрозуміти, що метою існування таких журналів є насамперед отримання грошей від авторів за публікацію, а й укласти перелік 5 загальних недоліків, що пов'язані з цими виданнями.
У книзі Ірене Вальєхо “Подорож книжки. Від папірусу до кіндла” дізнався про бібліотечні сценки в кінофільмі Френка Капри та відшукав ці епізоди на YouTube. Передаю слово авторці: “Оскільки [на початку XX століття] працювати дозволяли тільки незаміжнім жінкам, колективна уява витворила карикатурний образ бібліотекарки: самотньої, прикрої, непривітної, з сивою ґулькою, в окулярах, немодному одязі, страшенно буркотливої. У ментальності цих не таких уже й далеких часів жінка, що працює у товаристві книжок, могла тільки гірко шкодувати про нареченого, який так і не надів обручку їй на палець, і ненароджених дітей. У фільмі It's a Wonderful Life, прем’єра якого відбулася аж 1946 року, ми бачимо відбиток цього стереотипу. Мені цей епізод видається суто пародійним, одначе, на жаль, його знято без дрібки іронії.
Проєкт Harbingers (Передвісники) протягом 6 років вивчає комунікаційну поведінку дослідників-початківців у 9 країнах щодо їх ставлення до сумнівних публікацій. Співпраця з хижацькими виданнями нині однозначно всюди засуджуються, однак маємо нову серйозну загрозу – у науковій спільноті зростає стурбованість через ріст кількості сумнівних публікацій у відкритих виданнях "сірих" академічних видавців. Знакова подія відбулася у 2023 році – уряд Малайзії постановив, що більше не буде компенсувати своїм авторам APC за публікацію статей у журналах MDPI, Frontiers та Hindawi. Щоб ми краще розуміли масштаб цього рішення: MDPI публікує 428 відкритих журналів, Frontiers – 185, Hindawi – 250.
Право на забуття (right to be forgotten, RTBF) – це затверджене в ЄС право людини вимагати видалити з пошукових систем або баз даних недоречні, неточні чи надлишкові дані про себе, що можуть нашкодити репутації. Це право не є абсолютним і повинне враховувати свободу вираження поглядів інших суб'єктів даних. Також дані не можна видаляти, якщо їх обробка необхідна для архівування в інтересах суспільства, для проведення наукових або історичних досліджень, або статистичних цілей. Чи можна застосувати принцип "права на забуття" до академічних публікацій? На сторінках Learned Publishing спробували дослідити це питання з точки зору особистих прав, архівної справи, відкритої науки, хижацьких публікацій та пострецензування.
Шевельов та Пастер обнялися на сторінках Library Hi Tech – з'явилися результати кількісного аналізу публікацій українських авторів у галузі мистецтв та гуманітарних наук 2012-2021 років згідно з даними Scopus (препринт). Кілька загальних висновків: кількість українських гуманітарних досліджень зростає, а українські публікації мають кращу видимість, аніж публікації деяких країн Азії зі схожою чисельністю населення. Водночас цитованість українських робіт є нижчою, аніж очікувалось, англомовні роботи за участі іноземних співавторів цитуються краще. За кількістю публікацій у галузі гуманітарних наук лідирують наші історики.
Влітку у розпал війни трапилися, як на мене, дві цікаві події на які мало хто звернув увагу. У червні недержавна компанія “Нова пошта” відкрила своє перше відділення у Берліні й приблизно у той самий час керівництво національної поштової компанії повідомило, що “Укрпошта” знову хоче придбати банк. Компанія, яку нахвалюють за якість послуг розширила свою європейську мережу, натомість компанія, яку часто критикують за недбале ставлення до клієнтів натякнула, що в неї є й інші справи. Не буду порівнювати вартість, стратегічне мислення, чи професійність українських поштових операторів, однак визнаймо – ще кілька років тому більшість з нас вважали, що жодних альтернатив кепському державному поштовому сервісу просто бути не може.
