skip to main |
skip to sidebar
“Викрадені журнали” (hijacked journals) – це журнали-підробки, що цуплять у наукових журналів їхні назви, ISSN та інші метадані й видають себе за справжні. Як правило, такі “викрадені журнали” намагаються надурити науковців – пропонують за гонорар швидко опублікувати статтю, яку буде проіндексовано в Scopus. Багато університетів та урядів хибно переконані, що індексація роботи в подібних базах даних – це неспростовний доказ її науковості, тому “викраденим журналам” не бракує клієнтів.
Молоді чиновниці Міністерства культури та інформаційної політики України так сильно зацікавилися книгами російських видавництв, що аж створили Раду з питань розвитку бібліотечної сфери для розробки механізмів “вилучення пропагандистської літератури з бібліотечних фондів та її заміщення якісною україномовною літературою”. Тобто, нова реінкарнація Мінкульту хоче сказати, що фонди українських бібліотек, що формуються за кошти держбюджету (!), настільки засмічені російською пропагандистською літературою, що довелося аж створювати цілу Раду?!
З'явилися нові Times Higher Education Impact Rankings, що оцінюють університети відповідно до Цілей сталого розвитку. Не знаю, хто у світі продовжує серйозно вірити в подібні рейтингові таблиці, але насправді цей допис про неефективні санкції проти російських університетів. Укладачі THE дуже швидко відреагували на війну в Україні та запевнили світову громадськість, що у їхніх рейтингах жаба дасть циці рашистам. Можливо такі плани справді були, однак коли за справу береться комерційна фірма, то в результаті отримаємо компроміс.
У сфері науки та освіти у нас переважно все крутиться навколо навчання, тому й під час війни у медіа роблять акцент на поновлені навчання в школах. Зараз лише у 2 областях (!) повністю зупинили навчальний процес через активні бойові дії. Лише уявіть – регулярно лунають повідомлення про повітряну тривогу “Негайно прямуйте до найближчого укриття”, а українські вчителі в цей час готуються до уроків і виходять онлайн до своїх учнів! А разом з тим, їм ще й своїх дітей потрібно оберігати… Сподіваюся, що всі працівники міністерства, разом з міністром, працюють у таких самих умовах, про героїзм наших педагогів не забудуть після перемоги й премії не отримують освітяни з Дубліна, чи Кракова.
Відразу 15 наукових видавців підписали спільну заяву в якій не просто висловили своє глибоке занепокоєння ситуацією в Україні, а засудили військову агресію Росії та відмовилися продавати свої товари та послуги російським та білоруським науковим установам. Усі ми знаємо, як великі академічні видавці люблять гроші, але бачимо, що й вони уже цураються кривавих кремлівських купюр. Потрібно пильнувати, щоб ці видавці тишком не передумали, а також серед підписантів поки відсутні такі великі гравці як Willey, Taylor & Francis, Oxford University Press… тож нумо тиснути далі.
Деякі наукові стейкхолдери продовжують бути глибоко стурбованими через військове вторгнення Росії в Україну. На щастя росіянам не вдалося так легко одурити іноземні наукові фонди, товариства, вчених, а от академічні видавці та провайдери схоже працюють за пушкінською формулою “Я сам обманываться рад!”. Успіх з Clarivate ми не змогли поширити на інших комерційних гравців – всі проти війни, але не поспішають вводити обмеження для російських установ.
Десять років не згадував про програми Research4Life, що надають країнам, що розвиваються безплатний, або за дуже низькою ціною, повнотекстовий доступ до наукової літератури. В якийсь момент провідні видавці вирішили, що Україна може купувати доступ за комерційними цінами й кількість доступних через Research4Life назв наукових видань для українських користувачів зменшилася до непристойного.
