skip to main |
skip to sidebar
Пригадую, що у кількох наших бібліотеках роками створювали якісь реєстри українських установ. Не знаю, чим закінчилися ці роботи, однак сьогодні ми маємо два світових безкоштовних реєстри, що цілком здатні задовольнити наукові, айтішні, бібліотечні потреби, тому більше не потрібно створювати щось зайве, локальне та відірване від світу. Достатньо лише додати, або відредагувати інформацію про свою установу.
Аналітичний центр Cedos за підтримки Українського культурного фонду провів Дослідження дозвілля і культурних потреб міської молоді в Україні. Читання — це ж не тільки про науку та освіту, але й про дозвілля, тому вирішив пошукати, що в результатах є бібліотечного. Не буду переповідати методологію, для нас важливіше, що про бібліотеки у цьому досліджені згадували доволі часто. Бібліотеки здебільшого асоціюються у міської молоді з місцем для видачі книжок для студентів та науковців. Частина молоді відвідували бібліотеки ще під час навчання в школі або університеті.
DataCite та проєкт FREYA створили DataCite Commons – веб-інтерфейс, який за допомогою стандартних метаданих та постійних ідентифікаторів (DOI для документів, ORCID ID для вчених, ROR ID для установ) утворюють PID Graph, що працює на основі API DataCite GraphQL. Маємо рядок пошуку і три відповідні вкладки. Кожен документ, автор, чи установа отримує свою власну сторінку. Ось, наприклад, так виглядає профіль автора та профіль установи. Роки публікацій, їх типи та ліцензії отримали симпатичну візуалізацію.
Автори онлайнового журнального клубу PubPeer заохочують всіх користувачів обговорювати та коментувати наукові публікації. Єдина вимога – публікації повинні містити DOI, PubMed ID, або ArXiv ID, щоб можна було безпомилково ідентифікувати про яку статтю мова. Сервіс відкритий для всіх типів коментарів (як негативних, так і схвальних), проте критики PubPeer стверджують, що сайт поширює чутки, тролінг та наклепи, що можуть зіпсувати наукову кар’єру. Щоб зменшити подібні ризики, автори отримують автоматичне сповіщення, якщо їхню роботу прокоментували на PubPeer, тому автор завжди може відповісти на критику (відповідь автора отримує спеціальну позначку).
Лізі Гад та Річард Холмс поділилися першими висновками INORMS Research Evaluation Working Group (REWG) щодо оцінки рейтингу світових університетів. Для цього, Робоча група з оцінки досліджень REWG використала власний механізм оцінки SCOPE, що розроблявся в ході паралельної роботи й застосувала його для оцінювання шести найбільших та найвпливовіших міжнародних рейтингів університетів: ARWU, THE WR, QS, U-Multirank, CWTS Leiden та US News & World Report. Перші результати дослідження зрозуміло представлені на пелюстковій діаграмі.
Маленьке та елегантне дослідження від нідерландських вчених - перевірили географію авторів робіт про COVID-19 у 4 медичних топ-журналах. Цілком очікувана кількісна перевага авторів з Європи та Північної Америки. Автори стверджують, що слід залучати вчених з усіх континентів до досліджень COVID-19, оскільки соціальні та економічні наслідки пандемії у світі сильно різняться. А як цього року українська наука долучилася до боротьби з пандемією COVID-19? Вирішив перевірити публікаційну активність наших вчених, тому запитав у Scopus TITLE-ABS-KEY (COVID-19) AND (LIMIT-TO (PUBYEAR, 2020)) AND (LIMIT-TO (DOCTYPE, "ar")) AND (LIMIT-TO (AFFILCOUNTRY, "Ukraine")). Отримав лише 32 статті.
Наталка Сняданко: «Рухаючись далі за такою логікою, потрібно визнати, що освіта – річ узагалі не надто потрібна. Особливо у пострадянських суспільствах, до яких належить і наше. Якщо поставити собі запитання, хто з найвідоміших представників української бізнесової і політичної еліти читає книжки, то список навряд чи буде дуже довгим. Навіть ті, хто піариться на відвідуванні літературних фестивалів, не завжди справляють враження людей, які потім читають придбані там книги. Це формує у суспільстві уявлення про те, що для досягнення успіху освіта – а тим більше література – не надто потрібні або і взагалі зайві. Коли журналісти раптом вирішують атакувати перших-ліпших перехожих запитанням: "А що Ви зараз читаєте?", або ще гірше: "Яку останню книгу українського автора чи авторки Ви прочитали?", то виявляється, що як мінімум кожен п'ятий якраз і дочитує "Кобзар". Як почав ще у школі, так і не може зупинитися. Але найбільш імовірно, просто не знає авторів та книжок поза мінімумом шкільної програми».