Уривок з книги Джона М. Баррі “Пандемія. Моторошна історія іспанського грипу”: «1869 року президентом Гарварду став Чарльз Еліот… У першому виступі на посаді президента він заявив: “Усю систему медичної освіти в цій країні потрібно ґрунтовно реформувати. Невігластво й загальну некомпетентність пересічного випускника американської медичної школи, коли він здобуде ступінь, що випускає його в суспільство, просто годі собі уявити”. Незабаром після тієї заяви свіжоспечений випускник Гарварду вбив трьох пацієнтів поспіль, бо не знав, яка доза морфіну смертельна.
Вільно переповім вам тези з конференції STI 2023 про перипетії встановлення литовської наукової політики. Матеріал корисний не лише для полісімейкерів та наукометристів, а для усіх, хто вперто вболіває за долю нашої країни, навіть попри те, що роками не вдається достукатися до твердолобих та злодійкуватих українських чиновників. Коли Литва відновила свою незалежність у 1990 році, невеличка литовська наукова спільнота продовжила орієнтуватися на стару радянську систему і мала мало зв'язків з іноземними дослідниками. Державні кошти на вищу освіту та дослідження розподілялися незрозуміло як, аж поки у 1994 році литовським вченим не доручили провести перше національне оцінювання наукової продуктивності.
Якщо вірити базі Crossref, то українські наукові журнали щороку публікують приблизно 73000 робіт. Згідно з інформацією Міністерства освіти та науки України у червні 2023 року 1587 вітчизняних журналів виконали високі вимоги та отримали гоноровий статус “наукового фахового видання”. Спробуємо розділити згадану кількість публікацій на цю космічну кількість фахових видань – отримаємо 46 публікацій у рік на 1 видання, тож дані Crossref видаються мені цілком правдоподібними.
Дослідники представили результати аналізу наукових статей, опублікованих у 2016 році, та їх цитувань, отриманих у 2016-2020 роках, у 40 предметних категоріях згідно з даними Scopus. Результати свідчать, що опубліковані в гібридних журналах статті в середньому отримали вдвічі більше цитувань, аніж ті, які опубліковано в золотих відкритих журналах! Крім того, незалежно від типу відкритості публікації, наукові роботи, що з'явилися завдяки фінансовій підтримці грантодавців зазвичай отримують на 50% більше цитувань, аніж ніким непрофінансовані роботи. Поговорімо спершу про другий результат.
Редакційна колегія провідного наукового журналу з досліджень зображень мозку Neuroimage пішла у відставку після того, як Elsevier відмовився знизити збір за публікацію статті у журналі. Колишній головний редактор заявив, що ексредактори Neuroimage планують створити новий журнал і “забирають з собою репутацію”. Бібліотекарі повинні пам'ятати інший успішний приклад такої протестної міграції, що пов'язаний зі створенням журналу Quantitative Science Studies, тож сподіваюся, що й цим бунтарям все вдасться.
Наукова спільнота стає усе прозорішою та відкритішою: публікації дедалі доступніші, шириться планетою відкрите рецензування, препринти, обмін даними, попередня реєстрація гіпотез тощо. З'являються все нові та нові способи публікації, існують численні ініціативи та академічні видавничі платформи. Сучасний ландшафт дослідницьких онлайн інструментів і баз даних став таким складним та розпорошеним, що годі очікувати, що пересічний дослідник точно знатиме, які саме інструменти слід використовувати для отримання конкретної інформації. Словом, нам бракує інфраструктури, яка б надавала інформацію про відкритість, політики та процедури наукових журналів, платформ і видавців.
Услід за новим Законом про авторське право в Україні, ми отримали й новий Закон України від 13.12.2022 № 2849-IX «Про медіа», через що відразу 6 законів втратили чинність, а ще у 7 законів внесено суттєві зміни. Тексту Закону багато, окремі норми впроваджуватимуться поступово відповідно до визначених термінів, тому раджу почитати роз’яснення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення щодо його впровадження. Звичайно, нас як громадян цікавить увесь Закон, проте у дописі я обмежуся бібліотечними турботами та спробую розібратися, що саме змінилося для видавців наукових журналів.
