skip to main |
skip to sidebar
Влітку у розпал війни трапилися, як на мене, дві цікаві події на які мало хто звернув увагу. У червні недержавна компанія “Нова пошта” відкрила своє перше відділення у Берліні й приблизно у той самий час керівництво національної поштової компанії повідомило, що “Укрпошта” знову хоче придбати банк. Компанія, яку нахвалюють за якість послуг розширила свою європейську мережу, натомість компанія, яку часто критикують за недбале ставлення до клієнтів натякнула, що в неї є й інші справи. Не буду порівнювати вартість, стратегічне мислення, чи професійність українських поштових операторів, однак визнаймо – ще кілька років тому більшість з нас вважали, що жодних альтернатив кепському державному поштовому сервісу просто бути не може.
Уривок з книги Джона М. Баррі “Пандемія. Моторошна історія іспанського грипу”: «1869 року президентом Гарварду став Чарльз Еліот… У першому виступі на посаді президента він заявив: “Усю систему медичної освіти в цій країні потрібно ґрунтовно реформувати. Невігластво й загальну некомпетентність пересічного випускника американської медичної школи, коли він здобуде ступінь, що випускає його в суспільство, просто годі собі уявити”. Незабаром після тієї заяви свіжоспечений випускник Гарварду вбив трьох пацієнтів поспіль, бо не знав, яка доза морфіну смертельна.
Вільно переповім вам тези з конференції STI 2023 про перипетії встановлення литовської наукової політики. Матеріал корисний не лише для полісімейкерів та наукометристів, а для усіх, хто вперто вболіває за долю нашої країни, навіть попри те, що роками не вдається достукатися до твердолобих та злодійкуватих українських чиновників. Коли Литва відновила свою незалежність у 1990 році, невеличка литовська наукова спільнота продовжила орієнтуватися на стару радянську систему і мала мало зв'язків з іноземними дослідниками. Державні кошти на вищу освіту та дослідження розподілялися незрозуміло як, аж поки у 1994 році литовським вченим не доручили провести перше національне оцінювання наукової продуктивності.
Якщо вірити базі Crossref, то українські наукові журнали щороку публікують приблизно 73000 робіт. Згідно з інформацією Міністерства освіти та науки України у червні 2023 року 1587 вітчизняних журналів виконали високі вимоги та отримали гоноровий статус “наукового фахового видання”. Спробуємо розділити згадану кількість публікацій на цю космічну кількість фахових видань – отримаємо 46 публікацій у рік на 1 видання, тож дані Crossref видаються мені цілком правдоподібними.
Дослідники представили результати аналізу наукових статей, опублікованих у 2016 році, та їх цитувань, отриманих у 2016-2020 роках, у 40 предметних категоріях згідно з даними Scopus. Результати свідчать, що опубліковані в гібридних журналах статті в середньому отримали вдвічі більше цитувань, аніж ті, які опубліковано в золотих відкритих журналах! Крім того, незалежно від типу відкритості публікації, наукові роботи, що з'явилися завдяки фінансовій підтримці грантодавців зазвичай отримують на 50% більше цитувань, аніж ніким непрофінансовані роботи. Поговорімо спершу про другий результат.
Редакційна колегія провідного наукового журналу з досліджень зображень мозку Neuroimage пішла у відставку після того, як Elsevier відмовився знизити збір за публікацію статті у журналі. Колишній головний редактор заявив, що ексредактори Neuroimage планують створити новий журнал і “забирають з собою репутацію”. Бібліотекарі повинні пам'ятати інший успішний приклад такої протестної міграції, що пов'язаний зі створенням журналу Quantitative Science Studies, тож сподіваюся, що й цим бунтарям все вдасться.
Наукова спільнота стає усе прозорішою та відкритішою: публікації дедалі доступніші, шириться планетою відкрите рецензування, препринти, обмін даними, попередня реєстрація гіпотез тощо. З'являються все нові та нові способи публікації, існують численні ініціативи та академічні видавничі платформи. Сучасний ландшафт дослідницьких онлайн інструментів і баз даних став таким складним та розпорошеним, що годі очікувати, що пересічний дослідник точно знатиме, які саме інструменти слід використовувати для отримання конкретної інформації. Словом, нам бракує інфраструктури, яка б надавала інформацію про відкритість, політики та процедури наукових журналів, платформ і видавців.
