Я – бібліотекар, який вважає своїм професійним обов’язком розширювати світогляд своїх читачів, тому, зізнаюсь, мене лякають різноманітні прояви торжества ірраціональності у XXI столітті. Страшно спостерігати за тим, як якесь дитя шаленства мас опиняється біля керма цілої країни, а його прихильники вірять у такий піццагейт, що це просто на голову не налазить. Але ще страшніше бачити, коли викладачі та наукові співробітники – люди, які присягали служити логіці та фактам – інколи поводяться гірше за молоде бидло з околиць і залюбки приєднуються до команд цькувачів та поширювачів фейкових повідомлень. Мислити по-науковому, звичайно, не означає, що усі вчені є людьми благородними, трапляються й серед них професійні пугачі, московські тролі, міські божевільні… Однак, ще донедавна я не мав жодних варіантів відповіді на запитання – Чому ж так багато наших молодих педагогів та науковців поспішають підтримувати різну маячню всупереч доказам і здоровому глузду?