Глобальна наука – це не про рівність. У світі є кілька національних наукових систем, що відіграють провідну роль, тоді як решта – це периферійні системи, які, в кращому випадку, слугують постачальниками наукових кадрів. Оптимісти вірять, що нині відбувається рух до плюралістичної глобальної науки й академічні андердоги активно співпрацюють між собою. Песимісти ж ділять земну кулю на Глобальні Північ та Південь й стверджують, що світ завжди несправедливий, а наукова нерівність з часом увічнюється.
Підозра в інтелектуальній крадіжці – це жахливо. Однак у випадках зі скандалами навколо плагіату у наших дисертаціях йдеться, як правило, про 250-500 сторінковий рукопис українською мовою невідомого у науковому світі автора, де відсутні кілька покликів на роботи іншого невідомого українського автора. Якби ж то громада викрикувала звинувачення на кшталт – “Це все вже було в Пріцака!”. Ні, в українських плагіатних кейсах ніколи незрозуміло який же науковий результат вкрадено, а який захищено.
Багатьом мої дописи видаються песимістичними. Щодо цього, то мені подобаються слова Фуко: “Я говорю не “все погане”, а “все небезпечне”, а це не зовсім те саме. Якщо все небезпечне, ми завжди маємо, що робити. Тому моя позиція веде не до апатії, а до песимістичного гіперактивізму. Я вважаю, що етико-політичний вибір, який ми мусимо робити щодня, полягає в тому, щоб визначати, якою є найбільша загроза”. 24 лютого 2022 року відбулось повномасштабне вторгнення росії в Україну. Я не вважаю, що з усіх гучномовців тепер щодня має литися виключно щось піднесено-патріотичне. Ми навпаки повинні вміти розгледіти найбільші загрози, засвоїти ці уроки й робити все для того, щоб вони ніколи не повторилися.
Пригадалося сьогодні, що у січні минулого року я писав (і не дописав) жартівливий есей для Science чи Nature про те, що українських науковців не впізнають у країнах Глобальної Півночі й нам це створює додаткові труднощі у науковій комунікації. Розпочиналася чернетка з кіношного штампа: Камера повільно наближається. Постапокаліптичний пейзаж. Купи сміття. Занедбані потворні гігантські будівлі з облупленими стінами, за якими напівбожевільні чоловічки в білих халатах майструють супербомбу для якогось суперзлочинця. Головний негідник фільму для чогось хоче похизуватися своїми злочинними планами перед своїм антагоністом – Знайомтесь. Це фізик-атомщик доктор Лідія Сжеркхановіч. – Сжеркхановіч? Хмм… Ви, напевно, росіянка? – Ні, я – українка!
Скриньку Пандори остаточно відкрито, несправедливість виправлено і чат-бот зі штучним інтелектом ChatGPT від компанії OpenAI вже офіційно доступний для користувачів в Україні. Тепер наші наукові керівники, члени спеціалізованих вчених рад, працівники редакцій наукових журналів… повинні навчитися розрізняти маячню білкових ректорів і здобувачів від маячні бездушних залізяк. Якщо хтось сподівається на так звані “антиплагіатні” програми, які всього лиш показують відсоток збігів символів у тексті, то я вас розчарую – ChatGPT генерує цілковито унікальний текст. Так нещодавно у Мордорі студент успішно захистив дипломну роботу, яку він згенерував протягом 23 годин.
Довкола нас вже купа відкритих даних, репозитарії ломляться від датасетів, але від цього ви не стали щасливіші?! Можливо, ви навіть відчуваєте певний сором через те, що всі волають, які прекрасні відкриті дані, а ви не знаєте, що з цими прекрасностями робити? А знаєте чому так? Тому що вас дурять! Майкл Гурштейн ще у 2011 році запропонував модель ефективного використання даних для того, щоб стримати зростання інформаційної нерівності – щоб бідні верстви населення не були виключені з процесу «ефективного використання» відкритих даних.
