Нова наукометрія та модель даних для відкритих цитувань

Інформація про цитування однією публікацією інших — дуже важлива для наукометрії, адже це дозволяє нам порівнювати впливовість робіт, авторів, журналів… Звичайно, впливовіша не означає якісніша, однак навіть попри такі обмеження ці оцінки корисні для дослідників, тому що допомагають швидко виявляти актуальні наукові роботи. У середині минулого століття, коли сучасна наукометрія тільки зароджувалась, а інформація розповсюджувалася переважно в паперовій формі, творці цитатних покажчиків були вимушені обмежувати кількість аналізованих видань. Сьогодні ж, завдяки розвитку комп'ютерних технологій, стало можливим взяти кілька мільйонів бібліографічних даних та доволі швидко встановити між ними цитатні зв’язки, що й довели Dimensions, Lens, Scilit… а також український OUCI. 

Українські вчені та установи у роботах з великою кількістю співавторів

Читаємо: «Виявлено, що найбільші групи співавторів (понад 5 тис. осіб) фігурують у чотирьох роботах, виконаних у рамках двох масштабних експериментів на Великому адронному колайдері – ATLAS2 і CMS3. До складу цих авторських колективів входять і представники двох установ НАН України — ННЦ «Харківський фізико-технічний інститут» та Інститут сцинтиляційних матеріалів. Далі, за зменшенням розміру авторського колективу, йде невелика кількість публікацій астрономічного (понад 3,5 тис. прізвищ) і медичного (дослідження COMPASS) спрямування, а також велика група публікацій за результатами експерименту в рамках проєкту CMS (як правило, пов’язаних з уже згаданими ННЦ ХФТ і Інститутом сцинтиляційних матеріалів). 

Навіщо українські журнали передають свої метадані в Російський індекс?

Цей допис я хочу розпочати словами президента Володимира Зеленського з його нещодавнього виступу в парламенті: "Дорогі українці! ​Сьогодні, шостий рік поспіль, ми захищаємо свій суверенітет від російської агресії. Ми сплачуємо за це найвищу ціну – життя наших громадян. Сьогодні весь цивілізований світ визнає, що Україна робить все для настання такого бажаного миру”. Попри це, 217 редакцій українських наукових журналів регулярно та безкоштовно передають свої метадані в Російський індекс наукового цитування, РИНЦ. 

Участь українських та іноземних вчених у роботі редколегій наукових журналів

Рекомендую прочитати статтю про залучення науковців НАН України до діяльності редколегій іноземних видань, а також про участь іноземців у роботі редколегій наших видань. Станом на січень 2020 р. в редакційних колегіях 94 % журналів НАН України працювало 650 закордонних учених з 51 країни, на які припадає від 1 до 109 представників. 78% цих науковців представляють 15 країн. Водночас, менш як 2 % наукових співробітників НАН України (281) з понад 50 % академічних установ входить до складу редколегій 397 закордонних видань зі 174 країн. Деякі науковці є одночасно членами редколегій кількох видань, а найактивніше беруть участь у роботі закордонних редколегій представники Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України. 

МОНУ поки не потрібен такий Scopus

Якщо протягом липня хтось засумнівався у патріотичності цього складу МОН, то дарма. Посадовці Міністерства вирішили не укладати договір з Elsevier через те, що в базі Scopus представлено журнал «Physical Oceanography», який видається так званим Морським гідрофізичним інститутом РАН, розташованим на тимчасово окупованій території України. При цьому, Міністерство готове розглянути можливість відновлення співпраці з компанією лише після виключення цього журналу з бази. 

Як українці шукають наукову інформацію в інтернеті?

Згідно з даними Springer Nature українські користувачі найчастіше використовують для пошуку наукової інформації пошукову систему Google (53%) та Google Scholar (14%). Журнали Springer найпопулярніші серед українських авторів, тому ця статистика доволі важлива. Scopus та Web of Science відсутні у першій десятці й доводиться знову запідозрити, що українці користуються Scopus та Web of Science, щоб полюбуватися своїм індексом Хірша, а не для пошуку наукової інформації. 

Афіляції восьминога

Давним-давно поштова адреса науковця використовувалась, насамперед, для листування автора з редакцією журналу. В Інтернет-епоху потреба у вказанні в роботах фізичних адрес майже зникла, проте впровадження систем рейтингування та оцінювання наукових установ (як правило, враховують кількість публікацій співробітників) породило новий та не завжди здоровий інтерес до адреси автора. Так, у багатьох країнах автори отримують грошову винагороду від працедавця за публікацію роботи з відповідною афіляцією у певних журналах. Керівники установ пропонують авторам таку ось додаткову фінансову підтримку, а потім використовують ці публікації, щоб довести ефективність та продуктивність своєї установи.