День книги й авторського права

Сьогодні, шановне бібліотечне товариство, Всесвітній день книги й авторського права. Ця шкідлива звичка народилася у Каталонії, де 23 квітня на День Юрія традиційно дарували троянду за кожну куплену книжку. У цей день мас-медіа радо напишуть про проблеми бібліотек, про негідників-піратів, про неавторитетність читанням серед підлітків, запишуть усі зойки і кольки українських видавців… А що далі? Нагадує мені це свято день народження якогось пенсіонера: у цей день всі йому мило посміхаються, а на завтра скажуть, що його звільнено.

Іван Драч про проблему читання

- Проблема читання в Україні - надзвичайно важлива. Ми ж дивимося, як її вирішують наші сусіди, ті ж поляки чи росіяни. Прийшов Путін, запросив письменників, видавців, походив біля них - прийняли рішення. У нас же борються весь час за демократію. А коли доходить до реальних речей, то це важко... (звідси).

Пригадаймо, що після розгону та арештів українських дисидентів радянським режимом, Іван Драч написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв'язках з дисидентами, після чого стосунки Драча і офіційної влади суттєво покращились. Мабуть, саме відтоді цей дядько без вказівки важдя не може ні писати, ні читати.

Просто геніальний логотип

Потрапив мені на очі логотип The State Library of South Australia. Знайшов його, щоправда, способом банального гуглення, на сайті цього лого не бачу, але зацініть саму ідею. Це вам не сова, не книжка, не диск, не все це разом узяте... Це слід. Відбиток людської ноги. Конгеніально! Слід в історії, прагнення нових відкриттів, пізнати невідоме, ступити туди де ще ніхто не бував, слід людини на Місяці, слід який знайшов Робінзон... Що може бути кращим символом для бібліотеки?

Чи були ви горді за свою бібліотеку?

Часто дістається мені у коментарях на горіхи за моє злісне критиканство. Тому, колеги, вирішив сьогоднішній «допис-опитування» зробити виключно позитивним і пухнастим. Напишіть, please, мені в коменти – коли вам розпирало груди від гордості за свою бібліотеку? Можливо, це був запуск якогось мега-крутого проекту, а можливо дрібничка, яку ніхто крім вас і не помітив... Ділімось! і гордість ваша стане вдвічі більша.

«Красный библиотекарь» – «золотий фонд» вітчизняного бібліотекознавства

Дякуючи пану Бредфорду всі ми знаємо про «ядра» і «порожняк». Знаємо про старіння літератури та його темпи… Уявіть моє здивування, коли переглядаючи списки літератури до статей у наших вкраїнських фахових журналах, мені на очі потрапляв журнал «Красный библиотекарь» (зараз ніби це російський журнал «Библиотека», а з приставкою «красный» він видавася у 1923-1941рр.). Звісно, у цьому нічого б не було дивного, якби ті статті були присвячені історичним питанням. Але ні, пишеться у них про здесь і сейчас. Тому напрошується висновок: або дехто тулить у ті списки «все що було під рукою», або «Красный библиотекарь» давно вже став «золотим фондом» вітчизняного бібліотекознавства.

Тримай мене міцно

Програма літературного вечора

Я дізнався, що програма вечора дуже проста. Кожен гість повинен принести одну книгу, і в кінці вечора, коли всі добре понапиваються, ми по черзі коротко викладемо причини, чому хочемо спалити саме цю книгу, а потім кинемо її у камін. Зрозуміло, мене вразило не тільки це загравання з нацистськими образами. Мені сказали, що дехто хитрував - приносив книгу, яка сама по собі була фашистською: «Майн Кампф», або томик Ніцше, або Айн Ранд. Другий варіант полягав у тому, щоб взяти з собою книгу, яка хоча і не є втіленням зла, але й художньої цінності не має: Агату Крісті, Барбару Картленд, Фредеріка Рафаеля. Деякі приймали на перший погляд досить дурне рішення і спалювали Біблію, Шекспіра чи Чосера - реакція на те, що доводилося читати ці книги не через їх цінність, а тому, що вони включені в університетську програму.

Джефф Ніколсон «Бедлам у вогні» (Geoff Nicholson «Bedlam burning»)