Люблю розпочинати рік з наукпопу. Попри велику війну наші видавці продовжують тішити нас новинками, а блекаути змушують багатьох земляків викроювати більше часу для читання. Поки що я цілковито залежний від перекладів, однак мрію, що колись мені не доведеться роками чекати на український переклад, а разом з англомовними читачами відразу зможу насолоджуватися свіженьким нон-фікшном (наприклад, “Війною чіпів”). Добре пам'ятаю голодні читацькі роки, тому, незалежно від знання іноземних мов, планую й надалі усіляко підтримати українських видавців науково-популярної літератури, щоправда, вони й без мене прекрасно дають собі раду.
Оскаженіла від поразок країна-терорист на очах в усього світу навмисно бомбить наші електростанції. Світла в країні бракує, відповідно, українцям доводиться переживати жорсткі та помірні блекаути. Прочитав у книжкових підсумках 2022 року від LB.ua, що “книжки допомагають убити час під час блекаутів, тому останніми місяцями їх скуповують дуже активно… Прямо під час повномасштабної війни в Україні відкриваються нові книгарні”. Про схожі читацькі тренди пише й Forbes Україна. Якщо зараз в Україні відбувається такий блекаутний читацький бум, то, можливо, бібліотеки також відчули сплеск читацької активності?
Спершу я подумав – Війна. Який дайджест?.. Але коли ще вести щоденник як не зараз? Отож, у лютому 2022-го сотні тисяч рашистських солдатиків припхались в Україну і відразу полізли на столицю й на інші українські міста та села. Схоже наші “еліти” завчасно спакували валізи, залишили ключ під килимком, західні аналітики смакували в який саме день тижня впаде Київ… але щось у московитів пішло не так. Українське суспільство страшенно нерівне – біднякам байдуже на капітуляційні плани казково багатих, а ЗСУ не вірить в рейтинги. Цей український дух, ця вічна історія про Давида і Голіафа окриляє людей у різних куточках світу, і могла б надихнути й представників професії на букву Б, однак на голому ентузіазмі совок у бібліотечній галузі не здолати.
Верховна Рада України прийняла у першому читанні абсолютно дикий законопроєкт згідно з яким науково-освітні програми та наукові дослідження не можуть містити посилання на джерела інформації, що створені на території росії, російською мовою, громадянином росії, або російською установою. Логіка ініціаторів документа (до написання якого долучився навіть відомий український вчений Василь Вірастюк!) – наукові праці громадян авторитарної держави апріорі нафаршировані рашистською пропагандою. Також одна з ініціаторок заборони скаржиться, що в українських університетах студенти досі навчаються за російськими підручниками.
Пригадуєте популярну сцену в багатьох науково-фантастичних фільмах – герой щось запитує у комп'ютера і машина йому відповідає людською мовою. Ми з вами вже якось звикли, що спершу необхідно ввести ключові слова, пошукова система запропонує нам перелік документів, а далі ми зазираємо у кожен з цих текстів та намагаємося зрозуміти чому комп'ютерний алгоритм нам їх підсунув. Методи машинного навчання, штучного інтелекту та обробки природної мови не стоять на місці, і сьогодні створено вже кілька цікавих академічних пошукових систем, де машина намагається відразу дати користувачам відповідь. Деякі з таких систем просто виділяють частину тексту в публікаціях, а деякі намагаються згенерувати відповідь природною мовою.
Цікаві результати дослідження надійшли від працівників бібліотеки Університету Іллінойсу в Чикаго: більшість викладачів цього університету вважають онлайн-журнали, бази даних та (зараз українські бібліотекарі зіщуляться) міжбібліотечний абонемент – найважливішими ресурсами для проведення досліджень на факультетах. Викладачі соціальних наук охочіше сприймають допомогу від бібліотекарів, аніж викладачі природничих наук, а найпопулярніші стратегії отримання повних текстів робіт – базовий інтернет-пошук безплатної версії, використання МБА та Google Scholar.
