skip to main |
skip to sidebar
Чому роботи більшості наших вчених так рідко згадують у своїх роботах іноземні науковці? Припустімо, що справа не просто в якості цих робіт і давайте спробуємо перерахувати кілька причин: відсутність регулярних зв'язків із зарубіжними вченими, затримка з доступом до іноземних журналів, недостатнє знання іноземних мов нашими вченими, багато часу витрачається на підготовку різних супровідних документів, незнання української мови іноземними вченими, наші бібліотеки недостатньо добре укомплектовані іноземною літературою… Погоджуєтесь?!
З’явився Times Higher Education World University Rankings 2020 і місця наших 6 університетів мало кому сподобались. Поки українські медіа, ректори, члени вчених рад… поширювали рейтингові фантазії напористих народних депутаток, які навіть не заглядали у методологію згаданих рейтингів, фахівці, яких у нас вперто ніхто не слухає, почали докопуватись, швидше самі для себе, чому ж їхні установи так влетіли Львівській політехніці за показником Citations? Якщо у Львівської політехніки цей показник = 49.5, то в Харківської політехніки = 5.4! Відчуйте різницю.
Мене вражає цінова політика відомого видавця біомедичних журналів Cell Press. Візьмемо для прикладу видання «American Journal of Human Genetics». Вартість річної індивідуальної передплати – $1948. Публікація статті у відкритому доступі – $5000. Доступ до 1 статті – $31.50. Але при цьому період ембарго для преси – лише 6 місяців, а публікація препринтів, чи навіть пряме надсилання рукописів з bioRxiv – вітається! Тобто, читачі AJHG готові платити величезні гроші за оперативний доступ до інформації, що через півроку й так з’явиться у відкритому доступі.
Великий американський видавець Macmillan Publishers вирішив запровадити нове правило – бібліотеки можуть придбати лише 1 примірник нової електронної книги протягом 8 тижнів після її виходу. Американська бібліотечна асоціація (ALA) та Асоціація публічних бібліотек (PLA) відразу заявили, що таке ембарго – це порушення прав читачів, обмеження доступу до інформації і запустили кампанію #eBooksForAll. Нагадаю, що електронні книги в бібліотеках США видаються на абонемент подібно до паперових – кожен хто має читацький може позичити на якийсь час е-книгу, кілька читачів можуть читати е-книгу одночасно, не можна розшарити нелегально файлик серед усіх охочих.
Програмний модуль pybliometrics для API Scopus RESTful, що написаний для Python 3, дозволяє отримати доступ до бази даних Scopus через зручні користувацькі інтерфейси і може використовуватися без попереднього знання RESTful API. Пакет пропонує класи для взаємодії з різними Scopus API для отримання різноманітної інформації: кількість посилань, інформація про автора, анотації документів. Початковий код pybliometrics викладено на GitHub під ліцензією MIT.
Elsevier підозрює сотні рецензентів у тому, що вони скористались процесом рецензування для штучного покращення своїх наукометричних показників. Нібито в обмін на схвальні рецензії деякі непорядні рецензенти закликали авторів згадати потрібні статті у списку використаної літератури. Експерти-аналітики Elsevier Джероен Баас та Катріона Феннелл переглянули рецензентську активність майже 55000 науковців, які рецензували роботи у журналах Elsevier і перевірили, чи часто їхні публікації цитуються у роботах, які вони рецензували. Виявилося, що в переважній більшості випадків публікації рецензентів не цитуються у рецензованих ними роботах, проте, менш як 1% перевірених рецензентів потрапили під підозру.
Набір даних, у якому представлено майже 100 000 дослідників, свідчить про те, що не менше 250 вчених отримали понад 50% цитувань своїх робіт від себе, або від своїх співавторів, водночас, середній показник самоцитування становив лише 12,7%. Вчений Стенфордського університету і один з авторів цього дослідження Джон Іоаннідіс підозрює, що «ферми самоцитування» дуже поширене явище. На думку доктора Іоаннідіса, вчені із самоцитуванням у понад 25% не обов'язково беруть участь у якихось неетичних іграх, проте роботи таких вчених варто ретельно перевіряти.
