Освіта – річ узагалі не надто потрібна?

Наталка Сняданко: «Рухаючись далі за такою логікою, потрібно визнати, що освіта – річ узагалі не надто потрібна. Особливо у пострадянських суспільствах, до яких належить і наше. Якщо поставити собі запитання, хто з найвідоміших представників української бізнесової і політичної еліти читає книжки, то список навряд чи буде дуже довгим. Навіть ті, хто піариться на відвідуванні літературних фестивалів, не завжди справляють враження людей, які потім читають придбані там книги. Це формує у суспільстві уявлення про те, що для досягнення успіху освіта – а тим більше література – не надто потрібні або і взагалі зайві. Коли журналісти раптом вирішують атакувати перших-ліпших перехожих запитанням: "А що Ви зараз читаєте?", або ще гірше: "Яку останню книгу українського автора чи авторки Ви прочитали?", то виявляється, що як мінімум кожен п'ятий якраз і дочитує "Кобзар". Як почав ще у школі, так і не може зупинитися. Але найбільш імовірно, просто не знає авторів та книжок поза мінімумом шкільної програми».

У пошуках ідей для створення потрібного бібліотечного сервісу

Пригадую, що колись, коли мені було страшенно сумно через свою роботу, я шукав розраду в блозі. Писав, наприклад, про гріхи галицьких наукових бібліотек, або про зарубані проєкти. На цих вихідних вирішив повернутися до призабутого жанру і справа ось у чім - не вдається вигадати бібліотечний продукт, що міг би стати справді популярним серед наших користувачів. Змавпувати успішні іноземні проєкти не вийде, адже вони роками користуються благами державної фінансової підтримки. У нас бібліотеки переважно отримують гроші з бюджету на оплату комунальних послуг й майже нічого на розвиток. 

Радянсько-польський симпозіум з проблем наукознавства

Радянсько-польський симпозіум з проблем наукознавства відбувся у червні 1966 р. у Львові та Ужгороді й був присвячений комплексному вивченню проблем науки. Короткий звіт про роботу симпозіуму можна прочитати на сторінках «Українського історичного журналу». Мене зацікавили цифри москвича-доповідача А.А. Зворикіна про те, що населення СРСР подвоїлось приблизно за 70 років, кількість учених подвоїлася за 5 років, а кількість наукових публікацій за 5-9 років. Чому кількість публікацій не зростала нога в ногу з кількістю вчених? Невже такий великий відсоток робіт був написаний у співавторстві? 

Книжкові злодії

Ріделл Андерс: «Сотні трофейних бібліотек були роздроблені, а одиничні примірники книжок розподілені по бібліотеках усього Радянського Союзу. Навіть таке розділення мало ускладнення, адже здебільшого бібліотеки отримували книжки з випадково обраних тем і написані мовами, яких читачі часто не розуміли. Повоєнна радянська доповідь описує, як одна бібліотека для працівників хімічного заводу отримала книжки з давньогрецької літератури, а до іншої надійшли конфісковані журнали французької моди. Раз чи двічі надсилали навіть портрети Адольфа Гітлера. Розподілення мало такий хаотичний характер, що навіть радянські бібліотекарі того часу почали питатися про мету цього процесу. Нікому не відомо, скільки цих, часто пошкоджених, книжок, було вилучено та викинуто за повоєнних років. Книжки також мусили відповідати прийнятим у державі політичним поглядам; «політично небезпечна», «нездорова» та «буржуазна» література вилучалася».

Приватизація бібліотек

Регулярно доводиться перечитувати Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» від 27.01.1995 № 32/95-ВР і завжди дивуюся та захоплююся, коли читаю Статтю 14 у якій йдеться про реорганізацію та приватизацію бібліотек – Бібліотеки, що є юридичними особами, не підлягають приватизації. Крім того, сказано, що у разі приватизації будівель в яких розміщені бібліотеки органи, що приймають рішення про приватизацію цих будівель, провинні забезпечити бібліотеки будівлями збудованими за спеціальними проєктами, або іншими упорядкованими приміщеннями, що відповідають умовам обслуговування користувачів бібліотек та зберігання бібліотечних фондів. 

Підтримайте Ініціативу для відкритих анотацій

Відомі активісти за «справедливішу науку» запустили Ініціативу відкритих анотацій (Initiative for Open Abstracts, I4OA), що закликає усіх наукових видавців відкрити анотації своїх публікацій та зробити їх вільно доступними. Авторське право поширюється на анотації, так само як і на повний текст статті, тому попри те, що багато анотацій представлені в комерційних базах, вони не є відкритими, наприклад, для сторонніх алгоритмів інтелектуального аналізу тексту. Сьогодні вже 40 видавців приєдналося до Ініціативи відкритих анотацій, найбільш відомі українському читачу AAAS, BMJ, Cambridge University Press, de Gruyter, SAGE. Також, I4OA підтримало понад 56 стейкхолдерів, серед яких DOAJ, Digital Science, cOAlition S, OpenAIRE, Microsoft Research… і український OUCI. 

Гонконзькі принципи оцінки дослідників

Сучасна система оцінки дослідників publish or perish базується на підрахунку кількості опублікованих робіт вченого, престижності журналів, у яких опубліковані ці роботи, кількості цитувань робіт іншими дослідниками, загальній сумі отриманих грантів на проведення досліджень. Все це не надто чесно та відповідально, адже, наприклад, кількість цитувань говорить нам про певний науковий вплив досліджень, проте мало говорить про його відтворюваність, чи користь для суспільства. Канадський вчений Девід Мохер очолив групу, яка розробила 5 принципів оцінки дослідників, що винагороджує науковців за поведінку, що сприяє покращенню доброчесності досліджень. Принципи назвали гонконзькими, оскільки їх вперше було представлено під час 6-ї Всесвітньої конференції з питань доброчесності наукових досліджень, що відбулась минулого року в Гонконзі.