Верховна Рада рекордно швидко ухвалила закон про державний бюджет України на 2023 рік. Переходимо на сторінку з карткою Проєкту Закону і в одному з Додатків (друге читання (бюджет)) (31.10.2022) знайдемо заплановані видатки на наступний рік. Відшукуємо в таблиці нашу основну статтю і дізнаємося, що на забезпечення діяльності національних музеїв, національних і державних бібліотек та культурно-просвітницьких центрів у 2023 році заплановано витратити 911 546,9 тис. грн. Навіть у порівнянні з минулим бюджетом це менше на -191 121,9 тис. грн. Війна в країні. Час, коли рашистські танки ще можна було спинити за допомогою книжок, ми змарнували, тому грошей на підтримку бібліотек могло бути ще менше.
Попри те, що рашисти в агонії кидають ракети на наші дитячі майданчики, країна працює й Кабінет Міністрів України затвердив національний план щодо відкритої науки. Текст плану містить різні заходи, індикатори та виконавців, проте у цьому дописі я не планую докладно все це розбирати. На самому початку в документі слушно сказано про “удосконалення законодавства відповідно до стандартів та норм Європейського Союзу”.
Поки кацапські могилізовані барани слухняно маршують на фронт для того, щоб вбивати та грабувати українців, прихильники ініціативи cOAlition S, яка працює над тим, щоб повний і негайний відкритий доступ до наукових публікацій став реальністю, створили онлайн інструмент для перевірки журналів, що допомагає автором відшукати сумісні з Plan S маршрути для публікації результатів своїх досліджень.
Вряди-годи мене просять швидко й безплатно підготувати якісь повчання про те, як закордоном оцінюють наукові результати, і як це можна використати в Україні. Звичайно я відмовляюся і люди думають, що це я роблю на зло, через жадобу гонорарів, чи ще чомусь. Я намагаюся пояснити – А якби ви почули, що потрібно підготувати вичерпну інформацію про те, як закордоном діагностують та лікують рак простати, і які кращі практики варто імплементувати в систему охорони здоров'я Україні, з урахуванням наших організаційних та технічних можливостей?! Тут люди відразу хитають головою і бідкаються, що це важко. А от відповісти на питання як ефективно розподілити куце державне фінансування на дослідження того ж раку, у нас чомусь вважають, що це легко.
Nowadays, peer review is a cornerstone of modern scholarly communication. Peer review is based on the principle that all scientists are equal: only specific work is evaluated, regardless of authors’ previous achievements, positions, institutions or countries. At the same time, each author has the right to freely choose a journal for publication and count on impartial peer review. However, recently I have started to notice that journal editors are asking me to review manuscripts exclusively from scientists from a certain group of developing countries. And this applies to journals of different fields and different international publishers.
Цей допис я розпочав писати ще в січні, до війни, а потім забув про цю чернетку. У серпні Clarivate несподівано закрив Publons, повністю розчинив цей сервіс у Web of Science, й тільки тоді я пригадав, що маю незакінчений допис про Publons. Гадаю коротка історія існування цього сервісу заслуговує на фіксацію, тому розповім вам історію як Publons “примирив” Джеффрі Білла з видавництвом MDPI.
Поки у Європі тупцюють навколо Плану S, американський президент встрелив по фінансових апетитах великих академічних видавців. Адміністрація Байдена просить наукових грантодавців США розробити та впровадити відповідні політики, щоб з 2026 року всі результати досліджень, які профінансовані за кошти федерального бюджету, відразу були відкритими для читання. Зараз у США допускається 1-річна затримка на відкритий доступ до результатів і це ембарго дозволяє видавцям отримувати прибутки від продажу передплати. Критики цієї системи слушно стверджують, що платників податків дурять і змушують платити двічі – один раз для фінансування дослідження та другий раз для перегляду результатів.
Пов'язані з пандемією COVID-19 карантинні обмеження підсунули свиню фейковій бібліотечній статистиці. Якщо раніше статистику обслуговування малювали зі стелі, то під час коронавірусу бібліотечну онлайн роботу, що завиграшки виконували два бібліотекарі, довелося розтягувати та ділити у звітах на 20, 30 і більше працівників. І тут прийшла війна. Нічні жахіття, роз'єднані сім'ї, вивезені діти, психологічні травми, смерть на вокзалі, зруйновані бібліотечні приміщення, згорілі фонди. Частина українських бібліотекарів продовжують працювати на лінії вогню, але більшість бібліотекарів повернулися до роботи у безпечніших регіонах. Питання тільки – а що робити далі?
Триває війна в Україні. Нічого не вдається досягти росіянам на полі бою, тому ця мерзота вдається до відвертого терору й обстрілює ракетами наші міста. Регулярно в областях України лунають звуки повітряної тривоги, а це значить, що існує реальна загроза повітряного удару і заради безпеки необхідно дотримуватись певного алгоритму дій. Навчені жахливим терактом у Кременчуці торгові центри суворіше почали слідувати плану поведінки під час тривоги, водії трамваїв зупиняють рух, мамочки репетують, що не відпустять дітей в школу, МОН інспектує стан укриттів… але ніхто не згадує про мільйони відвідувачів у читальних залах, у цих “затишних куточках масового дозвілля та навчання”.
Усі ми прагнемо великої перемоги над рашизмом та поки підбадьоримо себе переможенькою з полів відкритих цитувань. Відома міжнародна асоціація фахівців у галузі електротехніки та електроніки Institute of Electrical and Electronics Engineers (IEEE) вирішила приєднатися до Initiative for Open Citations та відкрити дані про цитування для всіх своїх публікацій. IEEE залишався єдиним великим науковим видавцем, який ще був не приєднався до Ініціативи для відкритих цитувань і ось у липні 2022 року – це сталося! Тепер величезна кількість даних про наукові цитування відкриті та доступні кожному і можна їх використовувати без будь-яких обмежень у власних інформаційних системах.
Поки путінські солдатики повзають по українській землі й мріють вкрасти ще пралок та унітазів, у світі відбувається тектонічний зсув у практиках наукових комунікацій. Учасники cOAlition S офіційно заявили, що вважають, що публікація результатів досліджень за допомогою передових ініціатив, які надають послуги з рецензування, це такі як Peer Community in (PCI), Sciety, Next Generation Repositories, Notify Project, PREreview, Review Commons, нічим не поступається публікації у відкритих журналах та платформах. Відразу слідом за цією заявою з'явилась ініціатива Publish Your Reviews, що заохочує рецензентів публікувати рецензії разом із препринтом статті.
Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС. Тепер Єврокомісія очікує від України реформ. Європейські вимоги не стосуються безпосередньо бібліотечної справи, однак сподіватимемося на “ефект метелика” – обіцяна боротьба з корупцією сколихне кумівське болото у різних галузях, зокрема й українську науку та освіту. Ця оптимістична нота простимулювала мене до написання нового посту про європейський інформаційний проєкт OpenAIRE-Nexus, що пропонує Європі, EOSC і всьому світу набір послуг для впровадження Open Science. Проєкт містить багато різних сервісів, згадував на сторінках блогу про відкриті цитування та OpenAIRE Research Graph, а в цьому дописі хочу розповісти про Argos та Episciences.
Краудсорсингова база даних політик наукових журналів Transpose фокусує нашу увагу на відкритому рецензуванні, спільному рецензуванні, а також на докладній інформації щодо правил представлення препринтів. Transpose прагне стати зручним інструментом для перевірки політик журналів, щоб автори, читачі, рецензенти та інші стейкхолдери змогли легше знаходити видання, які відповідають їхнім цінностям. Відповіді на деякі питання щодо самоархівування робіт можна знайти в SHERPA/RoMEO, типи рецензування у відкритих журналах можна підглянути в DOAJ, але Transpose хоче надавати про все це значно докладнішу інформацію.
